Мадригал
Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі XVII-XVIII ст. визначився як короткий ліричний вірш на тему кохання, в якому, зокрема, виражався комплімент жінці. Широко побутував у салонній і альбомній поезії. В українській літературі з’явився в XVII-XVIII ст. Авторами М. були переважно студенти Київської академії. Зразком М. є вірші Климентія Зіновіїва (“О мати діво красная” та ін.). У новій українській поезії М. траплявся рідко.
Любить тебе хіба-то той не буде,
Кого цураються уже всі люде,
А хто по світу білому блукає,
Той кращої тебе нігде не знає (О. Водянський).
Related posts:
- Мадригал – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Мадригал (від італ. Madrigale – пісня рідною мовою) – невеличкий (від 2 до 12 рядків) вірш на любовну тему. За характером змісту, який складала похвала та компліменти коханій (за Буало, мадригал має дихати “ніжністю, солодкістю й любов’ю”), а також невеличким обсягом мадригал є немовби протилежністю епіграмі. Генетично мадригал сходить до еротичних народних пісень провансальських пастухів. […]...
- Мадригал Тільки ті поліфонічні світські пісні початку Нового часу дорівнюють достоїнствами з церковними гімнами, які мають форму так званого мадригала. Це досить великі пісні кохання, що мають урочистий характер. Назва мадригал спочатку давалася пастушачим пісням, але потім набуло ширшого значення – всякої величної пісні любові. Мотет і мадригал були найважливішими формами композиції до кінця XVI століття, […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ (40-ві – 50-ті роки XVII ст. – після 1712, Чернігів) – поет, один із перших українських етнографів. Біографічних відомостей про Климентія Зіновієва майже немає. Очевидно, був вихідцем із незаможної родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Постригся в ченці. Життя пройшло у мандрах Україною, Білоруссю, Польщею, Росією, Литвою. Останні роки провів у одному з […]...
- Теми наукових робіт – Додатки 1. Міфопоетична парадигма образності у “Повісті минулих літ”. 2. Літературна творчість в осмисленні давніх українських авторів. 3. Самоусвідомлення творчої особистості у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 4. Повчальна проза в українській літературі доби Київської Русі. 5. Апокрифічний компонент у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 6. Художній хронотоп “Повісті минулих літ”. 7. Художній хронотоп Київського літопису. […]...
- Віршова спадщина Климентія Зіновіїва та Івана Некрашевича Давня українська література – праоснова всієї української літератури. Віршову спадщину давньої української літератури переважно становлять твори на релігійну тематику. За жанрами це були епіграми, елегії, панегірики, сатиричні вірші. Видатними поетами XVI-XVIII століть були Климентій Зіновіїв, Іван Некрашевич, Касіян Сакович, Лазар Баранович та інші. Серед віршованих творів найбільше було віршів сатирично-гумористичних, які спиралися на народний гумор. […]...
- Програма іспиту з давньої української літератури (XI-XVII ст.) – Додатки 1. Літературна спадщина минулого і сучасність. 2. Зародження української літератури: обставини та основні чинники. 3. Характерні ознаки давньої української літератури. 4. Хронологічні межі давньої української літератури. 5. Перекладна література часів Київської Русі. 6. Біблія як літературна пам’ятка, її значення в давній українській літературі. 7. Літописання в Київській Русі. Головні літописні зведення. 8. Зміст і художня […]...
- ЯРОШЕВИЦЬКИЙ ІЛАРІОН ЯРОШЕВИЦЬКИЙ ІЛАРІОН (р. нар. невід. -1704, Київ) – поет і освітній діяч. По закінченні Київської академії викладав у ній синтаксиму (1700 – 1701) й поетику (1702). Зберігся його курс поетики “Аполлонів кедр”, де містяться й цікаві поетичні твори, зокрема елегія “Купідон, або Крилатий Амур”, написана класичним елегійним дистихом згідно з теорією елегійної поезії, що викладалася […]...
- ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ! – ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ У синє море сонце ясне тоне, І своє світло, ніби кров, червоне, По всій країні доокола сіє; А там зозульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там в борі вітер листям шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє! Он молод жовняр ліг си на мураві, Личко студене, шати му […]...
- Питання до заліку (XVIII ст.) – Додатки 1. Загальна характеристика літературного процесу XVIII ст. 2. Літературні особливості козацьких літописів. 3. Публіцистичне спрямування “Історії русів”. 4. Зміст і форма “Мандрів до святих місць” Василя Григоровича-Барського. 5. Творчість Феофана Прокоповича. 6. Драма Георгія Кониського “Воскресіння мертвих”. 7. Образ Богдана Хмельницького у драмі “Милість Божа”. 8. Інтермедії XVIII ст. 9. Вертепна драма. 10. Художні засоби […]...
