М. Ю. Лєрмонтов. Герой нашого часу. Особливості розвитку сюжету й композиції в романі. Зв’‎язок твору з історичною та духовною атмосферою доби

Мета: продовжити знайомство учнів із творчістю Лєрмонтова; розкрити головну тему роману – взаємини людини і суспільства; виявити вплив середовища на формування людини; показати духовні цінності роману; розкрити майстерність Лєрмонтова як письменника, розвивати зв’‎язне мовлення, виховувати мовленнєву культуру та толерантне ставлення до оточуючих, почуття гуманізму.

Обладнання: портрет М. Лєрмонтова, ілюстрації до роману “Герой нашого часу”, схема.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

…блукаючи по землі без переконань і гордості, без насолоди і страху…

Ми нездатні більш до великих жертв ні для блага людства,

Ні навіть для власного нашого щастя. Печорін

(М. Лєрмонтов “Герой нашого часу”)

Перебіг уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання.

Виразне читання напам’‎ять поезій Лєрмонтова

2. Запитання до класу

– Чому Лєрмонтова називають гідним наслідувачем Пушкіна?

– Як вплинув вірш Лєрмонтова “Смерть поета” на подальшу долю Лєрмонтова?

– У чому Лєрмонтов бачив призначення поета?

– Якими є провідні мотиви лірики Лєрмонтова?

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Дві проблеми – призначення людини на землі й розуміння цього призначення – є центральними для Лєрмонтова та для покоління останніх романтиків. Герой нашого часу” – так назвав Лєрмонтов свій прозовий твір. Ця назва і прізвище головного героя прозоро натякають на те, що поет нового (порівняно з пушкінським) покоління претендував створити образ нового героя (Печора – річка на півночі Росії, так само, як і Онега). Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з усією безпощадністю самоаналізу; Печорін безстрашно говорить і про свої ідеалістичні поривання, і про темні сторони своєї душі, і про суперечності. Як ми дивилися на події роману “Євгеній Онєгін” очима Пушкіна, так ми дивитимемось на все, що відбувалось на Кавказі навколо Печоріна, очима Лєрмонтова.

III. Робота над темою уроку

1. Повідомлення учня-“історика” про ситуацію в Росії 30-х-40-х років XIX ст.

Повстання декабристів мало відбутися влітку 1826 року, однак у зв’язку з раптовою смертю імператора Олександра І офіцери вирішили скористатися періодом “міжцарства”. Виступ, організований членами “Північного товариства”, відбувся в Петербурзі 14 грудня 1825 року. Офіцери вивели на Сенатську площу 3 тисячі солдатів. Однак керівник повстання князь Трубецькой не з’явився у зазначений час; поки обирали нового керівника, час було згаяно. Цим скористався новий цар Микола І, який вивів на площу вірні йому війська, які розстріляли повсталих з гармат. 29 грудня 1825 – 2 січня

1826 року офіцери “Південного товариства” підняли на повстання Чернігівський полк, що був розташований у Василькові (30 км від Києва). Це повстання також зазнало поразки. П’ятеро організаторів повстання – П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, П. Каховський, К. Рилєєв були повішені, засуджено 579 осіб, з них 100 – до каторги і поселення в Сибіру. Весь Чернігівський полк передислокували на Кавказ, де Росія вела війну. За Миколи І (1825-1855), який отримав прізвисько “Палкін” через любов до армійських методів правління, усе більше процвітала бюрократія. Період реакції, що настав після придушення повстання декабристів, не зупинив розвитку суспільної думки. Виникають різні течії реформування російської дійсності: слов’янофіли, західники, прихильники революційної перебудови суспільства. Діяльність гуртків свідчила про необхідність змін у російському суспільстві.

2. Розповідь учителя про композицію та сюжетні лінії роману “Герой нашого часу”

Роман складається з п’яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанр. Головний герой об’єднує всі ці повісті в одне ціле, у єдиний роман. Гвардійський офіцер Печорін прибуває до місця свого призначення. По дорозі він заїжджає в Тамань, звідти – у П’ятигорськ. За дуель із Грушницьким Печоріна висилають на службу в далеку фортецю, де відбуваються події, про які в повісті “Бела” розповідає добре знайомий з Печоріним штабс-капітан Максим Максимович. Епізодом з цього періоду життя Печоріна є повість “Фаталіст” – частина щоденника (“Журналу”) головного героя твору. Проходить декілька років. Печорін виходить у відставку та їде до Персії. По дорозі туди він востаннє зустрічається з Максимом Максимовичем (“Максим Максимович”).

