Міжнародні економічні зв’язки США

Сполучені Штати як світовий економічний лідер займають провідні позиції і в міжнародних економічних зв’язках. На цю країну припадає 1/10 світового зовнішньоторговельного обороту, 1/4 всього обсягу прямих інвестицій, вкладених в економіку інших країн.
Для пояснення таких високих показників потрібно згадати про величезну, що дає 1/3 валового національного продукту США, “другій економіці” цієї країни, яку великі ТНК створили у всіх головних регіонах земної кулі; саме вона стала одним з найяскравіших прикладів транснаціоналізації та глобалізації світового господарства. Досить сказати, що закордонні філії тільки п’яти найбільших американських ТНК забезпечують роботою більше 400 тис. чоловік. Потрібно згадати і про особливу роль американської валюти – долара, на який припадає 2/3 всіх світових валютних резервів.

Проте США не можна назвати країною з відкритою економікою. Якщо звернутися до основних показників-індикаторів цього поняття, то виявиться, що за ним США значно поступаються більшості інших економічно розвинених держав. Наприклад, експорт з розрахунку на душу населення в США становить 2750 дол, а в Західній Європі – 8300 дол Експортна квота в США також набагато нижче, ніж у більшості інших країн Заходу (рис. 116 в частині I). Це пояснюється в першу чергу значною роллю внутрішнього ринку США, відрізняється дуже великими розмірами. Хоча в економічній літературі нерідко звертається увага на те, що останнім часом в США намітився перехід від відносно автономного до більш відкритого типу господарства. Так, коефіцієнт відкритості їх економіки збільшився з 4% в I960 р. до майже 11% у 2000 р.

З аналізу таблиці 68, можна сказати, напрошуються два головних висновки. По-перше, про те, що в 1960-2006 рр.. експорт США збільшився в 51, ??а імпорт – майже в 127 разів. По-друге, про те, що з плином часу обсяг імпорту США став все більше перевищувати обсяг експорту, а це в свою чергу призвело до зростання пасивності торгового балансу країни. У 2006 р. торговий дефіцит досяг воістину безпрецедентних абсолютних розмірів. А у відносних показниках він склав 6% від ВВП, перевищивши всі експортні надходження. Подібне зростання торгового дефіциту пояснюється кількома причинами. Одна з них – зростання цін на нафту і нафтопродукти з кінця 1990-х рр.. Інша причина – збереження великої частки імпорту в споживанні багатьох мінеральних ресурсів (табл. 102 в книзі I). Третя причина – ослаблення позицій США на деяких товарних ринках через зростання конкуренції інших розвинених країн і країн. Прикладами такого роду можуть служити численні торгові війни США: “автомобільна” з Японією, “бананова” (США контролюють 70% світового ринку бананів) і “яловича” – з Європейським союзом і т. д. Потрібно мати на увазі й те, що монополіям США доводиться вести боротьбу зі своїми конкурентами не тільки на міжнародному, а й на своєму внутрішньому ринку. На рубежі XX і XXI ст. США задовольняли шляхом імпорту 12% свого внутрішнього попиту на товари та послуги, але в багатьох галузях ця частка була набагато більшою.

Товарна структура зовнішньої торгівлі США за останні два-три десятиліття піддалася досить суттєвих змін, які відображають як структурні зрушення у всій економіці країни, так і зміна її позицій у міжнародному географічному розподілі праці.
У структурі експорту США ще більше зросла частка машин і устаткування (з 43% в 1975 р. до 62% наприкінці 1990-х рр..). Головними статтями експортної спеціалізації міжнародних корпорацій США були і залишаються нафтовидобувне, гірничодобувне, будівельне обладнання, промислові двигуни, сільськогосподарські машини, автомобілі, літаки. Але до них додалися комп’ютери і напівпровідники, телекомунікаційне обладнання, наукові та медичні прилади, аерокосмічна і лазерна техніка. Виросла також частка споживчих непродовольчих товарів, включаючи побутові, офісні та фармацевтичні. Поряд з цим дещо скоротилася частка промислової сировини і матеріалів (металів і хімікатів) і особливо продовольчих товарів. Але при цьому США як і раніше залишаються найбільшим у світі експортером кукурудзи і соєвих бобів (70% світового експорту), пшениці (35%), а також рису, бавовни-волокна і тютюну. Ще швидше, ніж експорт товарів, зростає експорт різного роду послуг; за його розмірами (340 млрд дол на рік) США займають перше місце у світі.

