ЛЮДИНА-ПЕРО… – Гюстав Флобер Gustave Flaubert (1821-1880) – Золоте століття роману
Життя Гюстава Флобера – це історія творчої особистості, яка принесла себе в жертву заради задоволення єдиної пристрасті: писати літературні твори.
Бернар Фоконьє, французький письменник
“ЛЮДИНА-ПЕРО…”
Усі, які знали його особисто або докладно ознайомилися з його біографією, одностайно стверджують, що в житті цього французького письменника було не так уже й багато особливих подій: декілька цікавих подорожей і коротких романів, досить відлюдне життя й весь час робота, робота, робота… Він не чекав на особливе натхнення, а сідав за письмовий стіл і працював. “Усе натхнення, – стверджував Гюстав Флобер, – полягає в тому, щоб щодня в один і той самий час приступати до роботи”. Своє життя він цілковито присвятив творчості та пошукам досконалої форми у своїх літературних працях.
Але, можливо, тому він і став одним з найвідоміших письменників не лише Франції, а й Європи?
Гюстав Флобер народився 12 грудня 1821 року в родині головного лікаря невеликого міста на півночі Франції – Руана, що розташувалося на берегах річки Сени. У будинку при лікарні минули його дитячі роки. Цілими днями слухав він старовинні народні перекази, що розповідала йому няня. Майбутній письменник зберіг у пам’яті на все життя і спогади про свого сусіда, який читав йому багато книжок, зокрема славнозвісного “Дон-Кіхота”.
А ще із самого дитинства Флобер захоплювався театром. Разом зі своєю сестрою Кароліною він влаштував домашній театр. Діти розігрували різні вистави, готували афіші, запрошували глядачів – знайомих і сусідів. Слід зазначити, що інтерес до театру Гюстав Флобер зберіг на все життя.
Писати Флобер почав дуже рано. Його перші твори, що мали переважно наслідувальний характер, були навіяні уроками історії, які його дуже цікавили, і, безумовно, прочитаними художніми творами. А читав він багато й охоче. Мігель де Сервантес, Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Жан-Батіст Мольєр, лорд Байрон, Віктор Гюго, Вальтер Скотт та багато інших авторів на все життя стали улюбленими письменниками Флобера.
1832 року Флобер вступає до Королівського колежу Руана. Але замріяний і незалежний за своєю натурою, він насилу мирився з установленими порядками в навчальному закладі. Згодом він зізнавався, що під час уроків почасти занурювався у свої мрії, подумки мандруючи невідомими екзотичними країнами. Цікаво, що в колежі разом з товаришем Флобер починає випускати рукописний часопис “Мистецтво і прогрес”.
1840 року Флобер закінчує навчання в колежі та здійснює свою мрію: вирушає в першу велику подорож. Він відвідує Піренеї та Корсику. У своєму щоденнику юний Флобер залишає захоплені враження.
Повернувшись на батьківщину, майбутній письменник за наполяганням батьків вступив на юридичний факультет Паризького університету, який йому не судилося закінчити. У нього проявилася страшна хвороба – епілепсія, що вплинуло на всю його подальшу долю. Із 1844 року, тобто з двадцяти трьох років, він оселяється в маленькому маєтку Круассе поблизу Руана, який купив його батько, щоб прожити там майже все життя. “Відлюдник з Круассе” – так називали його друзі. Під цим ім’ям він увійшов і в історію літератури. Флобер присвячує своє життя літературі, і тільки епізодичні наїзди письменника до Парижа і зустрічі з побратимами по перу дещо урізноманітнюють його затворницьке життя.
У січні 1845 року Флобер закінчив першу редакцію роману “Виховання почуттів”. Цей твір посів важливе місце в ранній творчості письменника. У ньому з особливою силою позначилися його романтичні настрої, юнацькі мрії та роздуми. Оскільки в душі Флобера існували дві особистості – романтика й реаліста, у цьому творі він сподівався укласти між ними перемир’я. Але із цього нічого не вийшло: “я схибив”, – констатував автор. Французький письменник Андре Моруа сказав про це так: “Флобер мріяв примирити обидві півкулі свого мозку, …легше було б написати дві книжки…”. Роман так і не був опублікований.
Смерть близьких людей Флобера (батька й сестри Кароліни в 1846 році, найближчого з друзів – Альфреда Ле Пуатвена в 1848 році) змусили письменника ще більше заглибитися в літературу, яка стала для нього справжнім сенсом життя, всепоглинаючим об’єктом усіх його ідей і сподівань. Далекий від думки зробити кар’єру й досягти успіху, Флобер найбільше мріє зануритися у творчість.
