Методи дослідження кишечника
Копрограма. Серед додаткових методів дослідження патології кишечника важливе місце належить копрограмме (грец. Kopros – кал). Вона буде інформативна лише при неоформленому кашкоподібному або рідкому стільці. Копрологіческій метод дослідження в класичному варіанті включає комплексне макро-, мікроскопічне, хімічне і бактеріологічне дослідження калу. Останнє вже давно повністю перейшло в компетенцію мікробіологів. Хімічне дослідження в даний час майже не використовується і обмежується визначенням рН калу – кисла або лужна реакція. Однак макро – і особливо мікроскопічне дослідження донині зберігають певне діагностичне значення, але вимагають досвіду і хороших професійних навичок лаборанта, що досліджує кал.
Макроскопічно оцінюється форма (оформлений, неоформлений), консистенція (рідкий, кашкоподібний), колір, запах і домішки (слиз, кров, жовч, гній) калу. Візуально можуть визначатися глисти цілком або у вигляді фрагментів. Зрідка можуть бути видно залишки неперетравленої їжі (найчастіше овочів) – ліенторея як ознака ахілії.
При мікроскопії калу вдається розмежувати ознаки двох основних синдромів:
– Ентерального;
– Колітіческого.
Перший обумовлений ентеральної недостатністю і представлений тріадою: стеатореей, креаторея і амілорея (так званий повний ентеральний синдром). Якщо є дві ознаки синдрому, то його називають неповним.
У нормі у здорових людей в калі відсутні будь-які еквіваленти розщеплення і всмоктування нутрієнтів в тонкій кишці. При розвитку ентеральної або панкреатичної недостатності, порушеннях надходження жовчі в просвіт тонкої кишки (механічна жовтяниця, внутрішньопечінковий холестаз) та інших виникає ентеральний синдром.
Стеаторея (буквально “жир у калі”) може виявлятися у двох формах:
1) при відсутності в тонкій кишці ліпази, що розщеплює жири і виділюваної переважно підшлунковою залозою (панкреатит), або жовчних кислот, емульгуючих жири, в калі під мікроскопом видно краплі нейтрального жиру;
2) при РМ жири розщеплюються, утворюються жирні кислоти і мила, але вони не всмоктуються в тонкій кишці і потрапляють в кал, де і можуть бути виявлені поряд з невеликою кількістю крапель нейтрального жиру.
Креаторея – наявність м’язових волокон в калі служить маркером порушення всмоктування білків і продуктів їх розщеплення з просвіту тонкої кишки, що є одним із проявів ентеральної недостатності.
Амілорея – наявність зерен крохмалю в калі – має двояке походження. З одного боку, вона обумовлена порушенням розщеплення і всмоктування вуглеводів в дистальних відділах тонкої і сліпої кишок, а з іншого – швидким пасажем харчового хімусу, т. Е. Дискінезією цього відділу травної трубки. Разом з амілорея, як правило, в калі виявляються ланцюжки йодофільной бактеріальної флори.
Зовсім інші ознаки характерні для колітіческогосиндрому. У цих випадках процеси травлення і всмоктування нутрієнтів не порушуються, і в калі знаходить відображення запальний процес в дистальних відділах товстої кишки (гостра дизентерія, неспецифічний виразковий коліт та ін.). У таких хворих в мазках калу виявляються лейкоцити, еритроцити і скупчення слизу, видно бактерії.
Морфологічні та інструментальні методи. З групи морфологічних та інструментальних методів дослідження кишечника традиційно використовується рентгенівський метод (іригоскопія товстої кишки), ректороманоскопія і ендоскопічна колоноскопія. Остання застосовується переважно з метою виявлення пухлин товстої кишки – як доброякісних поліпів, так і злоякісних (рак).
Тонка кишка до останнього часу залишається найменш доступною для візуального дослідження. Інтестіноскопи здійснюється Фіброскоп довжиною 3 м з одночасним оглядом інших відділів травної трубки. Їх число поки що дуже незначно, що пояснюється технічними труднощами дослідження.
При ректороманоскопії використовується металева трубка з обтуратором, яка в положенні Транделенбурга вводиться хворому через анус. У трубку вмонтована спеціальна оптика. Слизова оболонка може бути оглянута при хорошій підготовці хворого на відстані не більше 30-35 см від ануса.
Нормальна слизова оболонка прямої і сигмовидної кишок виглядає гладкою, блискучою, вона має рожево-червоний колір, з невеликою кількістю слизу. При запальних процесах слизова оболонка стає набряклою, яскраво-червоною, видно скупчення слизу у вигляді “озер”, можуть бути виявлені ерозії і виразки.
Є аксіомою, що ректороманоскопії обов’язково має передувати пальцеве дослідження прямої кишки з метою діагностики раку.
Колоноскопія – найбільш складний інструментальний метод дослідження – використовує апарати різної довжини (від 850 до 1860 мм), тому досі показання до його застосування остаточно не встановлені. Проте більшість дослідників вважають, що показаннями до колоноскопії служать:
1) підозри на наявність доброякісних або злоякісних пухлин товстої кишки;
2) кишкові кровотечі;
3) болі внизу живота, по ходу товстої кишки;
4) наявність патологічного процесу, виявленого під час ирригоскопии, для уточнення його природи та поширеності;
5) зазначення в анамнезі на перенесені в минулому операції на товстій кишці з причини раку;
6) неможливість утримати барієву клізму для здійснення ирригоскопии.
Колоноскопія полягає в тотальному огляді товстої кишки з використанням довгих гнучких ендоскопів з волоконної оптикою. Метод дозволяє виявити зміни в слизовій оболонці кишки і за допомогою прицільної біопсії оцінити їх з використанням цитологічного і гістологічного методів дослідження. Протипоказання до колоноскопії визначаються доцільністю виконання діагностичної та лікувальної завдань, а не її негативним впливом на стан хворого. Іншими словами, протипоказань до проведення колоноскопії не існує. Даний метод, здійснюваний кваліфікованим і досвідченим ендоскопістом, є достатньо безпечним (хоча і болючим) діагностичним і терапевтичним методом дослідження всіх відділів товстої кишки. В останні роки колоноскопія успішно використовується для лікувальної поліпектомії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)