У романі Лєрмонтова ці повісті розташовані в іншому порядку. Розпочинає роман повість “Бела”, потім – “Максим Максимович”, далі – “Тамань” і “Княжна Мері”, закінчується роман повістю “Фаталіст”. Така послідовність переслідує мету, яка випливала з ідейного задуму,- ширше та глибше розкрити складну особистість Печоріна. Автор писав: “Історія душі людської, хоча б найдрібнішої душі, є чи не найцікавіше і найкорисніше, ніж історія цілого народу…” У трьох перших частинах оповідь йде від імені Максима Максимовича й автора, у трьох останніх – від імені самого Печоріна. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони.

Сторінка за сторінкою поступово розкривають сутність характеру головного героя. Спочатку Максим Максимович не може остаточно зрозуміти мотиви поведінки молодого офіцера, але відчуває надлом у його світобаченні. Читач також не завжди може схвалювати поведінку Печоріна, допоки не отримає пояснення від самого Печоріна. Роздратований Максим Максимович передає автору папери Печоріна. У “Передмові” Лєрмонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора “героєм нашого часу”. Він хоче показати, що люди, подібні Печоріну, дедалі частіше зустрічаються в суспільстві і що вони – зовсім не гірша його частина, а чуйний натягнутий нерв. Поява таких людей свідчить про хворобу суспільства.

Печорін шукає засіб від нудьги, намагається ввійти, проникнути в чуже життя. Але скрізь він зайвий, усім завдає горя: руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати і кинути сліпого хлопчика Янку напризволяще. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі – не лише тому, що є людиною честі, але й тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю леза.

Роман має кільцеву композицію – дія розпочинається і закінчується у фортеці. Це – замкнуте коло, з якого герою не вибратися. Пошук слави, пошук ризику, пошук любові, спроба творчості – усі спроби Печоріна влитися в суспільство зазнають краху. Лєрмонтов послідовно показує нам зовнішнє і внутрішнє, справжнє і наносне в “герої нашого часу”. Композиція роману не лише розвінчує його, але й допомагає нам зрозуміти його суть, його долю, його трагедію.

У Лермонтова

Хронологічна послідовність

Частина І

1. “Бела”

1. На шляху з Петербурга на Кавказ Печорін зупиняється в Тамані – “Тамань”.

2. “Максим Максимович”

2. Після військової експедиції їде на води, зупиняється у Пятигорську, Кисловодську, дуель з Грушницьким – “Княжна Мері”.

3. Журнал Печоріна. Передмова

3. За дуель Печоріна висилають у фортецю – “Бела”.

4. Тамань”

4. Печорін на два тижні іде до станиці, де зустрічає Вулича – “Фаталіст”.

Частина ІІ

5. Княжна Мері”

5. Через п’ять років Печорін, що залишив військову службу їде до Персії, у Владикавказі зустрічає Максима Максимовича і автора – “Максим Максимович”.

6. Фаталіст”

6. На шляху з Персії Печорін помирає – передмова до журналу.

Словникова робота.

Фабула – основні події міфу, легенди, художнього твору тощо, викладені без додаткових деталей. Деякі літературознавці хронологічну послідовність подій називають фабулою, а їх художнє розташування – сюжетом. Неодноразово висловлювалась думка, що сюжет – схема подій, а фабула – їх конкретне і багатостороннє зображення.

Реалізм – художній метод у мистецтві та літературі – намагання митців правдиво зображувати дійсність. Відбір явищ життя, їх оцінювання, уміння представити їх як важливі, характерні, типові – усе це залежить від поглядів художника на життя, від його світогляду, від уміння відчути рух епохи.

Потяг до об’єктивного зображення дійсності часто примушує художника зображувати нереальне розміщення сил у суспільстві, навіть усупереч власним політичним поглядам.

Робота з текстом. “Бела”

Перегляд відео (епізоди фільму)

Запитання для учнів.

– Хто є оповідачем повісті “Бела”? Що це за людина?

– Як він представляє Григорія Олександровича Печоріна? Зачитайте характеристику, яку він дає герою. На якому художньому прийомі вона побудована? Яке слово, на вашу думку, можна вважати ключовим у цій характеристиці?

– Де і як познайомилися Печорін і Бела?

– Чим приваблювали Григорія Олександровича горці, що привертало його увагу?

– Чому Печорін викрадає Белу і добивається її кохання?

– На що він йде заради примхи? Як характеризує його угода з Азаматом, парі з Максимом Максимовичем?

– Яку роль у цій історії відіграв штабс-капітан?

– Чи довго тривало щастя Печоріна і Бели? Чи можна було це передбачити?

