МАДОННО МОЯ… – ПАВЛО ТИЧИНА

Related posts:

1. Я Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів (Павло Тичина) – Павло Тичина (1891 – 1967) – Українська література 1920-1930 років Павло Тичина (1891 – 1967) “Я Ваші очі пам”ятаю, як музику, як спів” (Павло Тичина) Тичина був наділений мистецьким даром відтворювати широку гаму переживань і почуттів ліричного героя. Він оспівував світле почуття кохання, звеличуючи його як одну з найшляхетніших рис людини. У віршах “З кохання плакав я…”, “Не дивися так привітно…”, “Подивилась ясно…”, “О люба […]...
2. ЗА ВСІХ СКАЖУ… – ПАВЛО ТИЧИНА ЗА ВСІХ СКАЖУ… За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій […]...
3. Не дивися так привітно – ПАВЛО ТИЧИНА Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно. Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовкове, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – Все […]...
4. У СОБОР – ПАВЛО ТИЧИНА І По один бік верби, По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! …Сповиває аналої Синє брязканя кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть всі люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, гнуться люде, Дожидаються […]...
5. ІНІЙ – ПАВЛО ТИЧИНА Ой цвілось життя зелене – Юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – Що зустрів я? Сивий впав на мене Іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить! Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш Мислить розум строго – Вічний. Мислить […]...
6. Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці П. Тичини – 10 клас – ПАВЛО ТИЧИНА Павло Тичина – один з тих поетів і письменників початку XX століття, які сприйняли революційні ідеї романтично. Але Тичина був талановитішим за багатьох з них, тому й став найяскравішим співцем українського ренесансу, залишився в пам’яті поколінь. Розповідаючи про почуття, викликані березневими подіями 1917 року, у поемі “Золотий гомін” поет говорить: Предки встали з могил, Пішли […]...
7. ВІЙНА – ПАВЛО ТИЧИНА І Кладусь я спать. Три янголи в головах стоять. Один янгол – все бачить, Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснивсь мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
8. Гаї шумлять – ПАВЛО ТИЧИНА Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Iздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
9. ПАМ’ЯТИ ТРИДЦЯТИ – ПАВЛО ТИЧИНА На Аскольдовій могилі Поховали їх – Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! – По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? – Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! – Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім […]...
10. ПЛУГ – ПАВЛО ТИЧИНА Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блисками! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук… Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
11. РОНДЕЛІ – ПАВЛО ТИЧИНА РОНДЕЛІ І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду […]...
12. Упав же він… – ПАВЛО ТИЧИНА Упав же він… Як упав же він з коня Та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось І лягло до ніг. Ще ж як руку притулив К серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить Отаку зиму. Гей, рубали ворогів Та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, Чорний ворон-птах. […]...
13. СВІТАЄ… – ПАВЛО ТИЧИНА Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
14. Я УТВЕРЖДАЮСЬ – ПАВЛО ТИЧИНА Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
15. ВЕСНА – ПАВЛО ТИЧИНА Пам’яті сестри Наталки Чом мертві по плачуть, не стогнуть – Може б, скаргу почув я від тебе хоч раз! Під білим сіюм твоя могила І в ній ти з осені лежиш. Устану – думала – води внесу, Піду на буряки – по нолю – І заспіваю, братики, Й наплачуся уволю… Брунчать бруньки над водою, водою, […]...
16. Ой, що в Софійському – ПАВЛО ТИЧИНА Ой, що в Софійському Заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, Під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
17. ТРИ СИНИ – ПАВЛО ТИЧИНА Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
18. СКОРБНА МАТИ – ПАВЛО ТИЧИНА Пам’яті моєї матері І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими пожалій. Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорнів… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно!.. людське серце До краю […]...
19. Зоставайся, ніч настала – ПАВЛО ТИЧИНА – Зоставайся, ніч настала, Все в тумані-молоці. – Спать мене поклала Тала На дівочій руці. Щось питає, обіймає Чисте, біле, молоде… І світає й не світає, Тільки ранок не йде. Ой ти ранку, любий сонку, Треті півні голосні! Взяв дівчину беззаконку На двадцятій весні. Встала Тала в білій льолі: – Ну, приходь же, жду вночі, […]...
20. СЛОВО (Скорочено) – ПАВЛО ТИЧИНА Слово наше рідне! Ти – сьогодні зазвучало Як початок, як начало, Як озброєння всім видне, Слово наше рідне! То ж цвілась калина, Червоніла, достигала, Всьому світу заявляла: Я – країна Україна – На горі калина! А Вкраїни ж мова – Мов те сонце дзвінкотюче, Мов те золото котюче, Вся і давність, і обнова – Українська […]...
21. ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ – ПАВЛО ТИЧИНА І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, Плаче голосок: – Ой князю, князьочку, Чи ти за Дунаєм? Чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, Бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, Тільки сніг та сніжок, Та за полем та за лісом Голос-голосок; Батька війна! Матері ‘ма! Хто […]...
22. ЗОЛОТИЙ ГОМІН – ПАВЛО ТИЧИНА Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
23. НА ЗАХИСТ МИРУ – ПАВЛО ТИЧИНА НА ЗАХИСТ МИРУ (НА ВСЕСОЮЗНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ МИРУ В МОСКВІ У ВЕРЕСНІ 1949 p.) Браття! Друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими Ми в Москві зібрались вмісті, Щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – В нас одна мета, едина: […]...
