Мій кращий друг (твір-розповідь) – учнівський твір

Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку їдемо по шосе, потім звертаємо на путівець – грунтову дорогу. Ми не дуже поспішаємо, милуємося околицями, іноді робимо привали. А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історії, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи.

Одного разу до нашої компанії приєднався новачок. Родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під’їзді. У нього, як і в нас, був велосипед. У неділю ми, як завжди, поїхали до озера.

Добралися туди без пригод. Із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. Новачок, його звали Сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ще довго плавали. Посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із Сашка: “Що, боїшся води?” Хлопчик сказав, що не вміє плавати. “У нашому класі навіть дівчиська плавають!” – сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. Сашко промовчав.

Назад ми поверталися тією ж дорогою. Але дорогою зі мною сталася неприємність: спустило колесо велосипеда. Хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проїхали мимо, а Сашко зупинився. “Давай допоможу”, – запропонував він. Ну чим він міг допомогти, якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? “Ти їдь, – відповів я йому, – а я як-небудь пішки. До будинку вже недалеко”. Сашко сказав: “Підемо разом”. Ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на різні теми. Однак мені всю дорогу не давало спокою те, що ми глузували із Сашка за його невміння плавати. Але ж тільки він не кинув мене в біді.

“Я буду учити тебе плавати, – сказав я Сашкові. – Ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. Ти справжній друг”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мій кращий друг (твір-розповідь) – учнівський твір