Мікрогенія
Мікрогенія (“маленьке підборіддя”) – недорозвинення всіх або деяких відділів нижньої щелепи, що призводить до її загальних малих розмірів і ретропозиції шелепи, підборіддя. Мікрогенія може бути вродженою і набутою.
Можливе недорозвинення (у довжину, ширину) різних відділів нижньої щелепи: тільки виросткового відростка, тільки гілки щелепи, тільки тіла щелепи, одночасне недорозвинення тіла та гілки щелепи.
Класифікація мікрогенії: одно – (60 %) та двобічна (40 %); симетрична (13,3 %) або несиметрична (86,7 %). Частота вкорочення різних відділів нижньої щелепи є різною. Так, коротшає: тільки гілка щелепи – у 4 % випадків; тіло і гілка шелепи – у 96 % випадків; лише тіло щелепи – випадків відзначено не було.
За нашими даними, величина недорозвинення різних відділів нижньої щелепи є різною і може бути для гілки щелепи від 0,2 до 3,5 см; для її тіла – від 0,5 до 2,5 см.
Розвиток мікрогенії спричинюють: травма зон росту щелепи, запалення (остеомієліт) із загибеллю її зон росту; тривале носіння шийного корсета із стримуванням росту щелепи; невідомі фактори тощо. Мікрогенія може бути самостійним захворюванням або компонентом інших тяжких захворювань та синдромів (анкілозу скронево-нижньощелепного суглоба, синдрому 1-II зябрових дуг, синдрому П’єра-Робена, асептичного некрозу головки щелепи, двобічних переломів головок нижньої щелепи, що неправильно зрослися, ч однобічної атрофії обличчя та інших дизостозів).
Клінічна картина. Врождену мікрогенію діагностують вже при народженні дитини (переважно як компонент якого-небудь синдрому). Набута мікрогенія починає проявлятися клінічно вже з 5-6-го місяця після народження. Основні ознаки мікрогенії є типовими.
Двобічна симетрична мікрогенія проявляється двобічним симетричним недорозвиненням щелепи, розміщенням підборіддя по середній лінії, кутів нижньої щелепи – вище від їх нормального положення. Наявне недорозвинення задніх відділів верхньої щелепи, віялоподібне положення нижніх різців та сагітальна щілина між зубами (якщо вони є) до 1-2 см, середні лінії зубів збігаються, язик нормального розміру не поміщається в порожнині рота внаслідок її малого об’єму, відзначають ротове дихання і ознаки гіпоксії, рот може бути напіввідкритим, відкривається повністю (за відсутності анкілозу скронево-нижньощелепного суглоба) або частково (при анкілозі скронево-нижньощелепного суглоба), скупченість зубів, каріозну хворобу тощо. Уночі – хропіння, язик часто западає, що змушує батьків або родичів будити дитину та повертати її обличчям униз, або пальцями, інструментом виводити запалий язик з глотки для відновлення дихання (ССА – синдром сонних апное).
Двобічна несиметрична мікрогенія. До клінічної картини двобічної симетричної мікрогенії додається зміщення підборіддя в бік на різну величину,
Можливе зміщення кутів щелепи вгору на різну величину, несиметричне недорозвинення задніх відділів верхньої щелепи, різний об’єм м’яких тканин щік – він є більшим на тому боці, куди є зміщене підборіддя.
Однобічна мікрогенія – зміщення підборіддя у хворий бік є більш вираженим, значна різниця в об’ємі м’яких тканин щік, середні лінії зубів не збігаються, відзначають їх скупченість, каріозну хворобу. Відкривання рота залежить від стану суглоба та активності жувальних м’язів.
Рентгенографічно визначаються різні розміри тіла, гілки та вінцевого відростка (довжина, та інколи ширина гілки) щелепи на здоровому та ураженому боці, скупченість зубів тощо.
Лікування – консервативне (лише ортодонтичне) та хірургічне, але обов’язково з післяопераційним ортодонтичним лікуванням. Воно залежить від віку пацієнта, ступеня тяжкості його загального та місцевого стану тощо.
Ортодонтичне лікування можна застосовувати лише в період росту лицевого черепа та за умови незначного симетричного недорозвинення щелепи, коли необхідно впливом ортодонтичних апаратів активувати ріст щелепи або адаптувати прикус у межах незначного переміщення зубів.
Хірургічні методи застосовують за неефективності ортодонтичного лікування або після закінчення росту лицевого черепа, тобто в разі необхідності подовження тіла та гілки щелепи на значну величину, зміни нижньощелепного кута, запобігання розвитку вторинних кісткових деформацій верхньої щелепи та грудної клітки, відновлення нормального дихання тощо.
Для цього застосовують різні оперативні методи та підходи. Але, враховуючи те, що відновлення повноцінного дихання є головним завданням лікування, потрібно вказати, що операції в межах тіла та гілки щелепи мають різний ефект щодо збільшення, тобто нормалізації об’єму та площі дна порожнини рота (трикутника Бонвіля) і переміщення язика вперед, усунення звуження язиком ротоглотки та розблокування верхніх дихальних шляхів. Приблизно в 1,7 разу ефективнішими є операції подовження щелепи, які виконують у ділянці тіла нижньої щелепи.
Ураховуючи необхідність збільшення об’єму порожнини рота для нормалізації положення язика і виведення його вперед (це можна вирахувати по площині дна порожнини рота), оптимальний вид оперативного втручання обирають залежно від клінічної картини мікрогенії, локалізації вкороченого відділу щелепи, стану зубів тощо.
Основні операції подовження різних відділів нижньої щелепи.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)