Методика виховної роботи
Методика виховної роботи – самостійний розділ теорії виховання, що займається вивченням специфіки організації виховного процесу в освітніх, виховних установах і дитячих організаціях, розробляє рекомендації щодо ефективної реалізації виховної роботи.
Класифікація методів виховної роботи
У “Педагогічній енциклопедії” методи виховної роботи визначаються як сукупність загальних способів вирішення виховних завдань і втілення виховних взаємодій.
Класифікація методів при цьому досить скрутна, оскільки має поділ за коштами, цілям, послідовності і черговості застосування.
Н. І. Болдирєв і Н. К. Гончаров виділяють три основні групи методів:
- Переконання. Вправа. Заохочення і покарання.
В. М. Коротов, Л. Ю. Гордін, Б. Т. Лихачов в свою чергу визначають інші групи:
- Організація дитячого колективу. Переконання. Стимулювання.
Т. А. Ільїна характеризує такі групи методів:
- Переконання. Організація діяльності. Стимулювання поведінки.
Г. І. Щукіна об’єднала методи в ряд груп, серед яких багатоплановий вплив на розуміння, почуття і волю учнів, організація роботи і формування досвіду соціальної поведінки, регулювання, корекція і стимулювання поведінки і діяльності. Тут основним аспектом класифікації вважається функція методу по відношенню до діяльності.
Методика виховної роботи під редакцією В. А. Сластенина визначає способи двосторонньої роботи педагога і учнів. Він також сформував групи методів виховання в 4 складових:
- Формування свідомості особистості. Організація роботи, спілкування, досвіду соціальної поведінки. Стимулювання, мотивація праці та поведінки. Контроль, самостійний контроль діяльності і поведінки.
У сучасній літературі описані та інші методи класифікації. Так П. І. Підкасистий визначає метод як засіб педагогічного управління діяльністю, в процесі якої виконується самореалізація особистості та її багатобічний розвиток.
Інший вчений В. А. Караковський запропонував класифікацію на основі виховання, а саме виховання словом, справою, ситуацією, грою, спілкуванням, відносинами.
Види методів
Методики виховання в цілому визначаються як напрям або тактика організації цієї діяльності, взаємного співробітництва вчителя і учнів, орієнтованого на вирішення завдань виховання.
Домогтися позитивної динаміки в процесі виховної діяльності забезпечує використання таких прийомів як переконання, організація роботи, стимулювання поведінки і діяльності.
Такий метод, як переконання, орієнтований на свідомість особистості. Головним джерелом є слово, при цьому саме слово може виходити від будь-якого учасника процесу виховання. Реалізація даного методу здійснюється через бесіду, розповідь, обгрунтування, навіювання.
Одним з основоположних засобів виховної діяльності вважається організація самостійної роботи учнів. В основу цієї методики входить привчання, педагогічні вимоги, громадська думка, виховують ситуації.
Педагогічна вимога використовується як уявлення виконання певних норм поведінки, положень і правил. При цьому вимога можуть мати пряме або непряме значення, де прямі озвучуються в форматі наказу, а непрямі звучать як ради або побажання.
Громадська думка прийнято визначати як вираз масового вимоги, яке використовується під час обговорення дій, проведенні заходів.
Таким чином, головним завданням створення виховує ситуації є занурення особистості в стан утруднення, ситуацію вибору або спонукання до дії.
Подібні ситуації використовуються в різних варіаціях. Вони забезпечують засвоєння цінностей, прилучення до закладеним суспільством нормам поведінки.
Методи стимулювання поведінки і діяльності дають поштовх до соціально одобрюваного поведінки. Мотиватором виступає схвалення або засудження вчинку. Емоційної основоположною вважається переживання і самооцінка учня, самостійне осмислення вчинку на основі критики більш авторитетних однолітків. У колективних рамках особистості властиво орієнтуватися на визнання, підтримку і згоду з власною поведінкою. В такому випадку представляється можливим коригувати поведінку учнів на підставі оціночних характеристик.
Вибір методів
У процесі виховної роботи педагог орієнтується на кращі якості особистості учня, вживає заходів для їх виховання, розвитку та ухилення впевненості вихованців в собі і своїх можливостях.
Застосування тих чи інших методів здійснюється залежно від педагогічного досвіду, стилю професійної роботи, ситуації, що склалася.
Вибір методів продиктований деякими певними аспектами:
- Гуманне ставлення вихователя до вихованців. Комбінований підхід. Підготовка і співвідношення методу до реальних умов і засобів його реалізації.
Засоби виховної діяльності завжди залежні від оточення і рівня становлення колективу.
Вибір того чи іншого методу виховання залежить від певних умов педагогічного процесу. Перевага віддається грунтуючись на деяких аспектах:
- Конкретизоване напрямок виховання, продиктоване ситуацією, що склалася. Вікові особливості вихованців. Ступінь зрілості певних груп учнів. Особистісні характеристики вихованців.
На підставі вищевикладеного формується висновок: досвідчений педагог зобов’язаний володіти всіма доступними методиками виховання та застосовувати конкретні способи регулювання навчально-виховного процесу відповідно до ситуації, що склалася.