На початку лютневої буржуазно-демократичної революції 1848 року у Франції, метою якої було встановлення громадянських прав і свобод, Гюстав Флобер висловлює бажання в тій чи іншій формі послужити Республіці: він вступає до лав Національної гвардії, мріє присвятити себе службі як секретар посольства. Але згодом те, що відбувається навколо, викликає в нього недовіру й іронію. Він не розуміє сенсу подій, що розгортаються, бачить тільки їх вульгарний бік і врешті-решт розчаровується. “Усе це дуже безглуздо”, “Важко уявити собі щось більш буржуазне або більш нікчемне”, “Республіканці, реакціонери, червоні, сині, триколірні, – усі змагаються в дурості” – ділиться Флобер у листах своїми враженнями про цей історичний період.
Розгубленість і навіть відчай від неможливості знайти сенс у тому, що відбувається, – з таким почуттям у листопаді 1849 року Флобер вирушає в подорож на Схід. Ця мандрівка стала великою подією в особистому житті Флобера, вона тривала до травня 1851 року. Флобер побував у Каїрі, Александры, Дамаску, Бейруті тощо. Його листи періоду подорожі рясніють не тільки враженнями від чудового колориту Сходу, а й роздумами про роль літератури та сенс власного життя, що яскраво відображають справжню сутність письменника. “Ось чого нам не вистачає, – розмірковує письменник, – внутрішнього імпульсу, суті, самої ідеї сюжету. […] Ми стаємо вченими, археологами, істориками, медиками, майстрами на всі руки і знавцями. Яке все це має значення? Де ж серце, натхнення, витоки? Звідки йти і куди прямувати?”.
Після повернення з подорожі у вересні 1851 року Флобер розпочинає роботу над своїм головним романом “Пані Боварі”, який був завершений лише 1856 року. Ця робота вимагала від нього величезних зусиль. Листи Флобера в цей час рясніють такими одкровеннями: “…псую величезну кількість паперу. Скільки помарок! Фраза так зволікає! Що за диявольський стиль”; “Роблю начерки, закреслюю, збиваюся…”; “Я часто по кілька годин шукаю якесь слово…”.
Флобер з гострим болем ставився до своєї самотності, але вважав її неминучою. В одному зі своїх листів 1867 року він написав: “Цілі тижні я проводжу, і словом не обмінявшись із живою істотою, і в кінці тижня не можу пригадати жодного дня, якось факту”. Але такі жертви не були марними. 1850-1860-ті роки стали вершиною творчості Гюстава Флобера. За цей час створено три великі реалістичні романи: “Пані Боварі” (1856), “Саламбо” (1862) та другий варіант “Виховання почуттів” (1869). Це не тільки високохудожні твори, а й справжні документи свого часу.
Життя Гюстава Флобера припинилося 8 травня 1880 року в результаті інсульту. Залишилися не реалізованими письменницькі ідеї та плани…
“Я – людина-перо, я існую через нього, заради нього”, – говорив Флобер. Він щодня підтверджував ці слова наполегливою працею. Погодьтеся, що така вірність своїй справі життя викликає безумовну повагу.
Карикатура “Флобер препарує мадам Боварі” (1869)
?
1. Прокоментуйте назву статті й епіграф до неї.
2. Поясніть, чому Флобера називали “ВІДЛЮДНИКОМ ІЗ Круассе”.
3. Підготуйтеся до розгорнутого повідомлення про життя й творчість Г. Флобера.
Незважаючи на те що сам Гюстав Флобер не дуже шанував Руан, у якому мешкав, і багато сумних картин життя у провінції він змальовував саме з нього, у цьому невеличкому місті Нормандії на півночі Франції ім’я письменника увіковічено в кількох об’єктах.
Так, крім двох пам’ятників Флоберу в Руані, є в місті й музей письменника. Адже тут зберігся будинок, у якому виріс Флобер. Музей Флобера поєднаний з музеєм історії медицини. Про Флобера тут нагадує маленька кімната, де він народився, деякі рукописи й особисті речі.
Також у рідному місті письменника на річці Сені 2008 року був збудований найвищий підйомний міст у світі (його загальна висота становить91 метр), який носить ім’я Гюстава Флобера. Конструкція мосту теж доволі незвична – він вертикально підйомний. Тому і має назву “міст-ліфт”. Авторами проекту незвичного мосту були архітектори Мішель Віржоло та Емерік Зублен.
Міст Гюстава Флобера в Руані
(2 votes, average: 3.00 out of 5)