Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ
Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І гримотять в серцях громи близького бою, А в тебе з жалю стиснені уста І їх дитинство віч-на-віч з тобою. Пригадуєш ти, матінко стара, Коли твої сини були ще немовлята, Тоді вже знала ти – прийде оця пора – Ти будеш їх у путь благословляти, Хлоп’яток тих, що як найкращий дар Назустріч сонцю ти несла щоранок. О, руки матірні! За вас тортури кар Їм не страшні, ні смерть сама, ні рани, Їх не лякає доля зла й гірка. Та де у світі ще така знайдеться сила, Що спинить тих синів, кого твоя рука На змаг священний поблагословила? |
Related posts:
- Матері – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Матері За сполохами, за громами, За вибухами, за димами, За дорогами, за роками, За сторіками, стоморями Голосу твого не почути, Образу твого не забути, Бо мова твоя затихла, А врода твоя застигла: Теплі руки, пропахлі тістом, Біла шия з разком намиста, Ніжні губи, усміхнені тихо, Мудрі очі, що бачили лихо Розлуки, наповнені горем, Вже прощальним […]...
- Провесна – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Провесна Вихрує десь хурделиця лиха. Та вже стернею й талим снігом пахне – То дужий вітер з-над лиманів тягне Й грудьми гарячими на землю наляга. І гуси й пісня: Ой, гиля-гиля! Сподівана, знайома, березнева. Тужавіє і струнчиться гілля, Випростуються заспані дерева Й ажурними безлистими лісами Зростають хмари високо в зеніт. Пора цвітіння молодечих літ Твоїми, […]...
- Осіннє – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Осіннє Лементує мева над лиманом – Чуєш, наче ридма птах рида. Вересневим вже кінець оманам, Глянь – рідіє осока руда На заплавних прибережних багнах, Вже на пальцях полічити дні, Як індійське літо сонцем пахне, Те, що бабиним було мені. Тут над плавнями не лине павутиння І огудини не палить дітвора – Все ж мені найкращою […]...
- Біля нагробка Євгена Маланюка – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Біля нагробка Євгена Маланюка Двоякісне перо – стилет і стилос – Навіки випало з поета мертвих рук. Невже ж цим звершилось і завершилось – Могила, нагробок і тихий Баунд Брук? Й остання пільга і остання ласка Для душ небагатьох, що спиняться отут,- Посмертна і чужа до непізнання маска Управлена різцем у нагробка плиту? Ні! Вірш […]...
- Дружині – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Таким весняним все було колись І ми такі обоє молодії! Та наші весни в вирій подались – Всевладна осінь нами володіє. Нема – ще буде! ª – вже відбулось… Та диво! Душу зовсім не вражає Вмовкання тих весняних відголось, А тішить тиша мудрого врожаю. Все зібрано, що уродило нам В гарячу пору росту й дозрівання, […]...
- Івану Багряному – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Івану Багряному ( в сьому річницю смерти ) Ні, не вінків – сердець було б замало! Могила – трав’янисте покривало, Плита стоїть надгробна прямокутна Й лиця подоба до плити прикута. Рясні дощі полощуть мертвий камінь, Живу траву напоюють струмками, А ранні роси пестять ніжні квіти, Що їх дружина посадила й діти. Це сьомий рік. Зійшлись, […]...
- Настроєве – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Навала хмар на овиді й в зеніті, Дощу диханням виповнена вщерть, Неквапно сунеться… Густі набряклі ниті Розмотує небесна круговерть. І ми в таку неблагосну годину Лишаєм затишок домашнього тепла, Рушаючи в мандрівку несходиму, Що нас так довго у житті вела… Уже й не знати – звідки і куди ми Отак задумано бредемо навмання – Рівниною […]...
- Де рідний дім – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Де рідний дім – де слід його? Там попіл і полин, А серце зве до рідного: Полинь туди, полинь! Та тільки врешті що там я На старість здибав? Рай? Ні! Підлою ніщотою Занедбаний мій край. Народ мій все ще дихає Та поки що мовчить. Не сапою там тихою – Нахабно, вочевидь Комуністична […]...
