Матеріальне виробництво
Матеріальне виробництво є найважливішим компонентом економічної сфери суспільного життя. Розвиток суспільства неможливий без матеріального виробництва, тобто без виробництва матеріальних благ (предметів, речей), які необхідні йому для гармонійного і цілісного функціонування десяти сфер суспільного життя і задоволення постійно зростаючих потреб.
У цьому сенсі слід розрізняти поняття “матеріальне виробництво” і “суспільне виробництво”.
Сенс суспільного виробництва полягає в тому, що в цьому процесі здійснюється історично обумовлене відтворення людини як суспільної істоти, включеного в систему суспільних відносин. Суспільне виробництво, або, що одне і теж, виробництво суспільного життя, має свою структуру, що охоплює всі сфери життя суспільства: економічну і екологічну, управлінську та педагогічну, наукову та художню, медичну і фізкультурну, оборонну та громадської безпеки, тобто у виробництво суспільної життя включаються всі функціонально взаємопов’язані системоутворюючі інститути суспільного життя.
Матеріальне виробництво – це основний елемент в структурі суспільного виробництва, бо саме в ньому відтворюються матеріальні умови буття людей, як неодмінний модус людської історії, людського життя і діяльності, вони прямо і опосередковано включені у всі сфери життя суспільства, т. Е. Її системоутворюючі інститути.
Життя і діяльність людей непроста сукупність умов або факторів суспільного буття. Матеріальні в ній виконують роль природної і штучної (практично створеної людьми) основи, використовуючи яку вони здійснюють функції в різних областях (видах) професійної діяльності. Однак процес суспільних відносин вельми складний, він предметно духовний, тому в реальному житті, в той чи інший її історичний момент, можуть бути набагато більш значуща й інші фактори, що впливають на суспільний розвиток, ніж матеріальні (наприклад, політичні чи міжнародні). Але цілісне, всебічне функціонування суспільства неодмінно йде з опорою на матеріальні умови буття, які оптимізуються відповідної епохою: індустріальної, постіндустріальної, інформаційної, космічної…
Процес виробництва матеріальних благ завжди носить суспільний характер. У процесі цього виробництва люди вступають у певні зв’язки і відносини як з природою, так і між собою. Ці два рівні утворюють дві відносно самостійні сторони єдиного способу матеріального виробництва, представлені: по-перше, продуктивними силами (змістом матеріального виробництва); по-друге, виробничими відносинами (формою, структурою матеріального виробництва).
Матеріальне виробництво або виробництво матеріальних благ, взяте як процес взаємодії між соціальним і природним, а також безпосередньо всередині суспільства, припускає наявність чотирьох елементів:
– людини, як суб’єкта праці;
– засобів праці, якими здійснюється працю;
– предмета праці, тобто природного або штучного об’єкта, на який впливає людина за допомогою засобів праці;
– виробничих відносин, які виникають в процесі матеріального виробництва.
Поєднуючи свою працю з тим, що дано природою, використовуючи її закони, люди створюють штучно те, чого в ній не було. У цьому процесі створюються матеріальні блага – продукти праці, необхідні людині для задоволення своїх потреб. Це і є процес матеріального виробництва.
Матеріальне виробництво – процес людської діяльності, за допомогою якої здійснюється перетворення первинних і вторинних природних матеріалів, а також штучно створених (наприклад, наноматеріали), в матеріальні продукти, спрямовані на задоволення зростаючих людських потреб.
Ті сили, за допомогою яких суспільство здійснює процес виробництва і одержання матеріальних благ (продуктів праці), утворюють продуктивні сили. Залежно від підстав продуктивні сили можуть бути: об’єктивними і суб’єктивними, матеріальними та духовними, індивідуальними (персональними, груповими) та громадськими (інституційними).
Слід відзначити і той факт, що в сучасному виробництві кордону між предметами праці та засобами праці часто носять досить умовний характер, але тим не менше вони існують. Виступає та чи інша річ як предмет праці або засоби праці залежать від її конкретної функції в процесі праці. Тобто від того, чи впливає вона на інший предмет або, навпаки, піддається цьому впливу, з метою перетворення її в продукт споживання. Засоби праці та предмети праці, взяті разом, утворюють засоби виробництва (речові та енергетичні елементи).
Людина, що здійснює професійні функції, є в процесі матеріального виробництва головним його ланкою – діячем, що володіє інтелектуальними та фізичними здібностями, застосовуваними цілеспрямовано (прямо чи опосередковано) для отримання необхідних матеріальних результатів (продуктів, благ). У процесі виробництва люди виконують найрізноманітніші за складністю операції: управлінські та виконавські, інтелектуальні і фізичні, енергетичні і транспортні і т. П.
Продуктивні сили, насамперед, люди, хоча і знаходяться під потужним впливом речових та енергетичних елементів матеріального виробництва, відіграють вирішальну роль у його розвитку. Саме вони є новаторами – творцями техніки, вносять прогресивні зміни в технологію виробництва (способи безпосереднього з’єднання людини із засобами виробництва та їх функціонування), визначають матеріально-технічну та техніко-технологічну базу для використання стосовно до різних областей професійної діяльності, корелюють напрямки її вдосконалення. Тому цілком логічно говорити про таке системному факторі розвитку суспільства, як матеріальний, а точніше матеріально-технічний.
