М. В. Гоголь. Петербурзький етап життя і творчості письменника. Ревізор. Творча історія п’єси
Мета: (формувати компетентності): предметні (розширене уявлення про життєвий і творчий шлях М. В. Гоголя; уміння визначати вплив української культури на розвиток його творчості, своєрідність творчого шляху і протиріччя духовного світу письменника; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення й аналітичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; патріотизм; інтерес і повагу до історичного минулого та культурної спадщини cвого народу); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).
Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.
Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрети письменника роботи різних художників, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку, медіазасоби.
Перебіг уроку
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
Інтерактивний прийом “Ланцюжок”
– Які картини, книги, герої спливають у вашій уяві, коли ви чуєте ім’я Миколи Васильовича Гоголя? Назвіть по черзі відомі вам твори письменника, героїв, улюблені епізоди й екранізації, факти з життя митця, але не більше одного речення.
III. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
“Чи ще живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?”
– Саме так Гоголь звертався до присутніх, коли, запрошений у гості в Петербурзі чи Москві, хотів дізнатись, чи є тут його земляки. Хто він – український чи російський письменник? Що вирувало в ньому, приховане і не зрозуміле не тільки стороннім, а й самому Гоголеві? реаліст він чи романтик на літературній мапі ХІХ ст.? життя цієї людини оповите таємницями, які не вдалося розгадати й донині, навіть містикою. Деякі з цих питань ми з’ясовуватимемо сьогодні та на наступних уроках. Як ви вже здогадалися, сьогодні ми згадаємо добре відомого вам із попередніх класів письменника
– Миколу Васильовича Гоголя – та його твори.
1. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням
2. Перегляд відео “Микола Гоголь”.
3. Міні-лекція вчителя
– У Петербурзі перед Гоголем відкрилося нове життя зі своїми болючими проблемами. У листі до матері він писав: “Петербург мне показался вовсе не таким, как я думал”. Гоголь побачив у Петербурзі суворі обставини життя “маленьких”, простих людей. Захисту і допомоги їм не було звідки чекати. Усі негаразди існування “маленької людини” Гоголь відчув на власному досвіді. “Заботы и вечные беспокойства, – писав він у квітні 1830 р., – тягчат меня всеми неразлучными с ними неприятностями. Я не понимаю, как я до сих пор с ума не сошел. После бесконечных исканий мне удалось, наконец, сыскать место, очень однако незавидное”.
Пізніше Гоголь писав: “Я терпел в жизни строгую нужду, не был богат и не имел никаких связей, но умел гордо презирать одно и не искать другого”. Гоголь сподівався на літературний труд, святе мистецтво. Ще в Ніжині він написав романтичну поему “Ганц Кюхельгартен”. 1829 року Г оголь опублікував власним коштом своє творіння під псевдонімом “В. Алов”. Критики відгукнулись про поему негативно. Автор, забравши з крамниць усі екземпляри твору, знищив їх. У похмурому казенному Петербурзі Гоголь згадував рідну сонячну Україну.
Так виник задум “Вечорів на хуторі біля Диканьки” – книги, у якій втілено його мрію про красиве, вільне життя людини. через рік у журналі “Вітчизняні записки” з’явилася повість “Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала”, перша з циклу “Вечорів…”. Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам Миколи Васильовича особливого колориту. Критики високо оцінили її. Особливо дорогим автору був відгук О. С. Пушкіна. Узагалі Пушкін відіграв важливу роль у творчому житті Гоголя (зокрема, підказав ідею написання “Ревізора” та “Мертвих душ”). Микола Васильович вважав його другом, зразком для наслідування. Друзями для нього стали також А. А. Дельвіг, В. А. Жуковський, П. О. Плетньов. Гоголь став популярним, ним та його творами захоплювались читачі, критики, відомі літератори.
Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною змусила М. Гоголя наприкінці 1833 р. клопотати про місце професора історії в Київському університеті Св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М. О. Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. “Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!” – переповнювався творчими планами письменник. “Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої. Багато можна буде зробити добра”,- писав він про свої сподівання Максимовичу. У цей же час він працював над книгами “Арабески”, “Миргород” (1835).
