М. В. ГОГОЛЬ І УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТОЛІТТЯ – Тези робіт
Мазур Іванна Сергіївна
Учениця 11 класу НВК № 16 м. Кам’янець-Подільського Хмельницької області
Творчість кожного письменника – дорогоцінна скарбниця художнього і духовного розвитку, яка відіграє значну роль в поступальному розвитку суспільства. Художня література – це цілий Всесвіт. А кожен письменник – мікросвіт у ньому. То ж вчитуючись у безсмертну класику, людина здобуває крила, отримує можливість ширше і глибше зрозуміти історію і той неспокійний світ, в якому жили її попередники, в якому живе вона сама. У художній спадщині – історія і душа народу, невичерпне джерело його духовного й емоційного збагачення. Закономірно, що творчість митців слова відзначається яскравою оригінальністю та неповторністю, а також у більшій чи меншій мірі вираженою загадковістю. Це стосується і такого самобутнього майстра художнього слова, як Микола Гоголь.
В особі М. Гоголя слов’янському світові з’явився письменник, в творчості якого тісно і нерозривно поєдналися якості російського за мовою і українського за тематикою і духом митця.
Творчість Гоголя – найвеселішого і найтрагічнішого письменника XIX століття – приклад того, як народ, що має в своїй основі великий духовний потенціал, в певний момент відчуває в собі жагучу потребу вивільнитися, а точніше – вилити моральну енергію в дивній безсмертній пісні. І вишукує в своїх надрах, в артезіанських артеріях свого серця того, хто міг би створити таку пісню. І тоді народжуються Котляревські, Гоголі та Шевченки – ці богатирі духу, щасливі (чи нещасні) обранці народу.
Миколу Гоголя називають великим російським письменником, оскільки він писав свої безсмертні твори російською мовою. Але, якби не був Микола Гоголь українцем за духом, глибинною суттю, по крові, чи міг би він написати “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, “Сорочинський ярмарок”, “Тараса Бульбу”? Безперечно, такі твори міг написати лише син українського народу. Адже, внісши в російську мову чарівні мотиви і фарби української мови, Гоголь збагатив і власне російську літературну мову, надав російському слову неповторну українську хитринку, ту саму “усмішку”, яка і через століття – неосягнена.
Вплив М. Гоголя на розвиток та становлення нової української літератури, його зв’язок з українськими письменниками XIX ст. досліджувалися літературними критиками, літературознавцями як в XIX, так і в XX століттях. Традиції М. Гоголя знайшли відображення у творах ряду українських письменників, їм близькі життєрадісний гумор великого реаліста, їдка іронія у викритті негативного, високий ліричний пафос у зображенні героїзму і патріотизму. Класичні твори М. Гоголя стали блискучими взірцями високої художньої майстерності.
Саме це зумовило вибір теми нашого дослідження.
Актуальність наукової роботи полягає в тому, що в ній проаналізовано:
– роль української народної творчості в становленні М. Гоголя-письменника;
– вплив творчого методу М. Гоголя на творчість Г. Квітки-Основ’яненка та Є. Гребінки;
– взаємозв’язок творчості М. Гоголя і Т. Шевченка;
– традиції М. Гоголя в українській класичній драматургії.
Метою дослідження є: виявити роль літературної спадщини
М. Гоголя в становленні та розвитку української реалістичної літератури, її сходженні до критичного реалізму – від творчості Г. Квітки-Основ’яненка до поезії Тараса Шевченка.
Мета роботи зумовила такі завдання:
1. Виокремити творчість М. Гоголя на тлі літературного процесу XIX ст.
2. З’ясувати джерела творчості М. В. Гоголя.
3. Визначити літературні зв’язки М. Гоголя з Г. Квіткою-Основ’яненком, Е. Гребінкою, Т. Шевченком.
4. Проаналізувати вплив творів М. Гоголя на формування літературних смаків української творчої інтелігенції.
У роботі використано метод комплексного аналізу літературних творів, компаративний метод, метод лінгво-культурологічного аналізу з визначенням національних культурних домінант.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можна використати на уроках зарубіжної та української літератур, при визначенні міжпредметних зв’язків.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (23 позиції).
Висновки. Олесь Гончар у квітні 1976 року на міжнародному симпозіумі у Венеції на тему: “Гоголь і європейська культура” у виступі “Гоголь і Україна” відзначив: “Земля України, це вона вигодувала, виховала Гоголя і то не лише фізично, а – що важливіше – духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, переказами й легендами, барвистою образністю – всіма багатющими плодами народного духу”.
Народне життя приваблювало письменника своєю істинністю, відсутністю фальші, моральною чистотою. Щедрі барви, лагідна полтавська природа, багатоголосся Диканьки та Миргородавражали його поетичну натуру.
З юнацьких літ перед майбутнім автором “Тараса Бульби” виникав образ талановитого й волелюбного народу, чуття духовної спорідненості з яким М. Гоголь увіковічнив у своїх творах, проніс крізь усе життя. І будучи великим російським письменником, М. В. Гоголь у найплідніші свої творчі роки зберігав духовний контакт з тим життєвим середовищем, яке оточувало його в дитинстві та юності. Його “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” стали справді музикою душі, її співучими мріями – це достойна синівська данина письменника батьківщині. І хоча ще до М. Гоголя ряд письменників розробляли українську тематику в російському письменстві, однак лише він зміг настільки глибоко проникнути в сутність характеру і психологію українців, що відразу став близьким і українським, і російським читачам. Саме це дало підстави М. Драгоманову в “Листах на Наддніпрянську Україну” вважати, що письменники типу М. Гоголя повинні знайти належне місце в історії тієї нації, з якої вийшли, про життя якої говорили на сторінках своїх творів, ознаки національного характеру якої розкрили. До того ж слід відзначити, що Микола Васильович Гоголь ніколи не виявляв ні національної обмеженості, ні шовіністського презирства до мови, яку любив щиро, по-синівському. Він ніколи не метався між двома душами, а володів таким душевним і духовним багатством, якого вистачило на служіння двом народам. Творчість М. Гоголя, його традиція мали величезний вплив на розвиток усієї української художньої культури. Це джерело вічно діюче; з нього живилися у своїй творчості Г. Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка, наш великий Кобзар, Панас Мирний. Без нього не уявити наш театр. Саме М. Гоголь надихнув класика української музики Миколу Лисенка на створення чудової опери “Тарас Бульба”.
Уроки Миколи Васильовича Гоголя, високий поетизм прози, його народність актуальні в усі часи, актуальні і сьогодні для розвитку нашої літератури, яка – при різноманітності стильових напрямів – дорожить якістю народності та своєю гуманістичною спрямованістю, і, зберігаючи вірність класичній традиції, тяжіє до великих художніх узагальнень, шукає новішої, місткішої образності.
І якими актуальними є рядки, написані нашим національним Пророком Т. Шевченком із заслання в далекому 1850 році: “Перед Гоголем должны благоговеть, как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям. Гоголь – истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! И самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним, как перед человеколюбцем!”
Вчитаймося в ці рядки, і прочитаймо Великого Гоголя… Адже, як вдало зазначив П. Загребельний: “Гоголь, висловлюючись по-сучасному, письменник найвищою мірою політичний як у всьому ним створеному, так і в нездійсненому, але заповіданому нам. І тут він не кінчається ніколи!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)