Мікроеволюція як процес видоутворення

Мікроеволюційні процеси. Сукупність еволюційних процесів, що протікають в популяціях виду, – мікроеволюція призводить до зміни генофондів цих популяцій. Мікроеволюція відбувається на основі мутаційної мінливості і під контролем природного добору. Крім цього, на мікроеволюційні процеси можуть впливати ізоляція і дрейф генів, викликаючи пристосувальні зміни популяцій, що призводять до виникнення нових видів.
Поки особи з різних популяцій одного виду схрещуються і дають плідне потомство, вид залишається єдиним. Проте в результаті сильного тиску ізоляції обмін генетичною інформацією між популяціями може перерватися. В ізольованих популяціях такі випадкові еволюційні процеси, як мутації, дрейф генів, можуть протікати по-різному. Виникнення надійної ізоляції між різними частинами виду означає його поділ на два або кілька видів. Саме тому ізоляцію називають “пусковим механізмом видообразовательного процесу”.
Протягом десятків і сотень тисяч поколінь в ізольованих популяціях можуть накопичуватися істотні відмінності, що визначають неможливість схрещування особин з різних популяцій. У такому випадку можна говорити про виникнення нових видів.
Форми видоутворення. Розрізняють форми видоутворення: географічну, екологічну, гібридогенного.
Географічне видоутворення засноване на просторової ізоляції. При цьому ареал вихідного виду розчленовується на окремі фрагменти, які повністю або частково ізольовані один від одного. Природний відбір в подібних фрагментах йде в різних напрямках. В результаті вид розпадається на географічні підвиди, які з плином часу можуть перетворитися на самостійні дочірні види.
Географічне видоутворення – завжди процес повільний, що відбувається протягом сотень тисяч поколінь. Саме за тривалий час в роз’єднаних частинах ареалу виду виробляються ті біологічні особливості, які можуть призвести до репродуктивної ізоляції роз’єднаних популяцій. Як приклад географічного видоутворення наведемо виникнення двох видів великих чайок – сріблястою чайки і квочка-реготухи, що живуть на узбережжі Балтійського і Північного морів. Ці два види пов’язані між собою великий ланцюгом підвидів, що населяють Північну Євразію, з одного боку, і Гренландію і Північну Америку – з іншого. Особини цих численних підвидів схрещуються в природі і дають плідне потомство. У районі Балтійського і Північного морів зійшлися кінцеві ланки східної і західної ланцюга підвидів – два самостійних види: срібляста чайка і квочка-реготуха.
При географічному видоутворенні нові види можуть виникнути внаслідок розпаду ареалу шірокораспространенние батьківського виду на фрагменти. Як приклад такого процесу можна назвати виникнення видів конвалії. Вихідний батьківський вид кілька мільйонів років тому був широко поширений в широколистяних лісах Євразії. У четвертинний період у зв’язку зі скороченням площі лісів єдиний ареал цього виду був розірваний на кілька частин. Конвалія зберігся лише на лісових територіях, які уникли заледеніння (у Південній Європі, Закавказзі, на Далекому Сході). До теперішнього часу пережив зледеніння на півдні Європи конвалія вдруге широко поширився по всій лісовій зоні, утворивши вид – конвалія травнева. У Закавказзі і на Далекому Сході виникли два інших види конвалії.
Екологічний видоутворення базується на біологічної ізоляції. Прикладом такого видоутворення, зокрема, вважається формування п’яти видів синиць. Ці види відрізняються по харчовій спеціалізації і місцем проживання. Так, велика синиця харчується великими комахами в садах і парках; лазоревка видобуває дрібних комах в тріщинах кори і нирках дерев, чубата синиця харчується насінням хвойних дерев; гаичка і московка харчуються переважно лісовими комахами (рис. 88).

Географічне та екологічне видоутворення носять дивергентний характер.
Термін “дивергенція” (від лат. Divergo – відхиляти) як розбіжність ознак у споріднених груп в процесі еволюції був запропонований ще Ч. Дарвіном при розгляді проблеми видоутворення. Основною причиною дивергенції він вважав внутрішньовидову конкуренцію і природний добір.
Дивергенція – неминучий наслідок різноманітності життєвих умов, внутрішньовидової боротьби за існування і прагнення видів до максимально можливого заселення місць проживання.
Гібридогенного видоутворення може відбуватися і при швидкій зміні каріотипу (наприклад, при виникненні полиплоидии). Відомі групи близьких видів (зазвичай у рослин: хризантем, картоплі, тютюну, пшениці та ін.) З кратним збільшенням числа хромосом. Поліплоїдні форми великі і можуть існувати в більш суворих умовах, ніж диплоїдні. Завдяки цьому у високогір’ях і в Арктиці число поліплоїдних видів рослин різко збільшено.
Гібридогенного видоутворення являє собою процес виникнення природних гібридів з подальшим подвоєнням числа хромосом. Так, культурна зливу (2n = 48) виникла шляхом гібридизації терну (2n = 32) з аличею (2n = 16) з наступним подвоєнням числа хромосом. Деякі види малини, тютюну, брукви, полину, ірисів – також поліплоїди гібридогенного походження. Іншим прикладом гібридогенного видоутворення є рябінокізільнік, що поєднує ознаки горобини і кизилу і зустрічається в лісах Південної Якутії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Мікроеволюція як процес видоутворення