МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ ДО ТЕМИ РОМАН ХІХ СТОЛІТТЯ. ТВОРЧІСТЬ СТЕНДАЛЯ ТА Г. ФЛОБЕРА – ДОДАТОК
Своєрідне визначення реалізму дав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель.
Він почав із визначення мистецтва. Специфічна функція мистецтва – у вираженні найглибших людських інтересів, вищих потреб й істин. Мистецтво повинно:
1) виражати волю як абсолютний людський інтерес (повинні бути тільки “ідеальні герої”, що виражають ідеальні устремління людського духу, тобто прагнення до волі);
2) такі ідеальні характери мистецтво має черпати з дійсності (існують століття, багаті на людську волю (античність, Середньовіччя), а в новий час воля зубожіє: людина почувається менш вільною, відмовляється від волі сама, міняючи її на матеріальний добробут (у такій обстановці ідеальні характери зникають). Мистецтво повинне йти в обхід дійсності й або черпати ідеальні характери в минулому, або конструювати їх. Це – початок XIX століття (зміна ідеальних потреб на практичні); коротше, мистецтво зуживає себе. Воно не здатне протистояти наявній реальності, повинне загинути.
Але прогноз Гегеля не виправдався. Мистецтво звернулося саме до цієї наявної реальності.
ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗМУ
1. Аналітизм. Установка на аналіз соціальної дійсності. Установки на аналіз у пізніх романтиків немає.
2. Установка на Імітацію життя, на правдивість зображення. Пізні романісти виходять із референційної ілюзії (віра в те, що література може дати правдиве зображення дійсності). Звідси – метафора дзеркала (у Стендаля). Бальзак: “Я – секретар дійсності”. Найбільш скандальний принцип для 1830-1840-х рр.: романтики обвинуватили реалістів у натуралізмі, в інтересі до брудного боку життя (можна порівняти із сучасною порнографією).
3. Універсалізм. Прагнення до максимального охоплення в зображенні соціального світу, до зображення всього суспільства й соціальної структури. Бальзак – найбільш типовий: у нього, наприклад, “Людські етюди”, у яких “Сцени із сільського життя”, “Сцени з військового життя” (звідси роман – найкращий жанр).
4. Принципово Нове зображення людини: людина як істота, включена в соціальний процес. Реалісти: “Людину формує середовище, до якого вона належить” (соціальний детермінізм).
5. Критицизм. Буржуазний устрій світу знищує суспільство і волю людини. Людина мислиться як жертва суспільства.
6. Зображення типового. Ця література звертається до типів: звичайний, масовий, а не виняткова людина.
7. Науковість. Література набуває виду наукового дискурсу, дослідження. Художник мислить себе як натураліст, психолог, дослідник.
СПІЛЬНЕ МІЖ РЕАЛІЗМОМ і РОМАНТИЗМОМ
1. Немає чітких хронологічних меж між реалізмом і романтизмом (1827 р.- трактат Стендаля “Расін і Шекспір”).
2. Спільна тематика (романтики до реалістів відчули ворожість дійсності людині).
3. Спільна філософська проблематика (проблема взаємин волі й необхідності).
4. Подібність в області поетики (реалісти використовують прийоми романтичної літератури).
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ РЕАЛІЗМУ
I. Наукові. Їхню основу склало природознавство, зокрема теорія Дарвіна. Він запровадив у науку ряд принципів, які запозичить література:
1) принцип класифікації (літературний принцип універсалізм; класове суспільство в Бальзака);
2) принцип еволюції (прагнення пояснити предмет через його генезис = усі романісти пишуть історичних героїв і зазначають причини, чому герой такий);
3) принцип детермінації (усі явища обумовлені попереднім розвитком, тобто соціальна детермінація героя).
II. Філософські. Позитивізм – філософська основа реалізму. Огюст Конт, ідея трьох стадій розвитку людського знання:
1) теологічне знання (людина пояснює світ через дію надприродних сил, віра як джерело знання);
2) метафізичне знання (філософія як джерело знання; все, що відбувається, бачиться як прояв діяльності якогось трансцендентного духу: “світовий дух” у Гегеля);
3) позитивне знання (науково обгрунтоване знання; тільки наука дає корисне знання).
Мета такої позитивістської філософії – виявити закономірності, які діють у соціальному світі, його розвитку. У людському світі діють ті самі закони, що й у світі природи (все соціальне можна пояснити через природне).
ПЕРІОДИЗАЦІЯ
I. Критичний реалізм (1830-ті-1840-ві рр.).
II. Значні зміни в літературі (1850-1870-ті рр.):
1) зосередження на індивідуальному характері, а не на типових обставинах; характери не сприймаються як продукт обставин; відхід від твердого детермінізму;
2) відхід від твердої установки на імітацію життя до інтерпретації (авторська концепція дійсності).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)