Мої роздуми над прочитаними сторінками роману Жовтий князь Василя Барки – Творча робота з української літератури

Зараз люди нарікають на важке життя, часто незадоволені роботою, скаржаться, що не мають грошей. Та це ще не біда, справді страхіття довелося пережити людям за часів голодомору. Голодомор забрав мільйони невинних життів. Але залишилися ті, кому вдалося вижити, пронести цей важкий хрест і стати свідками страшних подій.

Картини штучного голоду зображені у романі “Жовтий князь” Василя Барки. Перші сторінки твору описують селянську сім’ю Катранників, яка живе у теплих родинних стосунках. Все село живе в злагоді, люди один одному допомагають, виручають, діляться між собою. Було б усе добре, якби у їхнє життя не втрутилася влада Сталіна. У романі автор називає Сталіна “жовтим князем”, демоном зла, який хотів знищити український народ як націю, зламати його віру. Руйнування храмів, відбирання усіх харчів до останньої крихти – ось що чекало людей.

Мирон Данилович Катранник – один із головних героїв. Він є опікуном своєї сім’ї. У його образі можна побачити людину, котра не зрадить, не проміняє святого. Прикладом цього є те, що Мирон відмовився віддати церковну чашу за мішок зерна. Він вважав, що краще триматися до останнього, ніж потім буде проклятим увесь його рід. Краще вмерти, ніж зрадити. Це розумна, працьовита людина, яка живе за моральними християнськими законами. Його образу протиставляється образ Григорія Отроходіна, який очолював кампанію знищення селян. Це теж людина, але людина без серця, людина-звір. Він отримує те, що хоче, але лише за рахунок чужої праці вимучених селян.

Я вважаю, що Отроходін жорстокий, думає лише про себе і про свою посаду. Він вірить у Сталіна, який знищує цілий народ, цим забезпечує “світле комуністичне життя” таким, як сам.

З ніжністю і любов’ю автор змалював жіночі образи. Бабуся Харитина Григорівна жила за Божими заповідями, всім серцем і душею любила Бога. Вона вважала, що голод – це кара Божа за неправильне поводження селян. Бажала, щоб онуки і діти теж жили у гармонії з Богом.

Дарія Олександрівна всю душу віддала сім’ї. Вона навчила дітей розрізняти добро і зло, пристосовуватися до важких умов життя. Мати з болем сприймала те, чого навчають дітей у школі. Вона здатна була на все заради дітей. Майже нічого не залишаючи собі, старалася нагодувати їх. Автор створив образи героїв-мучеників.

Отже, Василь Барка – це перший із письменників, хто описав голодомор. Він зумів детально змалювати усі події так, що кожен читач зі сльозами на очах сприймає прочитане. Скільки загублено невинних, світлих та добрих душ! Автор залишає одного персонажа живим – це Андрійко. Цим він хотів показати, що український народ сильний і непереможний, може подолати будь-які труднощі. В образі Андрійка втілено надію на відродження і продовження українського роду.

Український народ вижив, тому не можна допустити, щоб повторилося щось подібне. Адже нашому роду нема переводу!




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Мої роздуми над прочитаними сторінками роману Жовтий князь Василя Барки – Творча робота з української літератури