Микола Васильович Гоголь. Значення М. В. Гоголя для розвитку світової культури. М. В. Гоголь і Україна. М. В. Гоголь за кордоном – Україна – ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ Й ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТ

Мета – формувати компетентності: Предметні (знання біографії М. В. Гоголя; розуміння значення його творчості для світового культурного розвитку, впливу української культури на його творчість; критичне мислення; мовлення; естетичний смак); Ключові (уміння вчитися: знання особливостей перебігу культурних процесів різних народів; прагнення нових знань; уміння лаконічно та змістовно занотовувати почуте; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію, опрацьовувати та презентувати її; загальнокультурну: прагнення збагатити свій світогляд; читацьку активність).

Тип уроку: урок опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Обладнання: портрети М. В. Гоголя та його близьких; зображення пам’ятних місць, пов’язаних із життям письменника.

Ти хочеш неодмінно рівнятись з Богом.

Мати М. В. Гоголя (із листа до сина)

Я з усіх сил намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь.

Л. М. Толстой

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. “Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага”,- палко висловлювався налаштований на самопожертву юнак, ще в студентські роки глибоко переймаючись соціальними проблемами, внутрішньо протистоячи виявам зла, уболіваючи за всю державу і свою “милу Україну”. Він налаштовувався на таку діяльність, “Щоб бути по-справжньому корисним для людства”. А загалом творчість цієї людини спрямована на “очищення серця”, “розуміння серцем”, щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. цією людиною був Микола Васильович Гоголь, видатний російський та український письменник. Напевно, недарма два народи сперечаються за пальму першості, адже Гоголь належить до письменників, яких своїми прагне назвати будь-який народ.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Повідомлення учнів (за випереджальним домашнім завданням)

– Літературознавці так висловлювалися про М. В. Гоголя.

В. В. Дорошенко: “Російська мова Гоголя була не рідна, а вивчена, сильно перейнята українською стихією… він думав по-українському, а пишучи свої твори, перекладав їх російською мовою… якби Гоголь пожив довше в українському оточенні… не тинявся серед чужинців, за кордоном, то він став би українським письменником”.

В. М. Перетц: “Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити… тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури”.

Я. Р. Славутич: “У письменника формується нова місія – посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної”.

О. Е. Мандельштам: “У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані”.

П. В. Міхед: “Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм”.

Ю. Я. Барабаш: “Як письменник Гоголь сформувався на грунті староукраїнської літератури, його творчість увібрала в себе родові барокові ознаки… тому гоголівські твори близькі до української барокової проповіді, повчального слова. і до старої інтермедії, вертепної драми, побутового анекдоту, бурлеску”.

А ось так Гоголь говорив про себе: “Скажу вам одне слово про те, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяких переваг не дав би ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і… кожній притаманні такі риси, яких не має інша…”.

2. Робота з епіграфом

· Як ви розумієте слова л. М. Толстого, що є одним з епіграфів до нашого уроку?

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Інтерактивний прийом “Посилена лекція” (запис до зошитів)

· За допомогою тез у перший стовпець “Таблиці порівняння первинних і вторинних знань” запишіть усе відоме вам про М. В. Гоголя. Працюватимемо паралельно на дошці й у зошитах. Потім ви прослухаєте інформацію про письменника. Можете занотовувати найголовніше до зошитів. Після цього заповніть другий стовпець таблиці. На роботу ви маєте 3-5 хвилин, після чого охочі зачитають свої записи.

Таблиця порівняння первинних і вторинних знань

Текст лекції вчителя

Давнє мальовниче село Великі Сорочинці на Полтавщині назавжди пов’язане з ім’ям усесвітньо відомого письменника-гуманіста Миколи Васильовича Гоголя. Зв’язок Гоголя із Сорочинцями почався ще до його народження. Його батько, Василь Опанасович Гоголь-Яновський, у 28-річному віці одружився з юною Марією Іванівною Косяровською, яку знав ще з дитинства. їй на той час виповнилося лише 14 років.

Але таке раннє одруження привело до того, що двоє перших діточок в сім’ї Гоголів народилися мертвими. Тому, коли Марія завагітніла втретє, Василь Опанасович, побоюючись за майбутнє немовля, шукає для неї належний догляд. За порадою друзів, він везе кохану дружину до відомого українського лікаря Михайла Яковича Трохимовського, у Великі Сорочинці.