– Зачитайте слова Печоріна про свій характер. У чому він вбачає свою винятковість?

– Чим закінчилася історія Печоріна і Бели?

– Чи вірите ви словам Печоріна: “Если вы хотите, я ее еще люблю, … я за нее отдам жизнь…”? Чи підтверджуються ці слова поведінкою Печоріна у сцені викрадення Казбичем Бели?

– Як поводить себе Печорін біля помираючої Бели? Чи страждає він? Чи вірите ви у щирість його почуттів?

– Скільки людських життів зруйнував Печорін заради своєї примхи?

Висновок. Кохання до Бели для Печоріна не забаганка розбещеного серця, а спроба повернутись до світу щирих почуттів “дітей природи”. Думка познайомити Печоріна з Белою належить Максиму Максимовичу. Щиро співчуваючи “тоненькому, біленькому” офіцерові “з великими дивацтвами”, Максим Максимович хоче його розважити і веде на весілля до князя. При цьому в нього було “своє на умі”: він прагнув зустріччю з Белою змінити переконання Печоріна про черкешенок. Сам того не усвідомлюючи, він підказує Печоріну спосіб викрадення Бели. Доброта та безпосередність Максима Максимовича обертається бідою. Домінуючими рисами характеру Печоріна є “глибокий, постійний сум”, постійна втома та холодність. Ми бачимо, що він довіряє Максиму Максимовичу, але мимоволі спричиняє смерть Бели. Герой дуже болісно переживає загибель черкешенки, хоча й не хоче цього показати. Жвава душа Печоріна прагне діяльності, вимагає безпосереднього, живого руху, волі, енергійного життєвиявлення – він наражається на чеченські кулі, шукає забуття в коханні, ризикованих пригодах, зміні місць. Але все це лише пошуки виходу, спроби розвіятись, забути про гнітючу “велику порожнечу”.

Робота з текстом. “Максим Максимович”

Перегляд відео (епізоди фільму)

– Як ставився Максим Максимович до Печоріна, котрий прибув на місце служби у фортецю? Аргументуйте свою думку.

– Які риси характеру персонажа підкреслює автор, розповідаючи про першу та другу зустрічі з ним?

– Випишіть з тексту ключові слова для характеристики Максима Максимовича.

– Як зреагував штабс-капітан, дізнавшись про приїзд до постоялого двору коляски Печоріна?

– Як ви думаєте, чому він сказав “мы с твоим барином были друзья закадычные”?

– Чому Максим Максимович вважав, що Печорін відразу прибіжить, дізнавшись про його присутність?

– Як він чекав свого приятеля? Що здивувало Максима Максимовича у поведінці Печоріна?

– Як ви думаєте, чому Печорін не захотів спілкуватися з Максимом Максимовичем? Чи хотів він його образити? Аргументуйте свою думку.

– Яким змальовує Григорія Олександровича автор? Що у зовнішності героя здавалося дивним?

– Чому Печорін не захотів забрати свої нотатки? Чому йому байдужа їх доля? Які плани у нього на майбутнє?

– Чи змінився Печорін з того часу, як служив у фортеці?

Висновок. Зовні Печорін здається збайдужілим до всього на світі, та в душі не може простити собі, не може спокійно згадувати історію з Белою. Не сподіваючись на розуміння Максима Максимовича, утікаючи від душевного болю, Печорін припиняє стосунки з ним, і намагається якомога делікатніше пом’якшити свою відмову. Печорін не засуджує штабс-капітана за те, що той не в змозі зрозуміти його, нікого не звинувачує у своїй самотності, але гірко визнає, що в них “різні дороги”. Печорін знає, що зустріч з Максимом Максимовичем його самотності не розвіє, а лише посилить відчуття болю, тому не хоче будь-яких зайвих пояснень. Печоріна переслідує порожнеча та усвідомлення того, що жити так навряд чи потрібно, примирення він отримує хіба що в гіркій іронії над самим собою: “…а все живеш – із цікавості: чекаєш чогось нового… Смішно і прикро!”

Творча робота: сенкан на задане слово “Максим Максимович”

Попрацюйте в групах

Завдання: Яку роль, на вашу думку, відіграє образ Максима Максимовича для розуміння образу Печоріна?

Чому автор спочатку показує Печоріна очима штабс-капітана, а потім своїми власними?

IV. Рефлексія.

V. Домашнє завдання.

Прочитати повість “Княжна Мері”, дати характеристику жіночим образам роману (за варіантами)*


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

М. Ю. Лєрмонтов. Герой нашого часу. Особливості розвитку сюжету й композиції в романі. Зв’‎язок твору з історичною та духовною атмосферою доби