- Спогад – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Спогад Це, певно, старість все частіше Мене в минуле порива… Світанку тополина тиша Й молитви матері слова. Хвилююче й незрозуміле Оте: “…распнийся же за ни…” Так серце солодко щеміло, Як чув: ” ще позорюй, засни…” Її цілунку шепіт-дотик, На чілці лагода долонь І в колисковій сірий котик Муркітливо нагонить сон… Прокинься! Це ж миттєвий спалах […]...
- Грудень – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Грудень Доньці Джіні Листопад облетів, а грудень все не бризне Блискітками сніжинок в небесах. Вполудне пахне хмарами білизна, Що у дворі на линві промерза. І грядка, скопана жовтневою порою, Взялась грудневою морозною корою І не лоскоче нюха перегнійно-трав’янисто, А пахне мертво – крейдяно-вапнисто. І гілка – осокора перемерзлого рука, Також вапнисто-біла й крейдяно-крихка. Вона потріскує […]...
- Прощання – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Прощання Я знаю – спинимось на тій гіркій межі, Що так непорівно розділить наше горе. Чому ж мовчати і вагатися? Скажи Останнє слово – тихе і суворе. Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця, Зів’яне все, як брості ці ясмінні, А я бажав, щоб назавжди серця Були як зорі – світлі і незмінні. Та […]...
- П. В. Одарченкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ П. В. Одарченкові У Вас і прізвище, нівроку, наче дар – О, дарче! – перш звучить мені у ньому, І тільки згодом згадую свідомо, Що це ж жіночий рід йому початок дав… У нашій мові є жіночі сила і краса, Того ж самого роду й українська мова, І все величне в ній – від правди […]...
- Ранок – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок Його зозуля на крилі принесла І птаство будить у гаї “ку-ку”, Рибалка-вітер променисті весла Занурює у повінь гомінку Густих ланів, росистих, колосистих Висвистуючи пісеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвінколиста Березам лагідно, а маки сиплять жар. І линуть, линуть хмари звідусюди, І сонце крила золоті звело. Мале хлоп’я (і з нього будуть люди!) Біжить стрічати […]...
- Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Доньці Аллі З покривлених покрівель рине в ринви злива, Змиває спеку й пил з просмолених дахів, Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо В один у серці поєдналися мотив. В хвилини ці я, хвилювання повен, Готов, штанята закасавши до колін, Струмком пускати паперовий човен Й за ним босоніж бігти навздогін. І є таке бажання те нестримне […]...
- Ранок після бою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок після бою Кіннотникам армії УНР присвячую І Пригадай, як чіткими четвірками Шикувалася сотня наскоро, Як назустріч летів нам Того вітру тривожного спів – Не пахким чебрецем, До нудоти їдким йодоформом Був напоєний подих Розлогих південних степів. Пригадай, як лічили копита Ніким не раховані милі… Знаю, друже, Ми згадуєм завжди про них І про те, […]...
- Андрію Леготу – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Андрію Леготу З якого краю і з яких сторін Причувся цей прибій морської хвилі? Немов не він шурує втерту рінь, А шерехтять лани уже доспілі. Чи це чиясь, а не моя стопа Заклякла на гарячому камінні, Куди прибій уперто підступа У ритмі колихання і кипіння? Сахнеться хвиля й хутко відпливе З гарячого окрайця суходолу Й […]...
- Вже світає, а ти ще не спав – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Вже світає, а ти ще не спав, Не заплющив безсонням роз’ятрені очі, Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче, Й кряче зграя прожерливих ´ав. За вікном неба синій квадрат – На погожу, як видно, займається днину, Час вставати і теплу лишати перину І не слухать про спокій порад. Час гаряче лице остудить, Проковтнути якийсь […]...
- Напис на книжці – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Напис на книжці А. Л. Далекий друже, Леготе Андрію, Прийміть поетові поета дар. Я часто згадую й постійно мрію Про хати Вашої гостинний чар. Читаєм вірші – Ви і Ваші гості. Ваш вірш мене у ранню юнь веде, Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя, Блищать каскади Олександра Де. І яблуні у Вашому подвір’ї У надвечір’я нам дарують […]...