Не менші, якщо не більші, зміни відбулися і в структурі імпорту США. У середині 1970-х рр.. він більш ніж на 50% складався з промислової сировини і матеріалів, а інша його частина приблизно в рівних частках припадала на машини й устаткування, автомобілі, продовольство і промислові споживчі товари. Тепер головною статтею імпорту стали машини й устаткування. Звичайно, це пов’язано зі збільшенням попиту на них в ході структурної перебудови економіки. Але потрібно враховувати і те, що велика частина ввезеного обладнання встановлена??на підприємствах, створених в США іноземним капіталом. Збільшився також імпорт автомобілів, непродовольчих споживчих товарів (текстиль, взуття, теле-та відеотехніка, кіно-і фотоапаратура). А частка промислової сировини, матеріалів і продовольства в імпорті США скоротилася. У сировинному імпорті головну роль відіграють нафта і нафтопродукти, метали і металовироби, хімічні товари, будівельні матеріали, паперова продукція. А в продовольчому імпорті – фрукти і овочі, м’ясопродукти та птиця, вино та інші алкогольні напої, кава, какао, цукор, риба і молюски.

Географічний розподіл зовнішньої торгівлі США також не залишається незмінним. На початку 1970-х рр.. приблизно 70% її доводилося на інші розвинені країни і близько 30% – на що розвиваються. До кінця 1990-х рр.. частка розвинених країн помітно зменшилася, а розвиваються – зросла. З розвинених країн США найбільше торгують з Німеччиною, Великобританією і Нідерландами в Західній Європі, з Канадою, Японією і Республікою Корея, а з країн – з Мексикою і Бразилією в Латинській Америці, Китаєм і новими індустріальними країнами Азії. При цьому Мексика і Малайзія направляють в США 90% свого експорту, Канада – 80, Філіппіни – 40, Бразилія – більше 30, Японія – близько 20%. Для всіх цих країн доступ на ринок США став одним з найважливіших умов економічного розвитку. Нагадаємо, що і з торгівлі послугами США займають перше місце у світі. Тільки дохід від міжнародного туризму становить 86 млрд дол на рік – це приблизно відповідає сумарному доходу Франції та Італії.

У літературі можна зустріти і цікаві для економіко-географа відомості про участь у зовнішньоторговельних зв’язках окремих районів США. До порівняно недавнього часу в промисловому експорті США лідирували штати Північно-Сходу і Приозер’я, але потім першість перейшла до штатів Півдня і Тихоокеанського Заходу. Саме в них важливе місце займають сучасні, більш конкурентоспроможні і орієнтуються на зовнішні ринки (насамперед АТР і Латинської Америки) виробництва, в тому числі і наукомісткі. Що ж до Північно-Сходу, то він в набагато більшому ступені залежить від промислового імпорту. Ось чому в якості головних штатів-експортерів тепер виступають Каліфорнія, Техас і Вашингтон, і тільки за ними слідують штати Нью-Йорк, Мічиган, Іллінойс, Огайо і ін.

Ще більшу роль, ніж міжнародна торгівля, в зовнішніх економічних зв’язках США грає експорт капіталу. Раніше він здійснювався переважно у формі портфельних інвестицій (насамперед позик), але потім, у міру збільшення масштабів “другої економіки” США, стало зростати і значення прямих іноземних інвестицій. Наприкінці 1990-х рр.. їх вивезення з США досяг 150 млрд дол на рік, а потім ще більш виріс. Загальна сума вкладених за кордоном капіталів в 2006 р. склала 2,3 трлн дол Близько 1/2 з них припадає на країни Західної Європи (особливо на Великобританію, Нідерланди, Німеччину, Францію і Швейцарію). На другому місці – країни Латинської Америки, на третьому – АТР. Переважна частина цих інвестицій представляє собою не державні, а приватні внески.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міжнародні економічні зв’язки США