Міст Патона

У мостобудівників колись існувала традиція – перед тим як здати черговий міст в експлуатацію, його творець, автор проекту, спускався вниз, під прольоти, і, стоячи у воді, чекав, коли почнеться перевірка на міцність його творіння. А потім, власне кажучи, починалося найголовніше – міст перевіряли на надійність, залежно від розмірів і конструкції проганяли по ньому навантажені підводи, вантажівки або, наприклад, навантажений до відмови товарний поїзд. Чи витримає міст – відмінно, значить, послужить він людям ще багато років. А не витримає… Що ж, сумно, але одним поганим мостобудівником стане менше.
У листопаді 1953 року по півторакілометровій красавцумосту гуркотіла колона танків. Минулі пекло війни знамениті “тридцатьчетверки”, брязкаючи гусеницями, немов запитували: “А що це за диво таке? Зараз ми його перевіримо, зараз подивимося, на що він здатний “. Міст витримав і раніше служить людям (не поки говорити про його проблеми). І знаючи характер його творця, можна з упевненістю сказати – він, незважаючи на хвороби і вік, обов’язково був би там, під мостом, дивився б, як поводиться його дітище під жахливої ​​навантаженням бойових машин. Він бачив, як народжувався його міст, як здавалася фантастичною мрія набуває реальних рис. Але доля не подарувала йому всього лише декількох місяців, щоб він на власні очі зміг побачити – ось він, його міст, у всій своїй красі.
Герой Соціалістичної Праці, двічі лауреат Сталінської премії, академік, віце-президент АН УРСР, депутат Верховної Ради СРСР кількох скликань… На перший погляд може здатися, що радянська влада щедро приголубила Євгена Оскаровича Патона. Але якщо розібратися, якщо врахувати всі його заслуги… Адже хоч і був він другою людиною в Академії наук України, але в академію союзну його так і не вибрали. І орденів у Патона, крім Зірки Героя, було небагато – орден Червоної Зірки і Червоного Прапора і все. І це притому, що інші за менші у сто крат досягнення мали такий орденський “іконостас”, який на одному піджаку не вміщувався. Причиною тому – дворянське походження вченого. От якби походив він із робітничо-селянської сім’ї – тоді інша справа, тоді ось вам, товаришу вчений, шану і повагу від радянської влади по повній програмі. А так – вибачте…
До того ж відбувався Патон не з якихось занепалих дворян затертої губернії, у яких всього майна – хутір, а в ньому три хати да два тину. Дід – генерал-лейтенант, а після відставки – сенатор Урядового сенату. Батько – полковник лейб-гвардії, тієї самої гвардії, яка охороняла монарший трон. І навіть народився майбутній вчений не де-небудь, а в самому “розсаднику розкоші” – на Лазурному березі, в Ніцці, де його батько займав пост російського консула.
У 1888 році вісімнадцятирічний юнак вступив на інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту. Коли Євген повідомив про своє рішення стати інженером і будувати мости, близькі були здивовані. Адже він міг піти по військовій лінії, як дід, або стати дипломатом, як батько. Але Оскар Петрович бажанням сина противитися не став, можливо тому, що сам колись пішов проти батьківської волі, змінивши військову службу на дипломатію.
У Німеччині перед Євгеном Патоном була відкрита широка дорога – провідні німецькі професори помітили талановитого й цілеспрямованого молодого вченого, запросили до себе. Пару років Євген пропрацював асистентом кафедри статики споруд та мостів в Дрездені. А далі могла бути своя кафедра, факультет і так далі. Але Євген Патон вирішує виїхати в Росію, щоб… знову стати студентом. На батьківщині німецький диплом не визнавали, і тому інженеру, який на той час вже був автором кількох втілених у життя проектів, довелося знову сісти за студентську лаву. На те, щоб закінчити курс Петербурзького інституту шляхів сполучення, в принципі потрібно було років три. Але Євгену чекати так довго було ніколи – за 4 місяці він здав 12 іспитів і підготував і захистив п’ять дипломних проектів.
