Мистецтво початку 20 століття: фовізм і кубізм
Мистецтво початку XX ст. – особливо важливий період в історії світової художньої культури. В цей порівняно невеликий відрізок часу (два-три десятиліття) з’являлися, затверджувалися і згасали різні творчі методи, об’єднання, течії, школи. Митці були в пошуку. Багато з їхніх відкриттів збагатили наше уявлення про світ, про людину. Саме вони визначили розвиток образотворчого мистецтва всього XX ст.
Однак при всьому різноманітті художніх напрямків в образотворчому мистецтві початку століття можна побачити дві тенденції: з одного боку, продовжується розвиток принципів реалістичного мистецтва, з іншого – йде пошук нових, відмінних від реалістичних художніх засобів осягнення дійсності. Разом з тим говорити про протиставлення реалізму та модернізму у мистецтві XX ст. було б не зовсім вірно. Пошуки багатьох великих художників йшли по двох цих напрямках. Реалістичні й авангардистські прагнення творців мистецтва залежали від тих завдань, які вони перед собою ставили.
Особливості розвитку художньої культури XX ст. яскраво простежуються у мистецтві Франції. Там вперше з’являються фовізм і кубізм. У 1905 р. в Парижі на виставці в Осінньому салоні експонувала свої твори група молодих художників. Серед них були Моріс Вламінк, Жорж Руо, Андре Дерен, Кіс ван Донген, Альбер Марці і Анрі Матісс. Їх зухвало яскраві, побудовані на цимбалах колірних поєднаннях картини, зухвале нехтування мальовничими “правилами” викликали скандал. У рецензії на виставку в Осінньому салоні 1905 р. паризький критик Луї Вексель назвав Матісса і його соратників “фовистами” (“дикими”). З його легкої руки назва “фовисты” закріпилося за цією групою художників.
Фовисты не ставили за мету відбивати в своїх творах реальну дійсність. Навколишній світ був для них лише поштовхом, приводом для вираження своїх почуттів і думок засобами колірної гармонії. Фовістів не цікавила форма предметів, вони відмовилися від об’ємно-просторової побудови композиції, світлотіні, передачі повітряної перспективи. Головними засобами художньої виразності стали для них колір і лінія. Фовисты сміливо, зухвало використовували звучні, незмішані фарби, розташовуючи їх на поверхні полотна в незвичних контрастних поєднаннях, прагнучи до особливої емоційно-колористичної виразності. Здавалося, заповнення полотна площинними зображеннями, колірна гармонія фарб ставали для них самоціллю. Своїм учителем і кумиром багато з них вважали шаленого Ван Гога, який передбачав, що художником майбутніх поколінь “може стати лише небачений ще колорист”. Вплинула на них і площинна живопис Гогена.
Наступним етапом після фовізму у формуванні формалистической живопису був кубізм, що виник майже одночасно з фовізм. Він зародився в 1907 р. в Парижі. Основоположниками кубізму були Пабло Пікассо і Жорж Брак. Художники – кубісти виходили з положення Сезанна про те, що в основі натури лежать прості геометричні об’єми – куля, циліндр, конус, хоча сам Сезанн ніколи не оголював геометричної структури предметів, а лише мав на увазі її при побудові об’ємів. У картинах кубістів речі розкладаються на складові частини, на найпростіші геометричні форми, що утворюють предмети не реальності, а довільні схеми, “нову реальність”, створену “вільним уявою художника”. Принцип створення художнього простору полягав у наповненні зображувальної площини елементами розчленованого предмета, які стикаються між собою, лягають поряд, перекривають або проникають один в одного. Таким чином, картина створюється як намальований колаж з окремих аспектів форми, як би розрізаної на дрібні частини. Форма у кубістів постає у вигляді плоского відбитка, одночасно з різних сторін.
Кубісти вважали, бліді коричневі і сірі тони, до яких додавались де зеленуваті і тьмяно-блакитні. Головним виразним засобом для кубістів були лінії і площини. Коло зображуваних предметів був дуже вузький: портрети, будівлі, натюрморти. Якщо напружити фантазію, то в зламах ліній і пересічних площин можна розгледіти столи, вази, музичні інструменти, найчастіше скрипки і гітари.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)