24. ПОХОРОН ДРУГА – ПАВЛО ТИЧИНА Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
25. ЯК ДУБ ІЗ ВІТРОВІЄМ БИВСЯ – ПАВЛО ТИЧИНА ЯК ДУБ ІЗ ВІТРОВІЄМ БИВСЯ Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: […]...
26. ВЕСНА (З БАРАТИНСЬКОГО) – ПАВЛО ТИЧИНА Весна, весна! Яка блакить, Який кругом прозор! Садками ходить брунькоцвіт, А в небі – злотозор. Весна, весна! Який там гон На крилах вітерка? – То в вишині біжить, зника Хмар-хмарова ріка. Шумлять згори шум-пінярі; Ріка своїм хребтом Несе торжественно вперед Веселий, скреслий лом. Ще синій ліс не взеленів, Але квіток проріст Уже підняв і розрізнив […]...
27. ДО КОГО ГОВОРИТЬ? – ПАВЛО ТИЧИНА * * * До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну, Я задихаюся, я гину. Я покажу такії речі В однокласовій ворожнечі, Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? Дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б […]...
28. БАЛЕТНА СТУДІЯ – ПАВЛО ТИЧИНА Танцюють цвітно цілунять тонно В туніках білих неначе бал Нагрудять вправо Одгрончить чар Схитнуться вліво Лелійні лі Плеснуть в долоні встремлять як лані І знов одхлинуть і стануть враз І знов потиху Заледве чуті І знов поволі Як той ручай На них із вікон веслує промінь І вітер майний і синій день Рояль обсипле Торкнеться […]...
29. І Бєлий, і Блок – ПАВЛО ТИЧИНА І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! …Стоїть сторозтерзаний Київ, І двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! – Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,- Не може ж так буть! Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під грім […]...
30. ПАВЛО ТИЧИНА – НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори… Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...
31. БІЛЯ ОЗЕРА У ЛІСІ – ПАВЛО ТИЧИНА Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. …Що це в тебе на брові? Глиця? […]...
32. Ах не смійтеся ви наді мною – ПАВЛО ТИЧИНА Ах не смійтеся ви наді мною, – Не для вас я Вкраїну люблю! Не для вас виливаю ці сльози з журбою, Що ніхто їх не бачить нічною добою, Коли довго від думок не сплю. Не чіпайте моєї Вкраїни! Хай, по-вашому, вмерла вона. Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини? Не чіпайте – просю вас – […]...
33. ГЕЙ, ВДАРТЕ В СТРУНИ, КОБЗАРІ – ПАВЛО ТИЧИНА * * * Гей, вдарте в струни, кобзарі, Натхніть серця піснями! Вкраїнські прапори вгорі – Мов сонце над степами… Гей, рясно всипте цвітом шлях, У дзвони задзвоніте! Вкраїнське військо на полях Йде, славою повите. Дзвенять слова мов у сріблі Братерськії, веселі. А десь на морі кораблі Розбилися об скелі… Земля схотіла жити знов – Шумлять […]...
34. Прийшли попи, диктатори – ПАВЛО ТИЧИНА Прийшли попи, диктатори (о сором!), – Якраз всі ті, кого Ти не любив. І хтось Твоє погруддя встановив Поміж монастирем, поміж собором. Стоїш. У далеч дивишся з докором… Який огонь в душі Твоїй горів, Коли будив Ти, кликав кобзарів З насильством биться, з царствами, з терором! Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад – […]...
35. З кохання плакав я, ридав – ПАВЛО ТИЧИНА З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став – (Мамуровим муром…) Пливуть тужіння угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі – (Кучерявим дзвоном…) Уже десь випали сніги. (Над бором хмари муром!) Розбиті ніжні вороги – (Мармуровим муром…) Самотня ти, самотній я. (Весна! – світанок! – вишня!) Обсипалась […]...
36. ХТОСЬ ГЛАДИВ НИВИ… – ПАВЛО ТИЧИНА ХТОСЬ ГЛАДИВ НИВИ… Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили […]...
37. ПЕРЕД ПАМ’ЯТНИКОМ ПУШКІНУ В ОДЕСІ – ПАВЛО ТИЧИНА Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий! І ти, морська глибінь, і ви, одеські тучі! Я тут у вас в гостях, і всім я вам радий. Не гнівайтесь за сміх: іще ж я молодий. Залузаний бульвар. Бульчить калюжна плавань. І Пушкін на стовпі – пливе у грязь, як в гавань. Куди ж ти, підожди! – […]...
38. Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку – ПАВЛО ТИЧИНА Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку. – Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? – Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене! Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок… Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько. Гостей вона просить проходить – сама ж […]...
39. ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967) ПАВЛО ТИЧИНА Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком – вчителем “школи грамоти”. Сім’я була багатодітна (народилося 13, зіп’ялося на […]...
40. ЗНО – Павло Тичина – Література XX ст Павло Григорович Тичин. – це “шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший…” (Олесь Гончар) М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття не просто напрочуд […]...