Мемфіс
Більше 6000 років тому на території сучасного Єгипту існувало дві держави: Верхній Єгипет займав нижню частину долини Нілу, а Нижній Єгипет розташовувався в дельті Нілу. Коли обидва ці держави об’єдналися, у розділяла їх перш кордону, у стику долини і дельти Нілу, на лівому березі річки виросло місто Мемфіс – столиця об’єднаного Давньоєгипетського царства.
Заснував місто цар Менес, за велінням якого було повернене протягом Нілу, омиваються перш підніжжя Лівійських гір: протягом Нілу було направлено на кілька кілометрів східніше. Геродот в своїх творах вказував на місце, де були збудовані греблі, що знаходилися в 18 кілометрах на південь від Мемфіса. На відібраної таким чином у Ніла землі спочатку була зведена фортеця “Білі стіни”, а потім навколо неї фараон Менес збудував місто, який спочатку був названий “Маннофер” (або “Мен-нефер”), що означає “гарне місце”. У ньому оселилися фараон зі своїм військом, його наближені і жерці, і незабаром величезні багатства стали стікатися в Мемфіс. Протягом багатьох століть місто бачив у своїх стінах всі відомі народи Азії, Африки та Європи.
З розвитком торгівлі через місто пройшли два найважливіших торговельних шляху, що і перетворило Мемфіс в один з найбільших ринків того часу. З країн Південно-Західної Азії сюди привозили різні тканини і зброя, з Східної Африки – слонову кістку, золото і ароматичні речовини. Тут же продавалися товари та єгипетського виробництва – зерно, гончарні вироби, прикраси з дорогоцінних металів.
Протягом кількох тисячоліть Мемфіс залишався першим містом Єгипту і найбільшим торговим центром Східного Середземномор’я. Він досяг свого розквіту під час правління IV і V династій і при перших фараонів VI династії; потім він був покинутий, але знову воскрес за фараонів XVIII династії, які звільнили Єгипет від чужоземних завойовників. Але після перенесення столиці спочатку в Фіви, а потім в Олександрію місто поступово став втрачати своє значення самої древньої столиці Єгипту.
До часу завоювання Єгипту греками Мемфіс ще зберігав свою велич і розкіш, хоча Страбон вже говорив про нього як про вмираючого місті. Через кілька століть після Страбона настав час, коли слово в слово виправдалися грізні застереження пророка Єремії: “Готуй собі потрібне для переселення, дочка – мешканка Єгипту; бо Ноф (Мемфіс) буде спустошений, розорений, залишиться без жителя”. У 640 році Мемфіс був дощенту зруйнований арабами, але його руїни ще багато століть потому виглядали величними.
У XII столітті їх побачив арабський письменник Абд ель-Латіфа, який відзначав, що потрібно затратити щонайменше півдня, щоб перетнути їх з півдня на північ. “Це було таке з’єднання чудес, яке пригнічувало розум і яке марно б намагався описати самий красномовний людина… Чим більше дивишся на ці руїни, тим більше зростає почуття захоплення, коли на кожному кроці зустрічаєш новий предмет подиву”.
Вся величезна рівнина була всіяна величезними руїнами, що свідчать про колишню велич Мемфіса: виднілися фундаменти обширних будівель, місцями стояли навіть стіни і монументальні ворота, зведені з трьох монолітів. Особливо вразили арабського письменника два колосальних лева і статуя фараона Рамсеса II заввишки близько 13 метрів, не рахуючи п’єдесталу. Місцеві жителі розповідали йому, що люди, що залишили після себе всі ці чудеса, були гігантами і володіли всіма таємницями чародійства.
У часи Абд ель-Латіфи статуя Рамзеса II – сучасника юності Мойсея – лежала в глухому місці в глибокій ямі, обличчям до землі. За кілька кроків від неї, оточені легким парканом, лежали безформні уламки, зібрані по навколишніх полях.
В даний час статуя самого войовничого фараона Давнього Єгипту покоїться на кам’яних підставках, трохи осторонь лежить на землі другого, точно така ж, статуя Рамзеса II. Серед трави височить сфінкс з відполірованого і чудово обробленого алебастру. З великою майстерністю древній скульптор передав силу і міць лева і спокійне велич його людського обличчя.
Від Мемфіса збереглися і найдавніші на всій земній кулі колони: вони невисокі і коштують в 2 ряди. За ними розкинувся величезний двір, колись оточений стіною з гладких вапнякових блоків. Від стіни в даний час залишилися тільки руїни, але вціліли ворота, через які і вступали на територію двору, де знаходився ансамбль з храмів, гробниць і колонад. Зараз це все зруйновано, тільки від храму Лотоса залишилася стіна з трьома розширюються нагорі пілястрами, що нагадують квітка лотоса.
