МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО – Жниварські пісні – Пісні літнього циклу – КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ – ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ
Під час жнив селяни співали величальних пісень, висловлюючи вдячність природі за врожай: ці пісні називають жниварськими. День закінчення жнив перетворювався на свято завершення польових робіт. Воно супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці залишали в полі жито, яке називали бородою. Дівчата сплітали вінок із жита чи пшениці, уплітали в нього маки, волошки, калину, одягали його на найкращу жницю, і вона в парі з хлопцем, який ніс останній сніп, ішла на чолі громади до двору хазяїна. Дорогою співали пісень, якими вшановували обжинковий вінок. Потім дівчина передавала його в руки хазяїну, а громада просила за нього викуп. Після викупу господар запрошував женців до хати, де пригощав гостей усілякими стравами, а вінок вішав на стіні, де він зберігався до осені, щоб з його зерна розпочати сівбу озимини.
МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО
Маяло житечко, маяло.
Як у полі стояло.
А тепер не буде маяти.
А буде в стодолі4 лежати.
До межі, женчики5, до межі,
Бо мої пиріжечки у діжі.
1 Якби-м – якби я.
2 ‘го – його.
3 Маяти – коливатися від вітру.
4 Стодола – приміщення для зберігання сіна
5 Женчик – жнець.
До краю, женчики, до краю.
То я вам пиріжечка покраю.
Котився віночок по полю.
Просився у женчиків додому:
– Возьміте мене, женчики, з собою
Та занесіть мене до господаря в стодолу,
Бо я вже в чистім полі набувся.
Буйного вітречку начувся,
Од ясного сонечка нагрівся.
А дрібного дощику напився:
Нехай же я у стодолі одпочину,
Поки вивезуть знову на ниву.