Шість тижнів до пологів Марія Іванівна перебувала під наглядом лікаря, і 20 березня (1 квітня за новим стилем) у флігелі лікаря народився майбутній письменник, а у Спасо-Преображенській церкві Миколу Гоголя охрестили. Після пологів ще 6 тижнів за малям та породіллю наглядав лікар, а потім щасливий батько забрав їх додому. Батько Миколи був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя (якого згодом знаменитий нащадок звеличить до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби). Дитинство майбутнього письменника минуло у Василівці (тепер Гоголеве) у маєтку батьків. Василівка була родовим маєтком Лизогубів. Узявши шлюб з Опанасом Дем’яновичем Гоголем (дідом Миколи Васильовича Гоголя), 1781 р. Тетяна Семенівна Лизогуб отримала у посаг хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут Микола провів перші 10 років життя, успадкувавши від батька почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Поміщик середньої руки Василь Опанасович Гоголь-Яновський, за відсутності свого багатого родича, царедворця Д. П. Трощинського, управляв його маєтком у Кібенцях і часто приїздив у справах до Кочубеїв. Із собою він брав сина. Хлопчикові пишний палац не подобався (вочевидь, він комплексував серед цієї розкоші), тому, доки батько був зайнятий справами чи пригощався, Микола їхав бричкою на інший кінець Диканьки, на Личківку, де жили козаки.

Микола Гоголь

Про характер і вдачу Гоголя є десятки свідчень, і всі вони суперечливі, як, утім, і наше життя. За словами одного з товаришів, із якими він жив деякий час у Петербурзі, “Не було людини, більш потайної за Гоголя: він умів поєднати засіб із метою, вдало обрати засіб і якнайшвидше досягти мети” (В. В. Вересаєв). Мати, Марія Іванівна, щиро вірила в талант сина. Десятирічним Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища, де він навчався з 1818-го по 1819 р.

Дванадцяти років хлопця привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом із ним навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка – майбутні поети. Тут Микола потоваришував із Олександром Дашлевським, майбутнім письменником, та іншими. Україна для Гоголя стала початком життя та творчості, а Ніжин – духовною і творчою колискою. (Саме тут встановлено перший пам’ятник Гоголю, створений ще 1881 р. талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом викладача П. А. Заболожського.) Під час навчання в Ніжині (1821-1828) Гоголь уперше виступив на сцені як актор і режисер-постановник вистав “Едіп в Афінах”, “Урок дочкам”, “Лукавін” та багатьох інших. Настільки майстерно зіграв роль Простакової у “Недоростку” Д. І. Фонвізіна, що учасник цього спектаклю, пізніше відомий публіцист і дипломат К. М. Базілі, згадував: “Я бачив цю п’єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятилітній Гоголь”. “Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену”,- стверджував Т. Г. Пащенко, товариш Гоголя. У гімназії М. В. Гоголь поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, із якими знайомився не тільки за друкованими джерелами, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки ввійшли до безсмертних творів письменника. У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші “Италия”, “Новоселье”, “Непогода”, “Две рыбки”, “Битва при Калке”, поема “Ганц Кюхельгартен”, сатири “Насмешнику некстати”, “Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан”, драматичні твори. У гімназії міцнів геній майбутнього видатного письменника.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Тому любов до мови, відчуття слова сформувалися у Миколи Гоголя уже з дитячих років. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: “Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…”; “Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, у яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..”; “Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу”.

1828 року М. В. Гоголь переїжджає до Петербурга. Там 1829 р. він публікує свій перший твір – поему “Ганц Кюхельгартен”. За рік у журналі “Отечественные записки” з’являється повість “Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала”, за часом створення перша з циклу “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М. В. Гоголя особливого колориту. Завдяки грунтовним знанням усної народної творчості майстер зображував картини дійсності у переплетінні з вимислом, але мовби на реальному грунті. Особливо привабливі ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляє враження на читача, захоплюючи його уяву.

Туга за рідною мальовничою Україною змусила Гоголя наприкінці 1833 р. клопотати про місце професора кафедри загальної історії в Київському університеті Св. Володимира (проте питання про призначення так і не було вирішене). Спонукала до цього ще й дружба з М. О. Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. “Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!” – переповнювався творчими планами письменник. “Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої… Багато можна буде зробити добра”,- писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей період він працює над книгами “Арабески”, “Миргород” (1835).

По-справжньому М. В. Гоголь пізнав Київ уже після Петербурга й Москви, хоча відвідував це місто ще 1827 р. Микола Васильович любив гуляти вулицями Києва, часто бував біля Андріївської церкви та у Печерській лаврі. Після перебування у Києві Гоголь переробив “Тараса Бульбу”. Із містом пов’язана і друга перлина гоголівської прози – “Страшна помста”. Востаннє він був у Києві 1848 року. Розраду від нездійснених планів письменник знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю: “Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене”.

