Методи ціноутворення в маркетингу
Існують різні способи ціноутворення. Їх застосування залежить від конкретної ситуації.
Методи витратного ціноутворення:
- Метод повних витрат. Економічна теорія постулює: витрати – це виробничі витрати, які несе фірма в процесі створення продукту. Повні (валові) витрати – це сума змінних і постійних витрат. До них додається деяка надбавка, яку визначає менеджмент підприємства, і виходить підсумкова ціна товару. Найчастіше використовується в роздрібній торгівлі. Метод прямих витрат. При цьому підході фірма враховує лише змінні витрати (поняття змінні витрати означає такий вид витрат, які переносять свою вартість на собівартість продукції повністю і залежать від обсягу виробництва), маючи на увазі, що зроблена до них надбавка покриє і постійні. Метод нормативних витрат. Коротко: спосіб розрахунок собівартості, заснований на натурально виражених нормативах (наприклад, норматив харчування, освітлення, оснащення інвентарем). Норматив може бути встановлений як державою в законодавчому порядку, так і самим підприємцем (якщо немає відповідного закону). Метод граничних витрат. Граничні витрати – величина зміни валових витрат в розрахунку на одиницю продукції. Зі збільшенням обсягу виробництва змінюються собівартість і ціна, і, щоб збалансувати цей процес, чи не зазнавши збитків, фірма обчислює граничні витрати і на їх підставі формує надбавку. Метод обліку рентабельності. Використовується в разі, коли ринкова ціна відома і немає можливості (або не має сенсу) виходити на ринок зі своєю ціною. Тоді фірма зіставляє витрати, які вона понесе при виробництві даного продукту, і виручку, яку отримає від його реалізації. Метод аналізу беззбитковості. У виробничій діяльності кожна фірма має свою точку беззбитковості – такий обсяг випуску продукції, при якому величина прибутку до нарахування відсотків дорівнює нулю. Досягається це при співвідношенні мінімально можливої ціни, тобто собівартості з певному обсягом виробництва. Даний метод корисний при виході на ринок: фірма працює на кордоні рентабельності, що дозволяє встановити найбільш низьку ціну.
Ринкові методи:
- Метод сприймається вартості. Фірма шляхом прямого контакту зі споживачами намагається визначити, у скільки оцінюється її продукт, а також які проблеми пов’язані з його споживанням. Дуже важливо при цьому підході встановити саме ту ціну, яку хоче покупець. В іншому випадку низька ціна буде сприйматися, як символ неякісного товару, а по високій просто не стануть купувати. Метод цінових кластерів. Цінові кластери – це свого роду цінові коридори, які існують у свідомості покупця. На товар з кожного сегмента (а всього їх три: дешевий, середній, дорогий) є мінімальна і максимальна ціна, яку готовий заплатити споживач. Фірмі необхідно вкластися в цей коридор, щоб на її продукт був попит. Метод з оглядкою на конкурента. Подібний спосіб ціноутворення характеризується орієнтованістю на вартість продукції конкурентів. Основне завдання тут – встановити ціну нижче, ніж у конкретних або у всіх конкурентів.
Параметричні методи:
- Метод питомої ціни. Група однорідної продукції аналізується на предмет ключового параметра, від якого залежить ціна. Наприклад, на ринку комп’ютерів це може бути потужність процесора. Кореляційний метод. Кореляція – показник, що характеризує взаємозв’язок між двома змінними. В якості змінних беруться ціна і деяка технологічна характеристика продукту, яку змінює фірма. Якщо зв’язок сильна (близька до одиниці), значить змінена фірмою характеристика істотно впливає на ціноутворення, а це означає, що саме на її підставі і потрібно встановлювати підсумкову ціну. Агрегатний метод. Використовується в основному фірмами, що займаються складальним виробництвом. Вони закуповують окремі готові частини і збирають з них продукт. Ціна встановлюється, виходячи з вартості всіх закупівельних елементів конструкції товару.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)