- РОМАНС Романс (ісп. romance від пізньолат. romance – по-романськи, тобто по-іспанськи) – це сольна лірична пісня, здебільшого про кохання. Вона виконується з музичним супроводом. Походження терміна “романс” пов’язують з Іспанією. В Іспанії романсом спочатку називалася пісня світського характеру рідною (“романською”) мовою, тобто відмінною від традиційної латинської, прийнятої для церковних пісень. Збірки таких пісень, об’єднаних наскрізною дією, […]...
- СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА (1769, с. Половецьке, тепер Богуславського р-ну Київської обл. – 04.11.1810, м. Київ) – письменник і культурно-освітній діяч кінця XVIII – початку XIX ст. Родом із священицької родини. У 1782 – 1792 рр. навчався в Київській академії, потім три роки в Московському університеті вивчав російську мову й набував учительську кваліфікацію. З 1797 р. викладав […]...
- ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ (світське ім’я Григорій, р. нар. невід. – 18.08.1754, Москва) – письменник і культурно-освітній діяч XVIII ст. Закінчив курс Київської академії, з 1749 р. – її викладач (до того був ченцем Софійського собору у Києві). Викладав риторику (1750 – 1751), філософію і грецьку мову (1751 – 1752), з 1752 р. – префект академії. О. […]...
- Тематика рефератів – Додатки 1. Обставини виникнення давньої української літератури. 2. Проблема періодизації давньої української літератури. 3. Жанровий склад української літератури періоду Київської Русі. 4. Українські переклади Біблії. 5. Фольклорні елементи у “Повісті минулих літ”. 6. Українські апокрифи: походження, функціонування, образи. 7. “Сказання про Бориса і Гліба”: від фактів – до художності. 8. Образ автора у “Благанні” Данила Заточника. […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- ДУМКА Думка – досить поширений в українській і деяких інших слов’янських літературах жанр короткого ліричного вірша елегійного (іноді баладного) змісту. Термін “думка” (як зменшувальний від “дума”, про яку див. підрозділ “Ліро-епос та інші міжродові та суміжні утворення”) спершу з’явився у XVIII столітті в Польщі для позначення ліро-епічних творів баладного типу (перші автори “думок” – придворні польські […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- ПУЗИНА КОСТЯНТИН ПУЗИНА КОСТЯНТИН (1790, Полтавщина – 1850, Київ) – поет і освітній діяч. Народився в сім’ї дворянина, початкову освіту здобув удома, а потім навчався в Полтавській духовній семінарії (м. Переяслав) та Петербурзькій духовній академії (1809 – 1814). Викладав у духовних семінаріях Росії та України французьку і давньоєврейську мови, був ректором Кишинівської духовної семінарії. 1822 р. постригся […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С. – поетеса. Її ім’я збереглося в кількох варіантах вірша “Із болестію серца вопію до Бога” через акровірш. Перший варіант надрукував В. Гнатюк, тут читається частина акровірша: “Інокиня Анисія”, в другому варіанті, надрукованому М. Возняком, читається: “Парфюновна С.”, у третьому, надрукованому В. Перетцом, – “Інокиня Анисія Павфуновпа”. Жила, ймовірно, на зламі XVII-XVIII чи […]...
- Псалми – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Псалми (від грец. Ψαλμόζ – хвалебна пісня, первісно – ударяти по струнах, спів під акомпанемент струнного інструмента) – жанр духовної лірики. Перші псалми, зібрані в Псалтирі, приписуються біблійному цареві Давиду. В цей біблійний текст увійшло 150 псалмів. У східнослов’янських культурах Псалтир став відомим з XI століття й використовувався з навчальною метою: за ним вчили uрамоті […]...
- ГОРКА ЛАВРЕНТІЙ ГОРКА ЛАВРЕНТІЙ (1671 р., м. Львів – 21.04.1737, м. Вятка, Росія) – драматург, теоретик поезії, церковний діяч. Народився в сім’ї козака. По закінченні Київської академії працював у ній викладачем. З 1713 р. – ігумен Видубицького монастиря в Києві. З 1721 р. проживав за межами України. Л. Горка – автор курсу поетики “Idea artis poeseos” (“Образ […]...
- ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА. Випадкові елементи віршування спостерігаються в багатьох зразках паремій – прислів’ях, приказках, загадках, скоромовках, замовляннях, а також у “словах” та “плачах”; віршованими були ритуальні співи календарного циклу, співи до танців і трудових процесів, також і обрядові, епічні віршо-твори, зокрема поезія дружинна й корпоративна, яка з розвитком ставала професійною. Із прийняттям християнства елементи віршованої мови […]...
