Мислення і його класифікація
Мислення людини пов’язано з двома процесами, що визначають ефективність адаптації його до навколишньої дійсності. Цими процесами є формування понять і рішення виникаючих задач з використанням цих понять на основі певних правил. У понятті фіксується узагальнене уявлення про об’єкти зовнішнього світу або внутрішніх процесах, що відбуваються в людині. Вони не представлені безпосередньо сприйняттю, а людина отримує їх у процесі власного досвіду, завдяки знанням, що зберігаються в культурних цінностях, на основі пізнавальної діяльності. Таким чином, мислення допомагає виробляти результат, який відсутній в навколишньої реальності, а також отримувати нові знання. Воно не тільки дозволяє виокремлювати окремі властивості об’єктів, а й взаємозв’язку, що існують між ними.
Виділяють процеси формування понять і засвоєння понять (Bruner ea, 1956). Якщо формування понять пов’язано з виокремлення окремих характеристик об’єкта, то засвоєння понять відбувається у процесі навчання, коли людина прагне дізнаватися ці ознаки. Формування понять у людини нерозривно пов’язане зі словом. Саме в слові символічно фіксуються і найпростіші і найскладніші характеристики буття людини аж до поняття “особистість”. За висловом М. М. Бахтіна (1963), “Внутрішня особистість є виражене і загнане всередину слово”.
У процесі еволюції формування і диференціація когнітивних процесів на перших порах, мабуть, відбувалися незалежно від освіти звукових сигналів. Виникнення мислення передує розвитку мови. Перша понятійна класифікація виникала з сенсомоторного поводження з предметами і в меншій мірі – зі спілкування з іншими людьми. Але на певному етапі розвитку волокна голосових зв’язок у людини з’єднуються в ході ембріонального розвитку з волокнами кільцевої мускулатури гортані, що є фізіологічною основою можливості породжувати мова.
Вважається, що перші слова були позначенням окремих об’єктів, але були описами окремих подій, процесів, дій. Поступово відбувається заміна безпосередньої сигналізації про внутрішні стани опосередкованим символічним найменуванням. Формування комунікативних сигналів і понятійна класифікація постійних (інваріантних) якостей об’єктів спочатку розвиваються незалежно, оскільки вони різним чином мотивовані. Перше підкріплюється соціальними відносинами, друге – зворотним зв’язком про успішне подолання проблемної ситуації. Ця взаємодія виникає між Субструктура пам’яті, опосредующими два види досвіду. У міру того як поведінковий відповідь включається в ситуацію спілкування, вона стає системою знаків для позначення понять (Клікс, 1983).
З появою мови мислення також перейшло на якісно інший щабель розвитку, придбавши “знаряддя”, що дозволяє ефективно визначати і структурувати поняття про об’єкти навколишнього світу (Виготський, 1982-1984).
Існують численні класифікації мислення. Залежно від того, які правила використовує людина в процесі пізнання світу, виділяють міфологічне і логічне мислення. При логічному мисленні окремі висловлювання формують ланцюжок для створення умовиводи, розчленовуючи об’єкт аналізом, направляючи думка від часткового до загального (індукція) або від загального до частки (дедукція). Логічне мислення вимагає обов’язкової перевірки результату мислення фактом і будується на основі фактів. На противагу йому міфологічне мислення ігнорує факт, що не розчленовує об’єкт на ознаки, невідчутно до числу і особливим чином ставиться до слова, оскільки для нього сказати означає вже зробити (Лотман, Успенський, 1973).
Інший тип класифікації визначає ставлення мислення до практичної діяльності і виокремлює відповідно теоретичне і практичне мислення. У свою чергу теоретичне ділиться на понятійний і образне залежно від того, до чого звертається людина в процесі вирішення проблеми – до образу або поняттю. Практичне мислення також підрозділяється на наочно-образне і наочно-дієве в залежності від того, якою мірою безпосередня дія бере участь у процесі рішення задачі. Незважаючи на існування такого поділу, на практиці ці види мислення беруть участь в обробці інформації одночасно.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)