МІЙ ДУХ, ЯК НІЧ – ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 – РОМАНТИЗМ

“Мій дух, як ніч…” (“My soul is dark…”). Дж. Байрон разом з композитором І. Натаном створив цикл “Єврейські мелодії” за мотивами Біблії. До цього циклу ввійшов вірш “Мій дух, як ніч.”. Основою вірша стала старозавітна історія про царя Саула та співця Давида. Саул – юдейський цар, який жив у XV ст. до н. е. Давид – пастух, котрий під час війни ізраїльтян із філістимлянами не побоявся вступити у двобій із велетнем Голіятом і переміг його не мечем, а силою духу – в ім’‎я Бога. Згідно з Біблією, Давид був юнаком, “який умів грати,

Був чоловіком хоробрим і войовничим”. З’‎явившись при дворі царя Саула, він розважав його грою на арфі. Існують дві версії, які пояснюють появу в царському палаці Давида: 1) його покликали як співця, щоб заспокоїти царя своїм мистецтвом, коли того бентежив злий дух; 2) Давид потрапив до палацу після перемоги над Голіятом, і Саул, котрий позаздрив славі юнака-переможця, хотів убити його, але коли цар насолоджувався грою Давида, злий дух відступив і дух Саула просвітлився.

Нехтуючи подробицями біблійних колізій, Дж. Байрон показав складну внутрішню боротьбу – гостре зіткнення суперечливих начал у душі Саула. Зрозуміло, що у вірші йдеться не лише про міфічного царя, а й про все покоління поета, про людину в широкому філософському смислі.

Вірш написаний у формі монологу царя Саула, котрий просить Давида заграти на арфі й просвітлити душу, звільнити її від лихих сил.

My soul is dark – Oh! quickly string

The harp I yet can brook to hear;

And let thy gentle fingers fling

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

МІЙ ДУХ, ЯК НІЧ   ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788 1824   РОМАНТИЗМ

Е. Делакруа. Селім і Зулейка. 1857 р.

Its melting murmurs o’‎er mine ear.

If in this heart a hope be dear,

That sound shall charm it forth again:

If in these eyes there lurk a tear,

Twill flow, and cease to burn my brain.

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

(Переклад Володимира Самійленка)

Дж. Байрон вважав, що в душі людини борються різні сили. Темна, як ніч, вона приховує незвідані глибини, яких ніхто не збагнув. Шалені пристрасті й нестримні бажання завжди були притаманні особистості. Їй доводилося робити вибір між добром і злом, життям і смертю, світлом і темрявою. Що ж переможе в її душі? Яким буде результат одвічної боротьби, що відбувається у внутрішньому світі людини?..

Ліричний герой твору ще повністю “не згорів”, “чує арфи глас”, але він перебуває на краю глибокої прірви, куди тягне його злий дух. Туга, сум, відчай, зневіра – так можна охарактеризувати внутрішній стан ліричного героя. Однак він ще не втратив останньої надії на прозріння. І ця надія пов’‎язана в його свідомості з мистецтвом – “віщим співом”.

У творі немає образу співця, але є образ мистецтва, призначення якого, на думку Дж. Байрона, – не тільки тішити слух, а й пробудити надію, розкрити глибини людської душі, її сльози й муки. Поет утверджує у вірші високу місію мистецтва, яке здатне бути особливим засобом пізнання людини та світу, а також навертати їх до світла й добра.

Дж. Байрон розкрив суперечливість душі людини, вплив на неї темних сил і водночас природне прагнення до добра та світла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

МІЙ ДУХ, ЯК НІЧ – ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 – РОМАНТИЗМ