Моделювання енерговиробничих циклів
Метод енерговиробничих циклів (ЕПЦ) дозволяє враховувати найбільш стійкі в межах виробничої територіальної системи технологічні зв’язки, які в першу чергу обумовлюють її цілісність, функціонування і розвиток. Саме тому результати досліджень, отримані за допомогою цього методу, представляють значну цінність при визначенні раціональної територіальної організації виробництва.
Моделі енерговиробничих циклів є свого роду сполучною ланкою між моделями галузей і территориально-виробничих комплексів, так як, з одного боку, ЕПЦ складаються з виробництв різних галузей, а з іншого, являють собою найбільш цілісні підсистеми ТПК.
Моделі галузей, ЕПЦ і ТПК не можуть бути протиставлені один одному. Навпаки, структурний пристрій виробничої територіальної системи, територіальна організація її підприємств та шляхи подальшого розвитку можуть бути повною мірою розкриті лише при поєднанні різних типів моделей.
Питання моделювання ЕПЦ були розроблені недостатньо, незважаючи на очевидну перспективність цього напрямку. Моделі ЕПЦ можуть бути виключно корисним інструментом дослідження територіальних систем, так як вони описують технологічні зв’язки виробництва, від яких насамперед залежить цілісність системи, способи її функціонування та шляхи подальшого розвитку.
У моделюванні ЕПЦ можна використовувати мережеві моделі, так як вони зручні для відображення впорядкованої системи процесів, які характеризуються певною послідовністю. У цьому розділі розглянуто мережева модель ЕПЦ, в якій дуга означає певний процес (видобуток сировини, її переробка, транспортування, і т. д.), а кожна вершина – якийсь стан відповідного процесу. Кожній дузі мережного графіка, який зображує цикл, приписується значення витрат на виробництво і транспортування умовної одиниці продукції. Під умовною одиницею продукції (при цифрах – ум. Од.) Розуміється кількість основного виду сировини, необхідне для виробництва одиниці кінцевої (або проміжної) продукції. Кожній дузі приписується також значення максимально можливої??потужності відповідного процесу. Потужності вказуються в тих же умовних одиницях, для яких визначені витрати.
Введемо позначення: cij – питомі витрати на умовну одиницю продукції по дузі – процесу (Рi, Pj), qij – максимально можлива потужність дуги – процесу (Pi, Pj), xij – потужність дуги – процесу (Рi, Pj) (шукана величина) ; Q – заданий обсяг виробництва кінцевої продукції циклу. Тоді ЕПЦ буде представлений у вигляді орієнтованого графа, кожна дуга якого характеризується двома параметрами: cij і qij.
Мережеву модель ЕПЦ розглянемо на спрощеному прикладі текстильно-промислового циклу, виділеного А. Т. Хрущовим. Вихідна інформація, що відображає можливі в даному циклі поєднання процесів і зв’язків між ними, наведена в табл. 12.1. Граф початкового варіанту територіальної організації ЕПЦ, побудований на підставі табл. 12.1, представлений на рис. 12.1. На дугах проставлені їх максимальні потужності qij і питомі витрати (під стрілками). Припустимо, що в межах даного ТПК необхідно провести Q = 1200 ум. од. кінцевої продукції циклу (трикотажних і швейних виробів). Потрібно вибрати таке поєднання процесів (з урахуванням їх технологічної послідовності), щоб обсяг Q був отриманий з найменшими сумарними витратами. На графіку ця задача зводиться до відшукання шляхів, що з’єднують початкову вершину P0 з кінцевою вершиною Р13, що забезпечують обсяг Q з мінімальними витратами.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)