- Миколі Француженкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ ( з нагоди 70-річчя ) Всі круглі дати і усі нулі Нехай вже не бентежать Вас ніколи – Вони такі ж бо немічні й малі, А Ви, мій друже, вірний мій Миколо, З когорти, що в юнацтві обіруч, Як кажуть, узяло життя за роги Й серед воєнних бур й житейських круч Не збилося із світлої […]...
- Чуже місто – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Чуже місто Під сонцем вечірнім багряняться шиби, У стрижених парках виблискує листя, На гаснучім небі, мов мертві риби, Гойдаються хмари свинцево-сріблисті. Дай руку, кохана. Ми разом ітимем, Втікатимем хутко, немов від погоні, З провулків, отруєних злістю і димом, Від хат, де лише на вузьких підвіконнях Старанно підливані квітнуть герані – Нудного життя дешевенька окраса, Де […]...
- Інша зима – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Інша зима Склистий сніг, так схожий на сіль, І не сіється він, а січе, Інших зим незагоєний біль Не зникає з моїх очей. Не забути до скону тих зим – Не таких як оця зима. Сніговії морозяний дим Степ увесь до небес підійма. Канонад вогнепальний вир Батареї б’ють навісні Й свіжі ями гарматних вирв Пахнуть […]...
- Відгриміло. Тільки ваговито – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Відгриміло. Тільки ваговито Та старанно в шиби стука дощ, І зелено-серпанкові віти Розгойдались над асфальтом площ. Тільки, бач, не мерехтливим дивом, Із якого злива пил змела, – Глянцюватим темним негативом Врода кленів на асфальт лягла. Подивлюсь – і відплива тривога З серця, що змирилось поготів З тим, що щастя, видно, нетривкого Ще […]...
- На смерть Галини Журби – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На смерть Галини Журби Навік завмерли брови в спогаді суворім, Руці вже не виводить дивне дійство слів, Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим Про Київ рідний і такий же рідний Львів. Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік, Що це й робили Ви безоглядно, по праву, […]...
- На могилі Симона Петлюри – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На могилі Симона Петлюри Вузькі алеї й нагробки – впритул. Старого цвинтаря планована тіснота. За мурами не чути міста гул, А тут лише одна дошкульна нота Бринить на серці, наче на струні, І крає душу похоронним ритмом – Чому у цій байдужій стороні Ти смерть прийняв з лицем відкритим? Ти впав, як личить лицарям, в […]...
- Я не просив осінньої обнови – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Я не просив осінньої обнови Як хліба нашого насущного в Отця. Вона ж явилася – чудесна і чудова – Негадано, неждано мить оця! Я не вимолював натхнення миті І не настроював себе на творчий лад, В якому образи палкі і сумовиті Займуться й згаснуть, як осінній сад. Я зовсім не благав на […]...
- Либонь усе життя на перехрестях – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Либонь усе життя на перехрестях, У пам’яті – стежки, шляхи, путі, А серце вперто знов таки береться Лихою звабою – світ за очі піти! Туди, де, стрінувшись негадано-неждано, Нам знов судилось навмання іти Алеями, де з лагідних каштанів Злітало квіття на твої й мої сліди, Де у мінливім надвечірнім світлі Пелюстки пролітали […]...
- Поміж зустріччю і розлукою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Поміж зустріччю і розлукою Вже і серця свого не слухаю, І розлуки витримую піст, Поміж зустріччю і розлукою Календарний будую міст. Спершу тижні лічу, потому дні – Ніч за ніччю і день за днем – Поки стужені і потомлені У обійми знову впадем, І зіниці в зіницях втопимо, Замішаєм цілунків сіль Із сльозами світлими схопимо […]...
- Сніг у великому місті – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Сніг у великому місті Ляга обметицею на асфальт первинок, Уже бульвар поволі сполотнів І береста обчімханого віник Змітає білу інсуляцію з дротів. Гойдаються перед очима витирачки – Гумові маятники, гострі і тугі, А на обочинах обачні навкарачки Вже накладають на опони ланцюги. Передбачаючи зимову невигоду В години “пік” – світань і вечорів,- Крізь зуби пошепки […]...
- Таким – бува – народжується вірш – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Таким – бува – народжується вірш, Де кожне слово знак, а не лише ознака. Поглянеш ранком і очам не віриш: Вохріє на деревах вересневий накип. І пошум верховіть не той, що був колись, Зелений порив не вихриться вгору – Додолу падає завилькуватий лист, На травнику гаптуючи узори. Ще тиждень-два і мотлохом сумним […]...
