Маржинальний аналіз в прийнятті управлінських рішень
Велику роль в обгрунтуванні управлінських рішень в бізнесі грає маржинальний аналіз, методика якого базується на вивченні співвідношення між трьома групами найважливіших економічних показників: витратами, обсягом виробництва (реалізації) продукції і прибутком, і прогнозуванні величини кожного з цих показників при заданому значенні інших.
Даний метод управлінських розрахунків називають ще аналізом беззбитковості або сприяння доходу. Він був розроблений в 1930 р американським інженером Уолтером Раутенштрахом як метод планування, відомий під назвою графіка критичного обсягу виробництва. Вперше детально був описаний у вітчизняній літературі в 1971 р Н. Г. Чумаченко, а пізніше – А. П. Зуділін.
В основу методики покладено розподіл виробничих і збутових витрат в залежності від зміни обсягу виробництва на змінні і постійні і використання категорії маржинального доходу.
Маржинальний дохід підприємства – це виручка мінус змінні витрати. Маржинальний дохід на одиницю продукції являє собою різницю між ціною цієї одиниці і змінними витратами на неї. Він включає в себе не тільки постійні витрати, але і прибуток.
Маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) широко застосовується в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Він дозволяє вивчити залежність прибутку від невеликого кола найбільш важливих факторів і на основі цього керувати процесом формування її величини.
Основні можливості маржинального аналізу полягають у визначенні:
- Беззбиткового обсягу продажів (порога рентабельності, окупності витрат) при заданих співвідношеннях ціни, постійних і змінних витрат; Зони безпеки (беззбитковості) підприємства; Необхідного обсягу продажів для отримання заданої величини прибутку; Критичного рівня постійних витрат при заданому рівні маржинального доходу; Критичної ціни реалізації при заданому обсязі продажів і рівень змінних і постійних витрат.
За допомогою маржинального аналізу обгрунтовуються і інші управлінські рішення: вибір варіантів зміни виробничої потужності, асортимент продукції, ціни на новий виріб, варіантів обладнання, технології виробництва, придбання комплектуючих деталей, оцінки ефективності прийняття додаткового замовлення та ін.
Основні етапи аналізу
- Збір, підготовка та обробка вихідної інформації, необхідної для проведення аналізу. Визначення суми постійних і змінних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Розрахунок величини досліджуваних показників. Порівняльний аналіз рівня досліджуваних показників, факторний аналіз зміни рівня досліджуваних показників. Факторний аналіз зміни рівня досліджуваних показників. Прогнозування їх величини в мінливому середовищі.
Проведення розрахунків за методикою маржинального аналізу вимагає дотримання ряду умов:
- Необхідність розподілу витрат на дві частини – змінні і постійні; Змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва (реалізації) продукції; Постійні витрати не змінюються в межах релевантного (значимого) обсягу виробництва (реалізації) продукції, тобто в діапазоні ділової активності підприємства, який встановлений, виходячи з виробничої потужності підприємства та попиту на продукцію; Тотожність виробництва і реалізації продукції в рамках розглянутого періоду часу, тобто запаси готової продукції істотно не змінюються; Ефективність виробництва, рівень цін на продукцію і споживані виробничі ресурси не будуть піддаватися істотним коливанням на протязі аналізованого періоду; Пропорційність надходження виручки обсягом реалізованої продукції.
Одним з найбільш простих і ефективних методів маржинального аналізу з метою оперативного, а також стратегічного планування є аналіз “витрати – обсяг – прибуток”, який дозволяє відстежити залежність фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів виробництва.
Аналіз “витрати – обсяг – прибуток” служить для відповіді на найважливіші питання, що виникають перед фінансистами підприємства на всіх чотирьох основних етапах його грошового обороту:
I етап
- Скільки готівкового капіталу потрібно підприємству? Яким чином можна мобілізувати ці кошти? До якої міри можна доводити фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?
II етап
- Що важливіше для підприємства на даному етапі його діяльності: висока рентабельність або висока ліквідність? До якої міри можна збільшувати або зменшувати силу операційного важеля, маневруючи перемінними і постійними витратами, і змінювати тим самим рівень підприємницького ризику, пов’язаного з підприємством? Що дешевше: придбання або оренда нерухомості? Чи слід продавати продукцію нижче її собівартості? Якого продукту виробляти більше: А чи Б? Як відгукнеться на прибутку ефект зміни обсягу виробництва і збуту?