Пушкін клопотав про надання Гоголеві кафедри загальної історії. Проте питання про призначення до Києва так і не було розв’язане. Це не завадило Миколі Васильовичу відвідувати Київ, гуляти його вулицями, оглядати Андріївську церкву й Києво – Печерську лавру. Після перебування в Києві Гоголь переробив “Тараса Бульбу”. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю: “Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене”. Гоголь розпочав роботу над другим томом “Мертвих душ”.
З другої половини 1830-х рр. подальший розквіт таланту М. Гоголя пов’язаний із його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія “Ревізор” (1836). Незабаром після прем’єри п’єси М. Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон. Він відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. 1842 року вийшла друком знаменита поема-роман “Мертві душі”.
Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе. Прямим підтвердженням тому було видання “Вибраних місць із листування з друзями” (1847). 1848 року письменник повернувся на батьківщину, невтомно працював над другим томом “Мертвих душ”. Та свої корективи внесла тяжка хвороба. Одного вечора Гоголь змусив слугу запалити комин – і спалив свої рукописи.
Не стало М. В. Гоголя 1852 р. Спочатку письменника поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а 1931-го останки письменника перепоховали на Новодівочому кладовищі в Москві.
4. Картинна галерея (демонструються портрети Гоголя)
Для сучасників Гоголь був людиною-загадкою, яка постійно змінювалася: то весела, то похмура, то відкрита, то замкнена або навіть пихата. Це відбивалося навіть у його зовнішності. Існує багато прижиттєвих портретів Гоголя. Ось яким його побачив художник О. Г. Венеціанов після виходу “Вечорів на хуторі біля Диканьки” (демонструє відповідну репродукцію). Бадьоро підняту голову зображено в напівпрофіль. різкі риси обличчя пом’якшено виразом доброти й лукавства. Очі ледь насмішкуваті й дуже уважні. На губах – ледь помітна посмішка. Одягнений Гоголь за останньою модою, адже він часто відвідує своїх друзів із вищого світу (навіть В. А. Жуковського у царському палаці) й не хоче здаватися провінціалом.
Через 7 років, 1839-го, письменник С. Т. Аксаков так описував Гоголя: “Зовнішність Гоголя так змінилася [після поїздки до Рима], що його не впізнати: не було й сліду колишнього гладенько поголеного й остриженого франтика в модному фраку! Прекрасне густе волосся майже до пліч, красиві вуса, еспаньйолка довершували зміни; особливо в очах, коли він говорив, виражалися доброта, веселість і любов до всіх; коли ж він мовчав чи замислювався, то зараз же відбивалося в них серйозне прагнення чогось високого…”
Портрети М. В. Гоголя, виконані О. А. Івановим і Ф. А. Моллером (обидва – 1841), а також Е. О. Дмитрієвим-Мамоновим (1852; за замальовкою 1840-х) – геть інші. Відомий романіст Г. П. Данилевський згадував: “Середнього зросту, міцний і з абсолютно здоровим кольором обличчя, він був одягнений у темно-коричневе довге пальто й темно-синій оксамитовий жилет, наглухо застібнутий на всі гудзики. Поверх атласного чорного галстука виднівся білий м’який комірець сорочки. Його довге каштанове волосся прямими пасмами спадало нижче вух, трохи загинаючись над ними. Тонкі, темні, шовковисті вусики ледь прикривали повні, красиві губи… Невеликі карі очі дивилися ласкаво, але обережно й не посміхаючись, навіть тоді, коли він говорив щось смішне. Довгий, сухий ніс надавав цьому обличчю й цим сторожким очам щось пташине. й водночас добродушно – гордовите. Так дивляться зі стріх українських хуторів, стоячи на одній нозі, уважно-задумливі лелеки”.
