Медична субкультура
Оскільки професійна субкультура складається на основі спільних символів, цінностей, норм, стандартів поведінки, ідеалів та переконань, що відповідають тій чи інший професійній групі людей, у медичній царині також сформувалися власні особливості. Безперечно, на формування професійної субкультури великий вплив має професійна освіта та підготовка, закріплені вміння і навички.
Медична субкультура гуртує плеяду фахівців медичного профілю усіх рівнів. Об’єднує їх модель поведінки, вміння оперувати професійними знаннями, вміннями, навичками, професійна мова (відповідний категоріально-понятійний апарат), професійний моральний кодекс, оснований на клятві Гіппократа, професійна символіка (червоний хрест на білому тлі є одним із найвідоміших з поміж інших) та й навіть день медичного працівника у календарі. Важливим чинником функціонування, трансляції, репродукції та комунікації субкультури є соціальні інститути. Під соціальним інститутом розуміють стійкі форми організації спільної діяльності людей, що сформувалися історично, виконують історично значимі функції і забезпечують спільне досягнення поставлених цілей. До списку соціальних інститутів, що забезпечують функціонування медичної субкультури в сучасному суспільстві, варто віднести не лише мережу лікувально-профілактичних закладів (поліклініки, пункти швидкої допомоги, амбулаторії тощо), але й оздоровчих (наприклад, санаторії), наукових та навчальних центрів (медичні училища, академії, університети). Значну роль відіграють і заклади, що сприяють підвищенню кваліфікації сучасного фахівця, бо ж професія лікаря вимагає постійного поповнення власного арсеналу знань сучасними новинками, розробками, відкриттями як у техніко-технологічній, так і в фармацевтичній сферах. Що ж до фармації, то вона як ланка цілісної системи, мабуть, більш виразно демонструє зв’язок наукового потенціалу з виробництвом та реалізацією продукції конкретній людині. Тому маємо підстави до згаданого списку додати і мережу аптек, фармацевтичних заводів, медичних центрів, фірм, котрі займаються маркетингом, рекламою, влаштовують виставки і, зрештою, витрачають гроші на навчання та підвищення кваліфікації своїх співробітників.
Отже, формами, типами або ж топосами культури називають відповідні системи норм, правил, орієнтирів людини у суспільстві, які формують відносно замкнені області, але не частини одного цілого. Саме тому, людина, коли вибудовує власну модель поведінки та приймає відповідні принципи, норми, стандарти, що відповідають конкретному типові культури водночас може бути представником кількох субкультур, як то молодіжної, української, медичної субкультури.
Ми проаналізували форми культури, які є найбільш впливовими і виразними у сучасному суспільстві. Проте, будь-яка форма культури, як то до прикладу українська національна культура, має бути співвіднесена не лише з релігійно-етнічними, але й з історичними, господарським аспектами її функціонування. Так українська культура у своїх історичних витоках є культурою православною, автохтонною, землеробською. Проте сучасні реалії, які демонструють мульти-культурність українського строкатого суспільства у часі інформаційних технологій пост-індустріальної доби, дають підстави осмислювати культурний простір сучасної України у контексті співіснування і навіть протистояння відповідних субкультур.
– Контркультура. Під поняттям “контркультура” здебільшого розуміють систему життєвих цінностей, якій відповідає сукупність світоглядних настанов, нормативів і форм духовно-практичного осягнення світу, що виявляють ознаки альтернативності загальноприйнятному у суспільстві світосприйняттю, а отже вступають у конфлікт із системою цінностей тотальності (базової) культури. Вперше термін “контркультура” було запропоновано американським соціологом Т. фон Роззаком для узагальненого визначення альтернативних тенденцій розвитку в мистецтві, релігійному житті, політиці та інших сферах життя людини до загальноприйнятних у суспільстві. Контркультура презентує досвід різнопланового соціально-духовного життя не закріпленого жорстко за конфесійними, національними, віковими та ідеологічними орієнтирами. Тому контркультура сприймається не у якості єдиного руху, який протистоїть тотальності культури, а, радше, як комплекс різновекторних та різномасштабних впливів, що можуть бути об’єднані їх негативним відношенням до базової системи цінностей, що панує у суспільстві. Проте, на кінець 60-початок 70-х років поняття контркультури закріпилося за рухом, що увійшов до історії як “бунт молоді” і був заснований на утопічному переконанні в можливість повернути розбещену людину західноєвропейської цивілізації до “витоків людства” та до її “природного стану”. Особливістю контркультури є звернення до язичницьких вірувань, до езотеричних практик (шаманізм, східний містицизм, сатанічні культи, досвід вживання наркотиків та галюцинацій, які викликаються ними тощо). Під впливом філософських концепцій Ніцше, Кьєркегора, Фрейда, Марку-зе, літературних текстів Кафки, Гессе, Керуака виразники контркультури декларують необхідність пошуку альтернативних форм соціалізації, критику безмежних можливостей розуму, що виявив нездатність вирішити нагальні проблеми людського буття. Натомість альтернативою розуму визнається навернення до необхідності розкриття таємниць власного підсвідомого і побудова суб’єктивно-ірраціональної картини “кращого буття” шляхом агресивно-вольового втручання у хід розвитку суспільства. Демонстративно-провокаційна десакралізація усталених принципів, норм, традицій, текстів, міфологізованих історичних та культовах персоналій – найліпший шлях для деконструкції неприйнятного для контркультури офіціозу.
У посібниках радянського періоду класично виділяли матеріальну та духовну форму культури. Проте, сучасні дослідники схильні визнавати їх як комбіновані, або ж комплексні утворення, що тісно взаємоповчязані одна з одною. Як матеріальна, так і духовна форми культури пронизують усі інші форми культури (національна, базова, молодіжна, професійна тощо) і ведуть розподіл сфер на межі матеріально-тілесного та духовно-ідейного виключно за природою їх походження.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)