“Мертві душі”. Собакевич
Від Ноздрева Чичиков потрапляє до Собакевич. Як звичайно, Гоголь спочатку знайомить читача з житлом персонажа. Це характерно для манери Гоголя взагалі і мотивовано негоціей1 Чичикова, який повинен уважно розглянути господарство і відразу зметикувати, з ким він має справу. Чичиков зауважує, що село, будинок, хати селян та інші будівлі, аж до колодязя, міцні, важкі.
“Мертві душі”. Собакевич. Художник П. Боклевскій
Все виглядало незграбно. У будинку не було симетрії, хоча боротьба архітектора з господарем за красу будинку була видна. Переміг, зрозуміло, господар, і будинок виглядав непривабливо. Дерев’яні хати мужиків також були міцні, але знову-таки непривабливі і невеселі: “… не було кірчених2 стін, різьблених візерунків та інших витівок…”. Словом, незграбна, груба ваговитість була у всьому, що бачив Чичиков. Під стать садибним будівлям і сам господар, що здався Чичикову “дуже схожим на середньої величини ведмедя”. Природа трохи думала над фігурою і обличчям Михайла Семеновича: вона “просто рубала з усього плеча, схопила сокирою раз – вийшов ніс, вистачила в іншій – вийшли губи, великим свердлом колупнула очі і не обскобливши пустила на світ…”. Словом, вийшов звіроподібний людина, схожа і на ведмедя, і на собаку.
Разом з тим опис обстановки переконує в тому, що Собакевич – міцний господар, що селяни у нього ситі, одягнені та взуті. Керує Собакевичем грошовий розрахунок. Михайло Семенович зовсім не дурний. Не встиг Чичиков ухильно і туманно натякнути на свою негоція, як Собакевич тут же запитав: “Вам потрібно мертвих душ?” І далі відбувся знаменитий торг. Вся справа полягала в ціні. насмішка.
Отже, пристрасть Собакевича – розрахунок, гроші. Тут він не думає про те, чинить або не скоює злочин. Розважливість Собакевича робить його діловим, але великоваговим, незграбним і грубим. Розумна людина, він перетворився на відсталого, тупуватого, неповороткого “ведмедя”, що сидить майже безвиїзно у своєму міцному, але негарному, неласкаво маєток-барлозі.
Задатки у Собакевича були. Він небайдужий до сучасних подій, до того, що робиться в світі. У вітальні у Собакевича, як розглянув Чичиков, висіли картини, на них були зображені “молодці” – “грецькі полководці”, причому не якихось древніх часів, а борці за незалежність Греції 1820-х років. Собакевич добре розуміє, що сучасна йому російське життя зміліла, при цьому і селяни, і він сам вже не такі могутні люди, якими були їхні батьки. Нинішні селяни, міркує Собакевич, “не люди, а мухи”. На припущення Голови палати, що він, Михайло Семенович, як колись його батько, може повалити ведмедя, відповідає: “Ні, не повалю”. Всі задатки, могутнє здоров’я і залишилася неабияка сила Собакевича пропадають даремно в глухому закутку. Немає простору, де вони могли б розгорнутися.
У богатирському тілі мертвеет душа, духовно нерухома, обважніла і відстала. Недарма Собакевич – запеклий противник освіти, науки: “Тлумачать – просвещенье, просвещенье, а це просвещенье – фук!” Замість насичення душі плодами розуму і почуття Собакевич поглинає баранячий бік і загрожує з’їсти свиню, і гусака, і барана. Душа без духовної їжі рано чи пізно вмирає, навіть якщо тлінне тіло і утроба отримують кілька страв. Гроші потрібні йому для задоволення непомірних плотських можливостей могутнього організму. Тіло Собакевича живе за рахунок душі, яка приречена на смерть. Вина його непорівнянна з виною Манілова, Коробочки і Ноздрева. Гоголю не треба було викривати Собакевича авторським словом: картини, намальовані ним, досить красномовні, тим більше що Собакевич, як і Ноздрьов, – характер яскравий, помітний, сам себе висміює і викриває.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)