- Шкільний твір на тему – Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
- НАЛЬОТЧИЦЯ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА І Біля конторки хлопці п’яні, Вгорі вагончики біжать; І труби в синім океані… Туди летить моя душа. Колись на станції з огнями Шумів залюднений перон, І чорним привидом між нами Ходив в медалях “фараон”… А ніччю плакали шахтьори, Лилась горілка і пісні… Мовчала тьма, мовчали гори, І – в небі золоті огні. II Родилось з […]...
- СКОРБНА МАТИ – ПАВЛО ТИЧИНА Пам’яті моєї матері І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими пожалій. Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорнів… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно!.. людське серце До краю […]...
- МАТИ – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття, вони вже прокляті і так всіма на світі, задля слави нашого роду написано і во ім’я любові про цю високу смерть. І хоч багато судилося нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле серед громів, почитаймо про […]...
- МАТИ – МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Приїхали до матері та три сини: Три сини вояки, да не ‘днакі, Що ‘дин за бідних, Другий за багатих… П. ТИЧИНА Батько цих бойових хлопців помер дуже давно – так давно, що й не скажеш. Поховали його на осінньому кладовищі в тому ж таки дореволюційному містечку і саме тоді, коли Остап та Андрій тільки-но розпочинали […]...
- Любить людей мене навчила мати Споконвіку звеpталося людство з найкpащими словами, з піснями і молитвами до своєї беpегині – до матеpі, увіковічуючи її благословенне ім’я. Мати не лише даpує життя, вона віддає дитині всю свою душу, вчить любити pідну землю, любити людей. Мати! Мама! Матуся! Матінка!… Хіба є у світі щось пpекpасніше, чистіше, святіше? Тому і складають письменники хвилюючі твоpи […]...
- ВОДА ДЕСЬ ТОЧИТЬ БІЛИЙ КАМІНЬ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА * * * Вода десь точить білий камінь, Кує зозуля у гаю. Де б я не був, а все ж думками Лечу в Донеччину свою. Лечу, неначе та лелека, Дивлюся радісно кругом І шахту згадую далеку, Де працював я юнаком. Дінця солодкі, ясні води, Посьолка рідного огні І той садок біля заводу, Де ми гуляли […]...
- МАРІЇ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Якби помножити любов усіх людей, Ту, що була, що є й що потім буде, То буде ніч. Моя ж любов – як день, Не знають ще чуття такого люди. Якби зібрати з неба всі зірки І всі сонця з усіх небес на світі,- Моя любов горітиме яркіш За всі сонця, на тисячі століттів. Якби зірвать […]...
- Яку роль відіграють біблійні мотиви у творі П. Тичини “Скорбна мати”? ПАВЛО ТИЧИНА Серед творів так званої “національної трилогії” П. Тичини 1917-1918 pp. цикл “Скорбна мати” відзначається особливим трагедійним звучанням. У його створенні важливу художню роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він багатоликий: це реальна жінка, можливо, мати П. Тичини (її пам’яті присвячено твір), це і велика страдниця-мати Ісуса, це й розтерзана мати-Україна. […]...
- МАТИ ЧАЙЧИХА І ЇЇ ДІТИ Хрестоматійна “Чайка” Степана Васильченка, читана ще в дитинстві. Читана, звичайно, не самими тільки очима, а й свідомістю, бо до свідомості багатьох і звернена – змістом своїм, образами, пластичною силою стилістичних засобів, неповторною тональністю. Саме тональністю, бо в цьому творі вона, не втрачаючи авторської самобутності, водночас має інше коріння, заглиблене в народну психіку, в емоційний лад. […]...
- ЧЕРВОНА ЗИМА – ВОЛОДИМИР СОСЮРА ЧЕРВОНА ЗИМА I Лисиче над Дінцем… де висне дим заводу, Музика у садку та потяг в сім годин… Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту… Про вас мої пісні під сивий біг хвилин… На щебінь часто ми до Сущенка ходили, За це платили нам щоденно четвертак. Та по ночах дівчат в половниках любили… О […]...