III етап
Яким повинен бути оптимальний рівень товару, щоб задовольняти клієнтів, але не пов’язувати при цьому занадто багато оборотних коштів?
Яка оптимальна величина одержуваного підприємством короткострокового кредиту, що дозволяє забезпечувати і стимулювати продаж товару в розстрочку, при одночасному зниженні ймовірності виникнення безнадійних боргів і мінімізації коштів, які відволікаються дебіторською заборгованістю?
IV етап
Яку частину прибутку розподіляти в якості дивідендів?
Яка частина напрацьованого економічного ефекту йде на погашення боргів і відсотків за ними? Чи не надмірний це вантаж для підприємства?
Яким чином можна знизити суми виплачуваних податків?
Ключовими елементами маржинального аналізу служать фінансовий та операційний важелі, поріг рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.
Дія операційного важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від продажу завжди породжує більш сильна зміна прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності підприємства при зміні обсягу виробництва. Чим більше рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Вказуючи на темп падіння прибутку з кожним відсотком зниження виручки, сила операційного важеля свідчить про рівень підприємницького ризику даного підприємства.
Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, яке використовує позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством. Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, нарощування фінансових витрат за позиковими коштами супроводжується збільшенням сили операційного важеля і зростанням підприємницького ризику.
Маржинальний аналіз служить пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною і обсягом продажів. Тому цей аналіз неможливий без поділу витрат на постійні та змінні.
Сила впливу операційного важеля залежить від відносної величини постійних витрат. Для підприємств, обтяжених громіздкими виробничими фондами, велика сила операційного важеля становить значну небезпеку: в умовах економічної нестабільності, падіння платоспроможного попиту клієнтів і найсильнішої інфляції кожен відсоток зниження виручки обертається катастрофічним падінням прибутку і входженням підприємства в зону збитків.
Маржинальний аналіз включає в себе аналіз беззбитковості, який дозволяє обчислити таку суму або кількість продажів, при якій прихід дорівнює витраті. Бізнес не несе збитків, але не має і прибутку. Продажі нижче точки беззбитковості тягнуть за собою збитки; продажу вище точки беззбитковості приносять прибуток. Точка беззбитковості – це той рубіж, який підприємству необхідно переступити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості багато економістів схильні називати порогом рентабельності. Чим вище поріг рентабельності, тим важче його переступити. З низьким порогом рентабельності легше пережити падіння попиту на продукцію або послуги, відмовитися від невиправдано високу ціну реалізації. Зниження порогу рентабельності можна домогтися нарощуванням валової маржі (підвищуючи ціну і / або обсяг реалізації, знижуючи змінні витрати) або скороченням постійних витрат.
Ідеальні умови для бізнесу – поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею. Маржинальний аналіз шукає найбільш вигідну комбінацію змінних і постійних витрат, ціни і фізичного обсягу продажів. Іноді рішення полягає в нарощуванні валової маржі за рахунок зниження ціни і зростання кількості товарів, що продаються, іноді – в збільшенні постійних витрат (на рекламу, наприклад) і знову ж в збільшенні кількості продажів. Можливі й інші шляхи, але всі вони зводяться до пошуку компромісу між змінними і постійними витратами.
Розрахунок порога рентабельності починають з розподілу витрат на змінні і постійні, так як без цього неможливо обчислити валовий маржу. Зіставивши її з сумою виручки, одержують так званий коефіцієнт валової маржі – частку валової маржі в виручці від продажу.
Постійні витрати ділять на коефіцієнт валової маржі і отримують поріг рентабельності.
Перевищення фактичної виручки від продажу над порогом рентабельності складає запас фінансової міцності підприємства.
Прогнозований прибуток розраховується множенням запасу фінансової міцності на коефіцієнт валової маржі (цей спосіб розрахунку прибутку легко обгрунтовується перевіркою тотожності: Запас фінансової міцності × Коефіцієнт валової маржі = Прибуток).
