Метафізика Аристотеля
Головний зміст метафізики (“першої філософії”) Аристотеля зводиться до критики платонівського вчення про відособленість світу ідей від світу речей.
Аристотель доводить, що “ідея” – це лише конкретна форма матерії, яку остання набуває за допомогою “руху” (тобто, будь-якої зміни).
Матерія і форма нероздільні, вони не можуть існувати одне без одного.
У природі немає:
- Ні чистої, безформної матерії; Ні нематеріальної, нефізичної ідеї.
Матерія кожного предмета містить у собі можливість (потенцію) його існування, а форма дає цій можливості здійснитись. Матерії завжди властиво внутрішнє прагнення втілити можливості, які містяться в ній – отримати той чи інший конкретно-предметний вид.
Ця притаманна матерії внутрішня тяга до “оформлення” у філософії Аристотеля іменується ентелехією.
У деяких творах Арістотеля вчення про матерію і форму отримує розширене трактування.
Поняття “форми” розглядається там з трьох різних сторін: не тільки як ідея предмета “в теперішньому часі”, але і як сукупність можливостей, які можуть реалізуватися з неї в майбутньому, а також як підсумок якогось її творчого акту.
Таким чином, виходить, що реальна річ, з урахуванням ще й її матерії, має не два, а цілих чотири основоположних початки – “чотири причини”, за висловом самого Аристотеля.
Будь-який перехід можливості в дійсність, у здійснення, з філософії Арістотелем, є рух.
Завдяки породжуваній ентелехії руху, з простих матеріальних форм створюються все більш і більш складні, поступово сходячи до першоджерела всякого руху – “Першого двигуна”, Бога.
Бог є “форма форм” – чисте мислення, чиїм предметом може бути лише найвище і найдосконаліше, тобто тільки він сам.
Мислення Бога про самого себе не супроводжується ніяким розвитком, бо він – закінчена “вища форма”, остання ступінь досконалості, яку вже неможливо перевершити.
Діяльність Бога, таким чином, полягає лише в блаженному теоретичному самоспогляданні, без практичних актів.
Бог Аристотеля, по суті, безособовий.
Він є не стільки джерелом, скільки кінцевою метою природного руху, який створюється не його власним діяльним зусиллям, а лежачою всередині матеріальних речей тягою знайти більш високу ідею і, тим самим, долучитися до краси і блаженства Божественного Розуму.
У філософії Аристотеля Всесвіт прагне до Божества, але воно саме відноситься до цього прагнення презирливо. Важливо, що як ніяка форма не може існувати без матерії. Так, на думку Аристотеля, і Бог не може існувати без матеріального світу.
“Теоретична” філософія (окрема від практичної, “поетичної” і логіки) складається у Аристотеля з трьох розділів:
- Теологія або “Перша” (основна) філософія”, яка іменується також “метафізикою”; Математика; Фізика.
Метафізика – це вчення Аристотеля про причини і початки буття і знання, про те, що таке істинне буття саме по собі.
Трактат про метафізику, який складається з 14 книг, – найважливіший з творів Аристотеля з теоретичної філософії. Цей виклад “першої філософії” не є одним цілісним твором, виклад не закінчений самим Аристотелем.
Трактат про метафізику представляє собою, швидше за все, компіляцію, складену після його смерті з різних чорнових робіт, уривків і заміток, які відносилися до метафізичного відділу його системи. Ця компіляція складена досить погано, порядок її 14 книг слабо систематизований.
Сама назва “Метафізика” ніяк не пов’язана з сутністю даного розділу філософії Аристотеля.
При складанні зібрання його праць вищезгаданий трактат був випадково поставлений після творів Аристотеля про природознавство – і слово “метафізика” буквально означає просто “трактат, який наступний за відділом про фізику”.
Однак це позбавлене конкретного філософського значення слово потім вкоренилося у науковій термінології, ставши узвичаєним позначенням найзагальніших основ світогляду, головних вихідних початків системи будь-якого мислителя.