Один із кращих портретів Гоголя створив живописець О. А. Іванов, який мешкав поруч із Гоголем у Римі й постійно малював письменника. На цьому портреті Гоголь по-домашньому відкритий, проте певна таємниця все ж зберігається. Здається навіть, що одне око Гоголя дивиться весело, а друге – сумує.
Про характер і вдачу Гоголя є десятки свідчень, і всі вони суперечливі, як суперечливе саме життя. За словами одного з товаришів, з якими він жив деякий час у Петербурзі, “не було людини, потайнішої від Гоголя: він умів поєднати засіб із метою, вдало обрати засіб і в найсприятливіший спосіб досягти мети”.
Завдання. Скласти портрет М. Гоголя у вигляді асоціативного куща.
Учитель. “Театр – велика школа і кафедра”,- говорив М. В. Гоголь. І справді, театр часів Гоголя – це одне з найпопулярніших місць відпочинку, розвага, політично – дискусійний клуб, не кажучи вже про “подіум” для демонстрування вбрання, збирання пліток та їхнього обговорення. Микола Васильович сам був талановитим актором, щоправда, самодіяльним, і знав силу драматургічного мистецтва, тому взявся написати комедію, яка б безжальним сміхом ударила по вадах чиновницько-бюрократичного суспільства, із яким він постійно мав справу. Як відомо, від самісінького дитинства Гоголь любив театр. Хлопчиком він був присутнім на домашніх виставах у маєтках Капністів, Трощинських, родичів Гоголів, та й у самих Гоголів-яновських. Кожна така вистава була для нього святом і залишала глибокий слід у душі. Юнаком він організовував учнівські вистави у Ніжинській гімназії, найкраще він грав комічні ролі. Викладачі й учні гімназії згадували: “жодній актрисі не вдавалася роль пані Простакової [комедія Д. І. Фонвізіна “Недоросток”] так добре, як грав її 16-річний Гоголь”. Йому пророкували славу комічного актора. Та актором М. В. Гоголь не став. Він став письменником – видатним прозаїком і видатним драматургом.
Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням
– У жовтні 1835 р. у листі до О. С. Пушкіна, у якому М. В. Гоголь цікавився враженнями генія російської літератури від своєї комедії “Одруження, або Зовсім неймовірна подія у двох діях” (переклад українською Олени Пчілки), Микола Васильович просив підказати “який-небудь сюжет, хоча б який-небудь смішний чи не смішний, але суто російський анекдот. Рука дрижить написати тим часом комедію”.
Пушкін порадив написати комедію про удаваного ревізора, і Гоголь із задоволенням та натхненням працював над твором 5 місяців, багаторазово переписуючи створене. Останні виправлення розглядала театральна цензура за 5 днів до прем’єри, що відбулася 19 квітня 1836 року. Вражають виняткова інтенсивність творчої роботи письменника та швидкість, із якою комедію було завершено. У цьому виявилася не тільки геніальна обдарованість Гоголя, а й внутрішня готовність митця до створення п’єси, накопичений матеріал. Недарма Гоголь запевняв Пушкіна, що “духом буде комедія на п’ять дій і, клянуся, буде смішнішою за чорта”. Після прем’єри робота над твором не завершилася. Після виходу друком “Мертвих душ” восени 1842 р. Гоголь знову переробив комедію. І лише шоста редакція твору задовольнила його остаточно.
На диво, ця комедія не зазнала суворих переслідувань цензури, від яких постраждали попередні твори. Чому? Деякі дослідники вважають, що цензура та глядачі сприйняли “ревізора” як водевіль, комічну історію із життя провінційного містечка. Та водночас Миколі I приписують слова, сказані ним після відвідування вистави в Александринському театрі: “Ну й п’єска! Усім перепало, а мені найбільше!” Хоча, на думку гоголезнавця М. Б. Храпченка, цей епізод є лише історичною легендою. Постановка комедії “ревізор” в Александринському театрі викликала обурення дворян, чиновників, купців. Гоголя вразило звинувачення в тому, що він є ворогом Росії, що він обмовив її в комедії. Озлоблення проти “ревізора”, загальне невігластво так засмутили письменника, що він почувався хворим і в червні 1836 р. вирушив лікуватися за кордон.