Колись на південній околиці Мемфіса, в Саккара, був розташований некрополь, пам’ятники якого свідчили про блискучу культурі Єгипту III тисячоліття до нашої ери. Перед входом в найбільш розкішні гробниці єгиптяни будували перистиль з колонами, а над дверима писали молитву богу Анубісу і просили, щоб він дарував їм гарний поховання “після щасливою і тривалої старості” і полегшив померлому подорож по загробному світу. За перистилем містилася поминальна кімната, яка завжди була доступна для живих: сюди приносили страви, необхідні померлому під час його довгих загробних мандрів.
У 1850 році тут виявився французький археолог О. Марієтта і побачив виглядала з піску голову сфінкса. Молодому вченому відразу ж згадалося місце з географічних описів Страбона: “У Мемфісі є храм Серапіса, розташований серед такої пустелі, що вітри завдали на нього цілі гори піску, з яких ми побачили лише визирають сфінксів: одних напівзасипаних, інших повністю прихованих піском”.
Огюст Марієтта знайшов чотири гробниці, які виявилися незайманими, інші ж були зруйновані або обкрадені. Центральній серед всіх споруд некрополя була піраміда фараона Джосера [5], але краще інших збереглася гробниця Хер-Нейт – цариці I династії. Її похоронна камера була вирита у вапняній скелі: підлога і стеля її покривали дерев’яні колоди, а стіни були викладені цеглою.
Після багатомісячних праць і чималих перешкод з боку місцевої влади О. Марієтту вдалося відрити алею з 141 сфінкса, яка привела його до Серапеум – підземному склепу священних биків, що лежать в гробах з цілісного червоного або чорного гранітного моноліту. Склеп був давно розкрадено, але на стелах залишилися написи. З великими труднощами вчений підбирав стели з ім’ям священного бика Апіса, і за три роки він зібрав до 7000 предметів, половина з яких пов’язана з культом Апіса.
Головним богом в Мемфісі був Птах – покровитель мистецтва і ремесел, а земним втіленням його був священний бик Апіс, який мешкав в спеціально побудованому для нього храмі. Апіс завжди був присутній на землі: як тільки священний бик помирав, жерці підшукували нового, в якому б проявилося присутність бога Птаха. Справа ця була нелегкою, оскільки обирається теля мав відповідати 28 вимогам (наприклад, певного кольору шерсті, формою рогів та ін ознаками). Знахідка нового Апіса була важливою подією і тому завжди зустрічалася з радістю і втіхою, адже всяке зволікання вважалося знаком божого гніву. Могутня каста жерців не пропускала нагоди скористатися цією обставиною і, погодившись з політичними обставинами, знаходила або не знаходила нового Апіса. Іноді стійло в Мемфісу храмі залишалося порожнім протягом декількох десятиліть.
Коли ж новий Апіс відшукувався, його вели в Мемфіс, і святкування тривали тут 8 днів. Потім бика ставили в храм бога Птаха, де він і залишався все своє життя, користуючись великими почестями: йому прислужували молоді дівчата, а жертвопринесення перед ним здійснювали первосвященики або навіть сам фараон. Будь-який рух божественного бика (помах хвоста, поворот голови і т. д.) сприймалося як передвістя й воля бога Птаха.
Зі смертю Апіса весь Єгипет віддавався скорботи і наділявся в траур. Але якщо, досягнувши 28 років – віку, в якому “помер” бог Птах, священний бик не вмирав, то його вбивали насильно: жерці в траурному одязі вели його на берег Нілу і обережно топили.
Церемонія поховання тривала 70 днів: вона відбувалася з таким пишністю і так порушувала релігійні почуття народу, що деякі єгиптяни в пориві благочестя жертвували досить значні суми на спорудження могили чергового Апіса. Тільки в ці 70 днів в підземелля Серапеума допускався народ, натовпами приїжджають з усіх кінців Єгипту. Якщо за ці дні знаходили нового Апіса, то по закінченні жалоби починалися народні святкування.
На одне з таких урочистостей в червні 525 року до нашої ери потрапив перський цар Камбіз, який повертався з невдалого походу до Ефіопії. Одночасно він отримав звістку, що його армія була похована в пісках пустелі, а флот, якому він наказав підкорити Карфаген, відмовився виступити проти цього міста. І Камбиз подумав, що урочистості в Мемфісі затіяні з нагоди його невдач. Розгнівавшись, він стратив все міське начальство, наказав висікти жерців і власноручно вбив молодого Апіса. Потім він наказав своїм солдатам розграбувати все Мемфісу храми, а потім спалити і саме місто. Коли Камбіз прокинувся від свого безумства, то сам прийшов в жах від того, що за кілька днів встигло накоїти його військо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)