Уперше М. В. Гоголь відвідав Одесу перед останнім приїздом до Києва 1848 р. Він повертався з Єрусалима на Батьківщину морем із російським консулом у Сирії К. М. Базілі, своїм ліцейським приятелем. Костянтин Михайлович Базілі – один із тих випускників Ніжинського ліцею, які разом із Гоголем склали гордість ліцею. Син грецького патріота, який під загрозою страти втік до Одеси, Базілі став не тільки видатним російським дипломатом, а й ученим-поліглотом, спеціалістом із близького Сходу. Спілкуванням із цією людиною широких поглядів М. В. Гоголь дорожив. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 р. Тут він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом “Мертвих душ”. І Гоголь поринув у цю роботу. В Одесі збереглися будинки, де перебував Гоголь. Отже, з Україною пов’язане не тільки дитинство митця, його юність, а й зрілість. З Україною пов’язана практично вся творчість М. В. Гоголя.

Із другої половини 1830-х рр. талант М. В. Гоголя розквітає в драматургії. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія “Ревізор” (1836). Незабаром після прем’єри п’єси М. В. Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. 1842 року виходить друком знаменита поема-роман “Мертві душі”. Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання “Вибраних місць з листування з друзями” (1847). 1848 року письменник повертається на батьківщину, активно працює над другим томом “Мертвих душ”. Та свої корективи внесла тяжка хвороба. Одного вечора Гоголь розбудив слугу, змусив відчинити в комині затулку, дістав із портфеля свої рукописи і спалив. Після цього Гоголь відмовився від їжі. 18 лютого професор Олександр Овер обстежив письменника і порекомендував не давати йому вина. Це була єдина рекомендація відомого лікаря. Два тижні Гоголь лежав, відвернувшись до стіни, перебирав чотки й шепотів молитви. А 21 лютого 1852 року, о восьмій ранку, він вигукнув: “Драбину, дайте мені драбину!”. Лікар Тарасенков, що останні дні Гоголя намагався врятувати йому життя, але так і не зміг остаточно з’ясувати причину смерті митця, згадував: “Долго глядел я на умершего: мне казалось, что лицо его выражало не страдание, а спокойствие, ясную мысль, унесенную в гроб”. Тут шановний лікар дещо помилився: “гроб” не міг скувати думки генія… Тлін не втримав Слова.

Спочатку Гоголя поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а 1931 р. останки письменника перепоховали на Новодівочому кладовищі.

2. Повідомлення учнів (за випереджальним домашнім завданням)

– чимало незрозумілого пов’язано з постаттю Гоголя. Наприклад, усім добре відомий міф про те, що його поховали живцем. Справді, Гоголь панічно боявся, що його поховають під час летаргічного сну, тому заповідав поховати його лише тоді, коли на тілі з’являться сліди розкладання. Його заповіту начебто не виконали. Коли ж під час перепоховання труну відкрили, голова Гоголя була повернена набік, що свідчить про те, що тіло письменника рухалося. Якщо ж вірити письменникові Лідіну, який був присутній під час ексгумації покійного, то голови Гоголя у труні взагалі не було. Та цей міф досить швидко спростувала працівниця Музею-заповідника М. В. Гоголя, заснованого 1 квітня 1984 р. у теперішньому Гоголевому (колишня Василівка-Яновщина). Виявляється, після смерті з письменника знімали посмертну маску. Тому якби він був живим, то задихнувся б під час цієї процедури. Окрім того, є свідчення художника, який знімав маску, про те, що з цією роботою зволікали, аж поки на тілі не стали помітні перші ознаки розкладання.

“Як виставити чорта дурнем” – це, за власним свідченням Гоголя, було головною думкою усього його життя і всієї творчості. Уже “Здавна я лише тим і заклопотаний, щоб після мого твору вдосталь насміялась людина над чортом” (лист до Шевирьова з Неаполя від 27 квітня 1847 р.). У релігійному розумінні Гоголя чорт є містичною і реальною істотою, у якій зосереджено заперечення Бога, одвічне зло.

Гоголь як художник при світлі сміху досліджує природу цієї містичної сутності, як людина зброєю сміху бореться з цією реальною істотою: сміх Гоголя – боротьба людини з чортом. Бог є нескінченне, кінець і початок сущого; чорт – заперечення Бога, а відтак і заперечення нескінченного, заперечення всякого кінця й початку, чорт є почате й незакінчене, яке видається безначальним і безкінечним; чорт – вічна площина, вічна вульгарність; вульгарність “Під виглядом вічності”.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗДОБУТИХ ЗНАНЬ

1. “Методика взаємозапитань” (робота в парах)

· У парах складіть запитання для взаємоперевірки вивченого.

(Учні ставлять одне одному запитання й відповідають на них. Якщо школярі не зважили на якісь важливі деталі, запитання формулює вчитель.)

2. Інтерактивний прийом “Посилена лекція” (продовження; запис до зошитів)

· Заповніть другий стовпець таблиці порівняння первинних і вторинних знань. Охочі зачитають свої записи та прокоментують їх.

VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Інтерактивний прийом “Незавершене речення”

· Завершіть речення: “Сьогодні мене вразило…”.

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати “Мертві душі” М. В. Гоголя.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)