ТЛ. Комедія – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викрито негативні суспільні та побутові явища, виявлено смішне в навколишній дійсності чи людині.
Тема п’єси М. Гоголя “Ревізор” – зображення життя чиновництва в сучасній авторові Росії шляхом показу комедійних, сатиричних ситуацій та характерів у маленькому провінційному містечку. Чиновництво зображене як втілення лицемірства, заздрості, хабарництва, жорстокості, неуцтва та невігластва.
Жанр твору М. Гоголя “Ревізор” визначають як соціальну сатиричну комедію, тому що автор порушує в ній важливу суспільну проблему громадянського служіння й показує істинне обличчя державних чиновників, “слуг царя та народу”. П’єса пронизана сатиричним пафосом, у ній цінні не тільки комічні ситуації, а й сатиричні характери героїв.
Фрагмент одного з малюнків, зроблених М. Гоголем до комедії “Ревізор”
Композиція
Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко у статті про “Ревізора” зауважив, що навіть найгеніальнішим драматургам потрібно було кілька сцен для того, щоб “зав’язати п’єсу”. У “Ревізорі” ж єдина перша фраза городничого – і пішла круговерть, п’єса вже туго зав’язана. Причому зав’язана щільно, в один вузол, “всією своєю масою”, долями всіх основних персонажів.
Отже, зав’язкою є повідомлення поштмейстера Шпекіна про приїзд ревізора. Далі дія розвивається стрімко: городничий дає розпорядження чиновникам прибрати вулицю, навести лад у тих установах, якими вони опікуються. Поміщики Добчинський і Бобчинський повідомляють новину, що в готелі вже живе чиновник, який може бути ревізором. Городничий терміново виїжджає знайомитися з ним. Хлестаков, побачивши, що його приймають за іншого, за ревізора, розуміє вигідність свого становища
І, не спростовучи цього, приймає правила гри. Він оглядає богоугодні заклади, оселяється в городничого, приймає чиновників містечка й бере від них хабарі під виглядом позики. До нього вже біжать прохачі та скаржники. Хлестаков нахабніє і залицяється до дружини городничого, а потім до його дочки, ще й просить її руки.
Кульмінаційним моментом є вихваляння Хлестакова, ніби він обіймає високий чин у Петербурзі та його там дуже поважають. Городничий і його дружина торжествують та мріють про розкішне життя у столиці. Чиновники вітають начальницьке подружжя, ледь не луснувши від заздрощів.
Хлестаков поспішно їде з міста, після чого настає розв’язка: поштмейстер повідомляє, що він прочитав листа удаваного ревізора, якого той надіслав своєму петербурзькому другові-журналісту. Закінчується твір “німою сценою” – чиновники дізнаються, що приїхав справжній ревізор.
У комедії є така композиційна особливість, як відсутність у ній головного героя. Таким героєм став збірний образ чиновництва та купецтва.
IV. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивний прийом “Літературний ринг”
– Чи згодні ви з думкою Панаса Мирного, висловленою у листі до М. М. Коцюбинського (25.12.1909 р.): “чутка доходила, що кияни були взагалі проти такого видатного художника слова, але чужого нашій мові слова. <…> Це правда, а й не зовсім суща правда: Гоголь хоч і митець чужої мови, але по духу й природі рідний нам, його навіть невмирущі типи з “Мертвих душ” – це зразки з наших панів, а не з кацапських. Відомо, наприклад, що Плюшкін та Іудушка Щедріна – це люди з одного поля; отже, Плюшкін зовсім наш, а іудушка – з кацапського краю. Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш. Через це слід би нам його шанувати”? Наведіть аргументи за або проти.
V. Домашнє завдання
Опрацювати С. 165-190, підготувати інсценування яви I, ІІІ дії першої комедії Гоголя “Ревізор”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)