Одна з найголовніших тем “Метафізики” – розгляд взаємного зв’язку між ідеальним і матеріальним. Аристотель спростовує вчення Платона про ідеї, як самостійні сутності, окремих від чуттєвих речей, і доводить, що “ідея” тільки форма, в якій матерія стає окремим предметом, і що матерія приймає форму за дією третього принципу, який називається у Аристотеля рухом.
Згідно з “Метафізикою” Аристотеля, форма дає предмету дійсне існування, а матерія предмета містить в собі лише можливість його існування.
Так наприклад статуя – це дійсний предмет, проте поки не була дана форма матеріалу, з якого зроблена статуя, він тільки мав здатність, можливість бути статуєю, але не був нею насправді.
Перехід від можливості до дійсності Аристотель називає в “Метафізиці” виникненням.
Отже:
- Форма – дійсність; Матерія – можливість.
Лише коли можливе стає дійсним, тобто коли нескінченна і безформна матерія отримує визначеність, приймає форму, матерія стає конкретним явищем, і тільки тоді ми можемо пізнавати її.
У природі матерії лежить потяг приймати форму. Форма – це принцип який лежить в матерії, який тягне її до того, щоб придбати дійсне існування, або, за термінологією “Метафізики” Аристотеля, форма – ентелехія матерії; переводячи матерію з можливого існування в дійсне, ентелехія стає рухом.
Рух – це та діяльність, за допомогою якої можливе стає дійсним, матерія стає певним предметом з певними якостями.
Рух, згідно з “Метафізикою”, – це процес безперервний і нескінченний, але не безпочатковий; поняття про рух вимагає, щоб мислиме було щось нерухоме, як початок руху і причина його.
Аристотель вводить поняття про три різні класи існуючого:
- Існує щось рухоме, але не рушійне – це матерія; Існує щось рушійне і рухоме – це природа; Існує щось рушійне, але не рухоме – це бог.
Перша причина всякого руху – бог, істота нематеріальна, яка не має частин, які знаходиться поза простору, нерухоме.
Отже бог – це безумовна діяльність, чиста енергія.
Але безумовною діяльністю може бути тільки чисте мислення. Тому в “Метафізиці” Аристотеля бог – це абсолютно діяльне мислення, бог істота абсолютно жива – перше джерело всякого життя.
Предметом діяльності цього абсолютного мислення може бути лише найвище і найдосконаліше, тобто тільки саме воно.
Таким чином, в богі збігаються мислення і предмет мислення.
Ця спокійна незмінність мислення, предмет якого воно саме, це нероздільна єдність мислення і предмета думки складає абсолютне блаженство бога.
Вчення “Метафізики” Аристотеля про божественне мислення – перша спроба побудувати теїзм на наукової аргументації;
До Аристотеля уявлення про бога мало тільки релігійну основу, а в “Метафізиці” думка про бога, як про самосвідому особистості, виводиться шляхом послідовних умовиводів з основних положень філософської системи.
Аристотель говорить про бога як про особистість, яка має самосвідомість.
Але діяльність цієї особистості полягає, за вченням “Метафізики”, тільки в теоретичному самоспогляданні. Ніякої практичної діяльності ця особистість не має, тому зникає і поняття про неї як про особисту істоту.
Залишається тільки божественний розум, єдину діяльність якого становить мислення про самого себе, не піддаване ніякій зміні, ніякому розвитку.
Втім, бог, по “Метафізиці” Аристотеля, все-таки перша причина руху Всесвіту. Перебуваючи поза Всесвітом, він (бог) повідомляє їй з її периферії безперервний рівномірний круговий рух. А так як матерія має потяг отримувати форму, яка здобувається за допомогою руху, то бог – абсолютна мета всесвіту.
Всесвіт прагне до божества, але воно (божество) саме відноситься до цього прагнення Байдуже.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)