Людина як член суспільства
Ключові слова: людина, індивід, особистість, індивідуальність, психіка, антропогенез, задатки, здібності, талант, геніальність.
Людина – це біосоціальна істота, або, на думку багатьох сучасних вчених – біопсихосоціальне істота. У цьому визначенні чітко виражені два начала людини – біологічна і соціальна. Біологічне включає те, що “дісталося” людині від природи. Це початок отримало назву “індивід”. Індивід – це окремий представник людського роду, що відрізняється від інших біологічними ознаками – зовнішністю, зростом, вагою і т. п. Соціальне початок людини акумульовано в понятті “особистість”. Особистість – комплекс соціально значущих якостей людини, що характеризують його як члена суспільства – громадянська активність, погляди, знання, вміння, навички. Особистість формується тільки в суспільстві, у взаємодії з іншими особистостями.
Сутність людини можна виразити формулою: ЛЮДИНА = ІНДИВІД + ОСОБИСТІСТЬ. Сюди можна додати ще психіку.
Психіка – феномен, з приводу якого в науці багато суперечок. Її не можна віднести однозначно ні до біологічної, ні до соціальної природі людини. Психіка – існуюче в різних формах властивість високоорганізованих живих істот і продукт їхньої життєдіяльності, що забезпечують їх орієнтацію і діяльність. Більшість вчених вважає, що найважливіші компоненти психіки закладаються при народженні, тобто від природи, проте її розвиток здійснюється вже протягом життя людини. Психікою володіють і тварини.
Відносно багатьох людей іноді вживають слово “індивідуальність”. Індивідуальність – це яскраве, неповторне своєрідність біологічного і соціального в людині. Яскравий комплекс його як біологічних, так і особистісних рис. Наприклад, про великого російською поета А. С. Пушкіна з упевненістю можна сказати, що він індивідуальність.
У трактуваннях людини можливі дві крайності. Абсолютизація біологічного початку називається біологізаторство (биологизаторской підходом). На думку прихильників цієї крайності, доля людини вже визначена від народження; у спадок передаються майже всі основні якості людини. Соціологізаторства (социологизаторский підхід) – підхід, абсолютизує соціальні якості людини. Прихильники даного підходу, серед яких можна виділити Дж. Локка, вважали, що новонароджений людина – “чиста дошка”, і досвід соціального життя напише на ній свої письмена. Цих двох крайнощів бажано уникати в розумінні людини.
Людина – дуже складний феномен. У науці досі не вирішене питання про сутність його походження. Процес появи і становлення людини називається антропогенезом. Можна виділити кілька основних теорій антропогенезу, що склалися в науці:
– релігійна теорія – припускає розгляд божественного походження людини. Людина – “образ і подобу Божу”, творіння бога. Дана теорія, безумовно, представлена в Біблії, Корані і т. д.;
– теорія палеовізіта – розглядає позаземної джерело походження людини. На думку прихильників цієї теорії. прибульці з космосу привнесли на Землю людські істоти. Ця теорія сьогодні не користується популярністю;
– теорія еволюції – припускає пошук причин появи людини в біологічної еволюції тварин. Автор цієї теорії – Ч. Дарвін. На думку прихильників цієї теорії, людина генетично пов’язаний з вищими ссавцями, і, перш за все, деякими найбільш розвиненими мавпами. З розвитком еволюції з’явилася свідомість, мова і інші соціальні якості людини;
– трудова теорія – виділяє в якості головної причини появи і становлення людини сучасного типу працю. Автор цієї теорії – К. Маркс. Теорія праці як головного чинника антропогенезу який суперечить теорії еволюції, будучи, скоріше, її продовженням.
Сучасна людина відрізняється від тварин соціальними якостями. Основні відмінності пов’язані з тим, що людина:
– володіє членороздільної промовою і мисленням;
– здатний до свідомої цілеспрямованої творчої діяльності; поведінка тварини спочатку запрограмовано генетично; тварина не усвідомлює наслідків своїх дій;
– перетворює навколишню дійсність;
– здатний виготовляти знаряддя праці і використовувати їх при виробництві матеріальних благ;
– задовольняє не тільки біологічні, а й соціальні потреби.
Поведінка тварин регулюється інстинктами, а їхні емоції – прояви психіки. Бобер, який будує греблю, не усвідомлює сам процес діяльності і не планує будівництво греблі – все його дії регулюються закладеними природою інстинктами. Різні собаки можуть по-різному реагувати на зовнішні подразники – одна голосно гавкати, інша, наприклад, тікати або затаюватися. Але і цього вони не розуміють – це лише прояви психіки та інстинктів. А психіка може і у тварин бути різною.
Людина тісно взаємодіє з природою. Це його природне місце існування, сукупність природних умов існування людського суспільства. Взаємодія людини з природою сьогодні суперечливо. З одного боку, людина може захищати екологію, обмежувати шкідливий вплив на неї; з іншого – забруднювати природу, проявляти споживче до неї ставлення.
Народжений людина має задатки – анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що слугують базою для формування тих чи інших здібностей. Іншими словами – природна схильність людини до тих чи інших видів діяльності. Задатки передаються у спадок. Розвинуться задатки в здатності – залежить від життєвого шляху людини, від його виховання і навчання. Але навіть не маючи задатків, можна розвинути здібності, просто це буде робити складніше. Чимало прикладів, як маючи слаборозвинені задатки, людина досягала висот. Наприклад, І. А. Бунін, який досить погано вчився в гімназії м Єльця, мав далеко не відмінні оцінки з літератури, навіть не закінчив гімназійний курс – однак це не завадило йому стати відомим російським письменником і поетом.
Здібності – індивідуальні особливості особистості, є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Здібності визначають успіх людини в будь-якій сфері діяльності. Формуються вони в ході процесів навчання, виховання, соціалізації. Тобто здатності соціальні по суті. Іноді вони можуть розвинутися в талант – високий ступінь розвитку здібностей, що визначають яскравий, особливий успіх людини в одній зі сфер діяльності. Рідко хто володіє геніальністю – вищим ступенем розвитку здібностей, яка визначає особливий успіх людини відразу в більшості сфер діяльності.
Наприклад, людина, що народилася мав задатки гуманітарія – його батьки також проявляли успіхи в цих науках. Здобувши вищу педагогічну освіту, він став здатним учителем історії. Його учні легко сприймали пояснення вчителя, з інтересом займалися. Можливо, вчитель став видатним, переміг в конкурсах “Учитель року”, його учні досягли значних результатів в олімпіадах – тоді про нього можна сказати, що він талановитий. А ось про М. В. Ломоносова з упевненістю можна заявити, що він геніальний. Його рівень здібностей дозволив йому стати відомим фізиком, математиком, хіміком, істориком і т. п. “Він був сам нашим першим університетом” – сказав про нього А. С. Пушкін.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)