Мій Маяковський… – шкільний твір
11 клас
РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ
Ця тема особиста для кожного, хто обрав її. Кожен буде, звичайно, говорити про те, що дороге йому в особистості і віршах поета, тому що це все-таки “мій Маяковський”, хоча не виключені й інші повороти в темі… Для мене очевидним є те, що Маяковський – поет часу, революції і подій, свідком і учасником яких він був. “Моя революція”, як говорив поет, і до цього додати нічого.
Справа – у масштабі особистості Маяковського, у ладі його душі, у здатності лірика далеке робити близьким, а у всьому дуже особистому знаходити загальнолюдське:
И чувствую –
“Я”
Для меня мало, –
Писав поет. Я поділяю думку про поета таких визнаних авторитетів слова, як А. В. Луначарський і режисер В. Мейерхольд, який першим поставив в 1918 році “Містерію-буф” Маяковського, а в 1929-му сатиричну п’єсу “Баня”, поетів Марини Цвєтаєвої і Бориса Пастернака. Мені цікаве коло людей, з якими спілкувався і працював Маяковський. Це – математик і поет Велемир Хлебников, який намагався відшукати числовий код до пізнання історичних подій, розрахувати і визначити, де що відбудеться і чим завершиться. О. Блок, що передчуває “немислимі зміни”, “немислимі заколоти”, соратники по футуризму брати Бурлюки й Кручених. Я поділяю думку О. М. Горького про те, що Маяковський – трагічний поет. Горький відчув це, читаючи ранні вірші поета, і рішуче відокремив Маяковського від інших футуристів, захоплених словесними експериментами. Я розумію людей, які у разі потреби знайти ємку, хльостку і виразну фразу, звертаються до віршів Маяковського.
Мені подобаються вірші Андрія Вознесенського про Маяковського “Маяковський у Парижі”:
Каково Вам, поэт, с любимой?! –
Это надо ж – рвануть судьбой,
Чтобы ликом,
Как Хиросимой,
Отпечататься в мостовой!
Гений. Мот. Футурист с морковкой.
Льнул к мостам. Был посол Земли…
Никто не пришел
На Вашу выставку, Маяковский.
Мы бы – пришли.
Вы бы что-нибудь нам почитали,
Как фатально Вас не хватает!..
………………………………………
Я дуже ціную і відчуваю щире прагнення Маяковського зробити світ кращим, людянішим.
Я бы всех в любви моей выкупал,
Да в дома обнесен океан ее!
Поет розповідає про нелегке народження нового ставлення до праці, любові до Батьківщини: “Землю, которую завоевал и полуживую кыняньчил, вовек разлюбить нельзя!”
Авторське “добре!” засновано не на порожньому молодецтві, воно вистраждане в потрясіннях і злиднях.
Усе це я ціную в ліриці поета, якій би ревізії ці почуття і думки не піддавалися сьогодні. Маяковський пишався тим, що бачив і створював. Зробіть краще і пишайтеся цим кращим! Розмову із сучасниками Маяковський продовжує у вступі до поеми “На повен голос”. Маяковський відкидає поезію і життя, якщо вони байдужі і глухі до страждань людей.
…неважная честь,
Чтобы этаких роз мои изваяния высились по скверам, где харакает туберкулез…
Поет цінував вірність обов’язку понад усе, хоча зі стражданнями переживав свої особисті втрати і розчарування. Я ціную громадянську і людську мужність поета.
Але мій Маяковський – у віршах про кохання:
Нежные!
Вы любовь на скрипки ложите.
Любовь на литавры дожит грубый.
А себя, как я, вывернуть не можете,
Чтобы были одни сплошные губы!
Слова тверді, але таке життя… І правда про почуття… Або от ще рядки Маяковського про любов:
…мне
Ни один не радостен звон,
Кроме звона твоего любимого имени.
(“Лилечка!”)
Помните?
Вы говорили:
“Джек Лондон,
Деньги,
Любовь,
Страсть”,
А я одно видел:
Вы – Джоконда,
Которую надо украсть!
(“Облако в штанах”)
Для Маяковського кохання сильніше за смерть.
…на цепь нацарапаю имя Лилино,
И цепь исцелую во мраке каторги.
Найсвітліша поема В. Маяковського про кохання – “Люблю!” Як урочисто звучать у ній слова про кохання!
Подъемлю торжественно стих
Строкоперстый, клянусь – люблю
Неизменно и верно!
У 1922 році поет присвятив кілька віршів росіянці, що жила у Франції, Т. Яковлевій, з якою познайомився, перебуваючи в Парижі. Це про неї його рядки:
Ты не думай,
Щурясь просто
Из-под выпрямленных дуг.
Иди сюда,
Иди на перекресток
Моих больших
И неуклюжих рук.
“Тільки велика, гарна любов може ще врятувати мене”, – говорив поет. Але, на жаль, така любов не прийшла, а Т. Яковлева повертатися до Москви не хотіла. Через багато років харківський поет Аркадій Ривлін напише з приводу одного життєвого випадку, пов’язаного з Т. Яковлевою, поему “Квіти від Маяковського”. Справа в тому, що Маяковський на гонорар, який належав йому за збірник віршів про закордон, зробив замовлення квітковій фірмі, яка протягом багатьох років (вже і поета не було в живих) надсилала Т. Яковлевій квіти зі словами: “Від Маяковського”. У роки війни вони врятували їй життя…
Він був дивовижною людиною в усьому…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)