У той час Російська імперія просто колосальними темпами будувала залізниці – по 2500 верст на рік. Природно, побудувати дорогу без мостів і шляхопроводів неможливо. Праця і знання мостобудівників, в тому числі і Євгена Патона, виявилися не просто затребуваними, вони були безцінні. Швидкими темпами розвивалася наукова кар’єра мостобудівника. У 30 з невеликим років Євген Патон – один з кращих фахівців світового рівня в мостобудуванні, автор фундаментального підручника “Залізні мости”. У 1906 році молодий професор отримує під своє начальство інженерний факультет Київського політехнічного інституту (з тих пір його життя назавжди була пов’язана з містом на Дніпрі та Україні). І раптом – крутий поворот. Патон подає прохання про відставку. Як кажуть у таких випадках – на самому злеті. На перший погляд – рішення дивовижне. Але занадто багато збіглося в той момент в житті вченого – і розчарування в існуючій системі, і відсутність практичного застосування його праці, і проблеми зі здоров’ям, і сімейні негаразди.
Через рік почалася Перша світова. Як не дивно, але найтяжчий для всієї Європи час виявилося благодатним і сприятливим для Патона. Він знову був затребуваний як вчений і практик (тільки в одному 1915 на Дніпрі та Десні почалося будівництво 14 постійних мостів і безлічі тимчасових), він нарешті знайшов сімейне щастя. Дружина, Наталя Вікторівна, подарувала йому двох синів, Володимира і Бориса, а Україна – двох першокласних вчених, які гідно продовжили справу батька.
Як Патон сприйняв революцію? А як її міг сприйняти людина дворянських кровей? Звичайно, насторожено, в смутний час цілком природний страх за себе, за дружину, за маленьких дітей. До того ж Євген Оскарович завжди був “трудоголіком”. “У всякій роботі мене завжди насамперед цікавить її мета і практична цілеспрямованість”, – писав він у своєму щоденнику. А яка могла бути робота, яке творення під час розрухи? Але чиюсь сторону в політичній боротьбі Євген Оскарович не займав, він ніколи не вважав за потрібне витрачати дорогоцінний час на відстоювання і захист чиїхось політичних позицій. “Батько не цікавився політикою, – розповідав в інтерв’ю кореспонденту газети” Дзеркало тижня “Ігор Малишевський син вченого Борис Євгенович. – Не пам’ятаю, щоб до війни [Великої Вітчизняної. – Авт.] Навіть газети читав “. До речі, Борис Патон вважає, що така позиція врятувала життя батька і в часи Громадянської війни, і в пору сталінських репресій: “Батько весь час працював, праця була для нього головним у житті. Вожді розуміли: Патон потрібен державі “.
І знову робота. Як тільки життя в країні трохи налагодилася, Євген Оскарович повернувся до улюбленої справи. Професор Патон продовжує викладати в Київському політеху, створює проекти і керує будівництвом нових мостів. У 1921 році він створює мостовипробовувальну станцію, в завдання якої входила перевірка відновлених і нововведених в експлуатацію мостів. Робота на станції була пов’язана з частими відрядженнями. Під час однієї з таких відряджень і відбулася подія, що круто змінило не тільки життя Євгена Патона, а й дало неймовірний поштовх розвитку цілої галузі прикладної науки.
Євгена Оскаровича Патона нерідко називали “батьком електрозварювання”. Начебто так і є – засновник всесвітньо відомого Інституту електрозварювання (цей інститут був утворений в 1933 році), автор фундаментальних праць і безлічі винаходів у галузі застосування та удосконалення зварювання. Але що цікаво – з процесом зварювання Євген Патон познайомився в общем-то випадково. Він скоріше не “батько”, а “вихователь електрозварювання”.
… Літо 1928 року, рядова відрядження – необхідно підписати акт про приймання капітально відремонтованого мосту. Великих зауважень не було, хіба що дрібні недоліки в кріпленні перил. На що і вказав Євген Оскарович виконробу, який відповідав за проведення робіт. У відповідь той пообіцяв, що миттю все виправить. “Миттю мені не треба, – сказав Євген Оскарович. – Коли все зробите, тоді й підпишу акт “. – “Але у мене є зварювальний апарат, – відповів виконроб. – Професор, звичайно, знає електрозварювання? “Все було зроблено дійсно миттю – раз-два, і метал перил, розм’яклий під дією потужної іскри, був надійно приєднаний до деталей моста. Це був, мабуть, єдиний випадок в житті Євгена Патона, коли він, професор, академік, світове світило, людина, яка, здавалося б, у мостобудуванні знав усе, був осоромлений. І треба сказати, він був дуже радий, що трапилося. Саме тоді Євген Оскарович Патон зрозумів – ось воно, майбутнє.