Аналіз прибутку проводиться з метою визначення реальної величини чистого прибутку і її якості, стабільності основних елементів балансового прибутку, тенденцій їх зміни і можливості використання для прогнозу прибутку, “заробляє” здатності підприємства. Для досягнення цих цілей в процесі аналізу за показниками прибутку, використовуваним в господарській практиці, вивчаються: виконання плану (проекту, прогнозу) і динаміка; фактори їх формування; резерви зростання; напрямку, пропорції і тенденції розподілу прибутку.
У процесі аналізу дається оцінка плану (прогнозу) прибутку. Результати аналізу використовуються і для вибору найкращого варіанта інвестицій, розвитку підприємства з урахуванням перспектив.
За результатами аналізу розробляються конкретні рекомендації щодо найбільш ефективного використання заробленого прибутку, виявлених резервів її зростання. Аналіз повинен дати відповідь і на питання про вплив на прибуток порушення договірної, технічної, технологічної, фінансової дисципліни.
Джерелами інформації для аналізу прибутку є облікові дані, форми (розрахунки) плану економічного і соціального розвитку або бізнес-плану з формування прибутку і ін.
Прибуток як основна форма грошових накопичень визначається як різниця між виручкою від продажу за відповідними цінами і повною собівартістю. Звідси зростання прибутку залежить, перш за все, від зниження витрат на виробництво продукції, а також від збільшення обсягу реалізованої продукції.
Виділяють кілька методів аналізу і планування прибутку. Головні з них – метод прямого рахунку і аналітичний.
Метод прямого рахунку найбільш широко поширений в організаціях в сучасних умовах господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції, що випускається. Сутність його полягає в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції у відповідних цінах і повною її собівартістю за вирахуванням ПДВ і акцизів:
П = (В × Ц) – (В × С),
Де П – плановий прибуток; В – випуск товарної продукції в планованому періоді в натуральному вираженні; Ц – ціна за одиницю продукції (за вирахуванням ПДВ і акцизів); С – повна собівартість одиниці продукції.
Розрахунку прибутку передує визначення випуску порівнянної і непорівнянної товарної продукції в планованому році по повній собівартості і в цінах, а також залишків готової продукції на складі і товарів відвантажених на початок і кінець планованого року.
Розрахунок прибутку методом прямого рахунку простий і доступний. Однак він не дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток і при великій номенклатурі продукції, що випускається дуже трудомісткий.
Аналітичний метод планування прибутку застосовується при великому асортименті продукції, що випускається, а також як доповнення до прямого методу з метою його перевірки і контролю. Перевага цього методу полягає в тому, що він дозволяє визначити вплив окремих факторів на плановий прибуток.
При аналітичному методі прибуток визначається не по кожному виду продукції, що випускається в планованому році продукції, а по всій порівнянній продукції в цілому. Обчислення прибутку аналітичним методом складається з трьох послідовних етапів:
Визначення базової рентабельності як частки від розподілу очікуваного прибутку за звітний рік на повну собівартість порівнянної товарної продукції за той же період;
Обчислення обсягу товарної продукції в планованому періоді за собівартістю звітного року і визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;
Облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження (підвищення) собівартості порівнянної продукції, підвищення її якості та сортності, зміни асортименту, цін і т. д.
Використовуючи даний метод, прибуток по непорівнянної продукції визначається окремо. Слід зазначити, що при прямому методі оцінки і аналізу плановий прибуток визначається як загальна сума, без виявлення конкретних причин, що впливають на її величину, а при аналітичному методі виявляються як позитивно, так і негативно впливають на прибуток чинники.
На зміну балансового прибутку впливають багато факторів. За ступенем співпідпорядкованості – це фактори першого і другого порядків.
До факторів першого порядку відносяться зміни: прибутку від реалізації продукції (робіт, товарів, послуг); прибутку від іншої реалізації; позареалізаційних результатів.
Факторами другого порядку є зміни обсягу, структури, повної собівартості реалізованої продукції, цін на реалізовану продукцію; доходів по цінних паперах і від пайової участі в спільних підприємствах; штрафів, пені, неустойок, отриманих за вирахуванням сплачених; прибутку і збитків минулих років, виявлених у звітному році; надходжень боргів і дебіторської заборгованості; фінансової допомоги від інших підприємств і організацій, поповнення фондів спеціального призначення і ін.
Взаємозв’язок факторів першого і другого порядку з балансовим прибутком пряма, за винятком зміни собівартості, зниження якої приводить до зростання прибутку, а підвищення – до її зниження.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)