МІСТИЦИЗМ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ М. В. ГОГОЛЯ – Тези робіт
Могила Каріна Вікторівна
Учениця 11 класу Іванівської гімназії Херсонської області
Вибір теми дослідження обумовлений тим, що М. В. Гоголь одним своїм ім’ям позначив цілу епоху в історії світової літератури. Розвиток літератури першої половини ХІХ століття настійно висунув такий аспект: співвідношення в художньому творі фантастики і реальності. Романтизм, який так багато ставив на фантазію, додав цьому співвідношенню філософського сенсу.
У ході дослідження виявлені проблеми, що стосуються фактів біографії М. В. Гоголя та еволюції його творчості, пронизаних духом містики і казковості.
Обрана тема є актуальною, так як у сучасній фантастичній літературі прослідковується гоголівська традиція. У цьому світлі набуває значення еволюція фантастичного у творчості письменника.
Мета даної роботи – дослідити послідовні етапи становлення гоголівської фантастики, її витоки та розвиток.
Завдання дослідження – визначити взаємозв’язок етапів біографії письменника з його творчістю, художні особливості фантастики, прослідкувати її еволюцію.
Дане дослідження стосується вивчення витоків містицизму М. В. Гоголя та еволюції фантастики в його творчості, їх взаємовпливу з метою визначення художніх особливостей стилю М. В. Гоголя та формування гоголівської традиції в літературі. Предметом дослідження є:
– етапи життя Гоголя, пов’язані з містицизмом;
– співвідношення у творах Гоголя фантастики і реальності;
– еволюція фантастичного у творчості Гоголя;
– перетворення міри і форм прояву фантастичного у його нефантастичних творах.
Висновки. Гоголь одним своїм ім’ям позначив цілу епоху в історії літератури. Епоха ця не могла не відбутися, бо народження Гоголя було визначене, містифікація стала його натурою. Духом казковості оповита історія походження роду письменника, кохання його батька Василя Опанасовича і матері Марії Іванівни та етапи його життєвого шляху.
Микола Васильович містикував усіх, усе життя, і у дрібницях, і у серйозних речах.
Таємницею залишилася і причина смерті письменника. Діагноз лікарів неясний: нетравлення, невроз, виснаження. Але чи досить цього, щоб убити людину? Можливо, була втрачена воля до життя?
Віра у надприродні сили надихнула Гоголя на створення шедеврів світової літератури, у яких прослідковується еволюція фантастичного.
У своїх шуканнях в області фантастики Гоголь розвиває принцип паралелізму фантастичного і реального.
Досягнення романтичної фантастики були Гоголем перетворені, але не відмінені. Знімаючи носія фантастики, він залишив фантастичність; пародіюючи романтичну таємницю, він зберігав таємничість; роблячи предметом іронічної гри чутки і пересуди, він укріплював достовірність самої “події”. І хто скаже, що страшніше – таємниця, за якою прихований її конкретний носій, або таємниця, що ховається скрізь і ніде, ірраціональність, що просочила життя – як вода вату?
Отже, ми бачимо три послідовні етапи розвитку гегелівської фантастики. Спочатку Гоголь відсунув носія фантастики в минуле, залишивши в теперішньому часі його вплив, “слід”. Потім Гоголь зняв носія фантастики, пародіюючи поетику романтичної таємниці. Тепер він звернувся до дійсності, що зберегла лише “нефантастичну фантастику”. Фантастика пішла в побут, у речі, в поведінку людей і в їх спосіб мислити і говорити.
Цікавою є межа гегелівської творчості. Після “Вія” фантастичне майже зникає у Гоголя; але дивна і дивна справа: дійсність сама набуває якоїсь примарності і часом виглядає фантастичною.
Це враження породжується цілою мережею майстерно розосереджених в оповідній тканині образів. Породжується описаними формами прояву дивно-незвичайного в поведінці речей, зовнішньому вигляді предметів, утручанням тварини в сюжет, дорожньою плутаниною і плутаниною взагалі і так далі.
У Гоголя фантастика пішла в стиль. Вона залишила поле прямої або завуальованої фантастики і утворила розгалужену систему стилістичних форм. Мабуть, поєднання цих форм з психологічно мотивованим, нефантастичним ходом дії складає одну з привабливих і таємничих властивостей гоголівської творчості. Це відкриття мало значення не для одного Гоголя.
Завжди персоніфікація фантастичного означала надособисте мотивування злого (як і доброго). Дослідник Шеллінг, грунтуючись в “Філософії мистецтва” на міфології християнства, тобто, по суті на всій образній основі післяантичного мистецтва, писав, що царства ангелів і диявола виявляють “повну відособленість доброго і злого початків”. Деперсоніфікація “дивно-незвичайного” означала цілу революцію в типі художнього і філософського мислення. Який би характер не носили теологічні погляди Гоголя, як художник він передбачив багато засобів зображальності пізнішого мистецтва. Ті засоби, які характеризує Дюрренматт, протиставляючи стародавній трагедії сучасний гротеск: “Трагедія припускає провину, необхідність, міру, погляд, відповідальність…” У гротеску – інша особа. “Гротеск – це лише плотський вираз, утілений парадокс – образ потворності, обличчя безособового миру, і подібно до того, як наше мислення вже не може, здається, обійтися без поняття парадоксу, так не може обійтися без нього і мистецтво…” Цей же комплекс засобів X. Глікберг описує під ім’ям іронії: “Іронія нашого часу виходить за рамки софоклівської іронії долі. Іронія XX століття безкомпромісна в запереченні потойбічного, існування бога…”
У цьому світлі видно значення еволюції фантастики у Гоголя. Хоча форми прямої фантастики (що видозмінилися) далеко ще не вичерпали себе і продовжують успішно розвиватися в сучасному мистецтві, але особливе значення придбала “нефантастична фантастика”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)