Звичайно, процес гарячого з’єднання металів був відомий задовго до тієї поїздки Євгена Патона. Та й у мостобудуванні зварювання застосовувалася досить давно. Але застосовувати її можна було тільки для дрібних конструкцій, які не відчували великого навантаження. Несучі ж частини доводилося з’єднувати заклепками. Процес цей дуже трудомісткий, вимагає великих витрат часу і коштів.
Як тільки Євген Оскарович познайомився з можливостями електрозварювання, то буквально відразу ж загорівся ідеєю будівництва нового мосту через Дніпро. Причому міст цей, за задумом Патона, повинен був бути повністю зварним. Але як же було нелегко здійснити цю ідею! По-перше, на початку 1930-х можливості автоматичного електрозварювання не дозволяли надійно варити потужні конструкції. Необхідно було удосконалити метод, шукати нові способи та матеріали для зварювання. А коли це було зроблено, виникла інша проблема – в даній ситуації вона просто не могла не виникнути.
В принципі, можна звинуватити відповідальних працівників Наркомату шляхів сполучення, які наполегливо чинили опір ідеї будівництва зварного мосту, в консерватизмі, небажанні йти назустріч прогресу тощо. Але за великим рахунком, у кожного свої, часто неспівпадаючі інтереси. Мостобудівники хотіли побудувати зварний міст, їм потрібно було йти вперед, шукати способи прискорення будівництва. А транспортникам потрібно було забезпечити безпеку руху. Чи могли вони в той момент отримати стовідсоткову гарантію? Навряд чи. Світовий досвід показував, що в зварних мостах дуже швидко з’являються втомні тріщини. Якраз тоді, коли обговорювалося питання про будівництва моста, прийшло повідомлення з Бельгії – в один з каналів звалився зварної проліт довжиною 75 метрів. Все це не вселяло оптимізму. А раптом щось подібне станеться в Києві?
Але Патон на всі сто був упевнений у своїй правоті, він вірив у можливості зварювання. І тут допоміг ще один його талант – талант переконання. Якимось незбагненним чином Євген Оскарович зумів переконати всіх, від кого залежало рішення про будівництво, що міст через Дніпро повинен бути повністю зварним. І найголовніше, що на його бік беззастережно встав перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов. Нарешті було прийнято остаточне рішення – будувати міст через Дніпро, керуючись проектом Патона. У Києві почалося зведення опор, а на Дніпропетровському заводі імені Бабушкіна вже були зварені перші металоконструкції майбутнього моста. Починалося літо 1941 …
Йдучи з Києва, гітлерівці зруйнували всі вже побудовані на початок війни опори. Був знищений і фактично єдиний київський транспортний міст (теж спроектований і побудований під керівництвом Патона). Те, що будувати новий – життєво необхідно, розуміли всі. Але от як, яким способом? І знову розгорілася “битва за зварювання”, знову Патон доводить, що міст повинен бути звареним, знову транспортники запекло опираються, знову під час цих суперечок приходить безрадісне повідомлення з-за кордону: у січні 1951 на мосту через річку Святого Лаврентія обрушився зварної проліт. І знову Євгену Патону вдається якимось незбагненним чином “уламати” всіх і домогтися дозволу на будівництво моста.
Навесні 1949 була затверджена проектна документація найдовшого у світі суцільнозварний міст (його довжина – 1521 м, ширина проїжджої частини – 21 м, бічних тротуарів – по 3 м). Через рік почалося відновлення опор на Дніпрі, а в березні 1952 з Дніпропетровська з заводу імені Бабушкіна прибув перший потяг з готовими металоконструкціями. Євген Оскарович Патон до кінця будівництва вже не міг бувати на будівництві, але продовжував стежити за ходом робіт. У червні 1953 року його ще встиг дізнатися, що повністю завершені монтажні та зварювальні роботи. Остаточна ж здача моста в експлуатацію проходила вже без нього…
Напевно, безглуздо питати, потрібен чи ні міст Патона Києву та Україні. Понад п’ятдесят років з’єднує він два береги Дніпра. На жаль, ніщо не вічне – знамените творіння Євгена Патона давно потребує капітального ремонту. Не будемо собі навіть уявляти, що станеться, якщо необхідні ремонтні роботи не проведе вчасно. Міст імені Є. О. Патона повинен і буде стояти…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Міст Патона