Методи і форми наукового пізнання
Метод пізнання можна визначити як деяку специфічну процедуру, що складається з послідовності певних дій або операцій, застосування яких або призводить до досягнення поставленої мети, або наближає до неї.
Наукове дослідження являє собою розвинену форму раціональної діяльності, яка не може здійснюватися з якихось фіксованим правилам. Науковий пошук тим і відрізняється від таких механічних процедур, як спосіб проб і помилок або навіть канони знаходження простої причини зв’язків Бекона – Мілля, які вивчають у логіці, що він припускає наявність творчості, що допускає абстрагування і ідеалізацію і спирається на уяву та інтуїцію. Саме тому такі логічні форми, як індукція, аналогія, статистичні та інші способи міркувань, висновки яких мають лише імовірнісний, або правдоподібний характер, і використовуються в якості евристичних засобів відкриття нових істин. Іншими словами, вони наближають нас до істини, але автоматично не гарантують її досягнення. Можна тому сказати, що більшість дослідницьких методів мають евристичний, а не алгоритмічний характер. Користуючись такими евристичними методами, можна систематично, цілеспрямовано і організовано вести науковий пошук.
Наукове пізнання відрізняється від буденної системністю і послідовністю як у процесі пошуку нових знань, так і при упорядкуванні всього знайденого, готівкового знання. Кожен наступний крок у науці опіраегся на крок попередній, кожне нове відкриття отримує своє обгрунтування, коли стає елементом певної системи. Найчастіше такою системою служить теорія як найбільш розвинена форма раціонального знання.
На відміну від наукового буденне знання має розрізнений, випадковий і неорганізований характер, в якому переважають не пов’язані один з одним окремі факти або їх найпростіші індуктивні узагальнення. Найважливіші методи наукового пізнання:
сходження ог абстрактного до конкретного. Процес наукового пізнання завжди пов’язаний з переходом від гранично простих понять до більш складним – конкретним. Тому процедуру побудови понять, все більш відповідних дійсним, називають методом;
моделювання та принцип системності. Полягає в тому, що об’єкт, недоступний безпосередньому дослідженню замінюється його моделлю. Модель володіє схожістю з об’єктом у властивостях, що цікавлять дослідника;
експеримент і спостереження. У ході експерименту спостерігач штучно ізолює ряд характеристик досліджуваної системи та вивчає їх залежність від інших параметрів.
Для наукового пізнання характерна наявність двох рівнів; емпіричного і теоретичного. Для емпіричного пізнання характерна фактофіксірующая діяльність. Теоретичне пізнання – сутнісне, здійснюване на рівні абстракцій високих порядків.
Намагатися вирішити поставлену проблему можна двома шляхами: шукати потрібну інформацію або самостійно досліджувати її за допомогою спостережень, експериментів і теоретичного мислення. Спостереження і експеримент найважливіші методи дослідження в науковому пізнанні. Часто кажуть, що теорія – це узагальнення практики, досвіду ипи спостережень. Наукові узагальнення часто використовують ряд особливих логічних прийомів:
універсалізації, який полягає в тому, що загальні моменти і властивості спостерігаються в обмеженій множині експериментів, поширюються на всі можливі випадки;
ідеалізації, що складається в тому, що вказуються умови, при яких описувані в законах процеси відбуваються в чистому вигляді, тобто так, як у самій дійсності вони відбуватися не можуть;
концептуалізації, що складається в тому, що у формулювання законів вводяться поняття, запозичені з інших теорій, і получівщіе в них досить точний зміст і значення.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)