Доцільно відзначити і таку важливу умову розвитку сучасного матеріального виробництва як корпоративне рух. Сьогодні немає одинаків-ремісників, здатних забезпечити всі матеріальні потреби суспільства. Цю функцію виконують корпорації як в секторах економіки, так і в конкретних сферах суспільного життя. Корпорація – це добровільна організація фізичних або юридичних осіб, пов’язаних нормативними зобов’язаннями з метою спільної діяльності. Природно постає ряд питань цільового, структурного, організаційного, управлінського характеру. Якщо ми говоримо про матеріальному виробництві як детермінантні факторі розвитку суспільства, то корпорація виступає найважливішим організаційно-управлінським елементом цього процесу. Корпоративні потреби мають суспільний характер, тому і організація їх діяльності та управління цією діяльністю відповідає потребам суспільства. Тут відбувається закономірне перетин потреб і здібностей індивідуального, групового та державного рівнів і без упорядкування цього процесу домогтися реальних новаційних та інноваційних результатів цієї діяльності досить проблематично. Крім того, корпоративне управління передбачає корпоративне партнерство і корпоративну конкуренцію. Тому при прийнятті корпоративних управлінських рішень повинні здійснюватися:
– всебічна оцінка існуючого стану речей (оцінка обстановки);
– проведення дослідження потреб ринку (рекогносцировка ринку збуту і сфери послуг);
– передбачені матеріальні, фінансові, модернізаційні та інші заходи здійснення діяльності;
– об’єктивно зважені партнерські взаємини, ризики та фактори конкуренції;
– розрахована методика кореляції власної діяльності;
– визначена система контролю і звітності;
– визначені проміжні рубежі оцінки діяльності;
– намічені базові та проміжні результати діяльності.
Корпоративні структури є досить значущими для здійснення різних видів професійної діяльності. Вони виступають як елементи у відносинах цілого і його частин при системному розвитку суспільних, зокрема матеріально-виробничих процесів. До системи корпорацій можна віднести діяльність акціонерних товариств різного типу і різної функціональної спрямованості: вертикально-інтегровані структури, міжгалузеві науково-технічні комплекси, промислово-виробничі зони, технопарки і т. П. Рада директорів таких корпорацій здійснює стратегічне керівництво, а в цілях оперативного управління виробляє найм вищої адміністрації – менеджменту, здатного до ефективного управління організацією, і контролює його діяльність.
Відзначимо суть деяких законів суспільного розвитку, що генеруються матеріальним виробництвом.
Закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Суть його в наступному – продуктивні сили суспільства в їх єдності з виробничими відносинами утворюють економічний спосіб виробництва. Це марксистська установка, яка приймалася як даність на певному етапі буття. При цьому продуктивні сили виступали як зміст виробництва, а виробничі відносини як його економічна форма, в якій люди здійснювали свою діяльність. Взаємодія між продуктивними силами і виробничими відносинами було підпорядковане загальної закономірності взаємодії змісту і форми, згідно з якою зміст відіграє визначальну роль по відношенню до форми. У суспільному житті це знаходило вираження в виведеної закономірності відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил. Природа виробничих відносин при цьому визначалася залежно від характеру продуктивних сил, тобто чисто матеріально, не враховуючи абсолютно “волі і бажання людей”, тобто їх потреб і здібностей. Матеріальне, виробниче спочатку “давалося” людям і тільки потім ставала система відносин. А суть в тому, що не можна піддавати штучному розриву духовну і матеріальну сутність речей і процесів, породжених людиною, соціумом, суспільством. Деяким чином це уявлялося через закон активного зворотного впливу виробничих відносин, розуміння якого прийшло дещо пізніше.
Закон активного зворотного впливу виробничих відносин. Його суть: як і всяка форма, виробничі відносини не просто пасивно сприймають ті імпульси до зміни, які виходять від продуктивних сил, а чинять активний зворотний вплив на їх розвиток. У найбільш загальному вигляді механізм цього впливу представляється наступним: продуктивні сили створюються і розвиваються, зберігаються або нівелюються в результаті практичної діяльності людей, рухомих суспільними потребами і целеполагающе організованих для ведення суспільного виробництва. Цей процес протікає у відповідності з існуючими виробничими відносинами. Активна зворотна дія виробничих відносин на розвиток продуктивних сил уявлялося двояким. Коли виробничі відносини відповідали характеру і рівню продуктивних сил, вони виступали в якості двигуна їх розвитку та прискорювача суспільного прогресу в цілому. Коли ж виробничі відносини переставали відповідати продуктивним силам, вони перетворювалися на гальмо, істотно уповільнюючи розвиток їх і суспільства в цілому.
Тому історія суспільства, його розвиток представлялися як рух за допомогою переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої у зв’язку зі зміною способу виробництва. Сьогодні ми розуміємо, що в суспільному житті не все так просто, як це уявлялося в марксистській теорії. Продуктивні сили і виробничі відносини дійсно існують, це об’єктивний факт. Але взаємодія між ними не настільки однозначно і, тим більше, не революційно в тій мірі, яка могла б призвести до зміни суспільно-економічного устрою. Суспільний розвиток у сучасному планетарному просторі та часі з їх глобальним зв’язком має еволюційний характер, який має якусь тенденцію до зближення країн, народів, держав, а, значить їх економік. Тому і продуктивні сили, і виробничі відносини сучасного суспільства схильні об’єктивним змінам, пов’язаним з усією системою відносин, властивих суспільству в цілому. Історія знає ряд імперських прикладів, викривити, які загальмували хід суспільного процесу, тому можна реально припустити, що за наявності міжнародних механізмів регулювання планетарного розвитку, внутрішньосуспільні процеси, включаючи економіку з її виробництвом, споживанням, розподілом і обміном товарів і послуг, будуть протікати в стабільному режимі, що дозволяє використовувати матеріальний чинник в цілях прогресу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)