- ПЕТРОВ МИКОЛА ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія – 20.06.1921, Київ) – літературознавець. За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар’євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. – доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної […]...
- СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) – (1558 – 05.05.1629, Львів) – українсько-польський поет, філолог, освітній діяч. Народився у Львові в міщанській родині. За походженням – вірменин. Від 1575 р. навчався в Краківському університеті, пізніше – у Бельгії та Франції, де вдосконалював знання з грецької і латинської мов. Учителював у Львові, був одним із організаторів Замостської академії, брав […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Як пов’язаний класицизм з античністю? На зміну бароко з його пишністю, декоративністю в Європу приходить класицизм (XVII – початок XIX ст.) з суворими приписами, вимогами й законами щодо художньої творчості. Цей напрям тяжіє до античної спадщини, позначеної рясами краси, досконалості, гармонії. Античні письменники зображали ідеальних героїв, людей з розвинутим почуттям обов’язку, розумних і благородних. Для класицизму характерне наслідування античних тем, […]...
- ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ – Б.-І. АНТОНИЧ, О. ТУРЯНСЬКИЙ – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ – УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА – 11 КЛАС 1.Оригінальне сприйняття ліричним героєм творів Б.-І. Антонича природи і навколишньої дійсності через народні символічні образи, фольклорні тропи. 2.Богдан-Ігор Антонич – яскрава, оригінальна постать в українській літературі. 3.Найважливіші поняття філософії Б.-І. Антонича – сонце, буяння життя. 4.Збірка “Три перстені” – найвище поетичне досягнення Б.-І. Антонича. 5.”Хочу і маю відвагу йти самостійно і бути самим собою” – […]...
- СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ (р. нар. невід., ймовірне місце народження – с. Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл. – жовтень 1594 р., м. Острог) – письменник – полеміст, поет, освітній діяч. Здобув домашню освіту. Був кам’янецьким писарем, підскарбієм князя Острозького. Після заснування Острозької академії Г. Смотрицький призначений її ректором. Під його керівництвом здійснено переклад і видання […]...
- ДУМИТРАШКО КОСТЯНТИН ДУМИТРАШКО КОСТЯНТИН (псевд і крипт. – К. Д. Думитрашков, К. Д. Копитько, К. Д., К. Д. м. т. р. ш. ко; 1814, м. Золотоноша, тепер Черкаської обл. – 07.05.1886, Київ) – письменник. Народився в сім’ї священика. Закінчив Київську духовну академію (1839). У 1839-1864 рр. – професор російської словесності Київської духовної семінарії, з 1870 р. – […]...
- Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, віршовий рядок […]...
- МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ (1725, с. Ручки Гадяцького полку – 30.09.1793, Чернігів) – церковний та освітній діяч, поет. Вихованець Київської академії. Прийнявши чернечий сан, з 1757 р. викладав у нійсинтаксиму й граматику, з 1759 р. – поетику “по Сампсону”, з 1762 – риторику й велику інструкцію. В грудні 1762 р. став префектом академії і викладачем філософії. Влітку […]...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- ЗБІРНИКИ ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти, лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже […]...
- Одинадцятискладник Одинадцятискладник – у силабічному віршуванні – віршовий рядок із одинадцяти складів. У європейській поезії розвинувся із античного ямбічного триметра. Італійський 0. мав обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му (або 6-му) складах. Польський 0. з XVI ст. засвідчив обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му складах і цезуру після 5-го, звідси поширився й на українську поезію: Йди […]...
- ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОЗНАКИ БАРОКО Й КЛАСИЦИЗМУ – Бароко – напрям у мистецтві та літературі, який охоплює в Україні період XVII-XVIII ст. √ Основні риси бароко: – посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів: – мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; – тяжіння до різких контрастів, метафоричності, алегорій; – прагнення вразити читача пишнотою і барвистістю стилю, риторичним оздобленням твору; – […]...
- ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ – УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ 1. Фольклор – це: A) сучасна форма збереження знань; Б) течія літератури; B) художній напрям; Г) колективна усна творчість; Д) авторська поетична творчість. 2. Твір “Ой мала вдома сина сокола” за жанром: A)балада; Б) дума; B)драма; Г) пісня; Д) щедрівка. 3. Підгрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору стала: A) християнська релігія; Б) язичницька релігія; […]...
- Серенада Серенада (фр. serenade, від італ. sera – вечір) – пристрасна пісня про любов, виконувана молодиком під акомпанемент гітари чи мандоліни під вікном своєї коханої. Започаткована в романських країнах, С. поширилася в європейських, в т. ч. українській, літературах. У класичній музиці XVIII-XIX ст. стала інструментальним твором камерного гатунку: […] Покажись, моя кохана, У вікні!.. Щось занила […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...