Любов’ю серце зроджене було (Дмитро Павличко) – Максим Рильський (1895-1964) – Українська література 1920-1930 років
Максим Рильський. Фото 1926
Він України мав чарівну вроду,
Носив її наймення гордолиць.
Він виріс від суниць аж до зірниць,
Великий гранослов свого народу.
(Дмитро Павличко)
Максим Рильський – один із найбільших поетів XX століття, чий внесок у національно-духовне відродження народу неоціненний. Витончений майстер неокласичного стилю, він витворив неповторний художній світ, наповнений гуманістичним змістом. Увійшов в українську культуру як поет, перекладач, публіцист, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, літературознавець, мовознавець.
“Любов”ю серце зроджене було”(Дмитро Павличко)
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві, хоча своєю малою батьківщиною вважав село Романівну Попільнянського району Житомирської області. Його батько, Тадей Розеславович Рильський, усвідомлюючи своє глибоке національне коріння, став натхненником та учасником національного відродження України у другій половині XIX століття, увійшовши до осередку інтелігенції “Стара громада”. Мати поета, Меланія Федорівна, була селянкою, вирізнялася тактовністю, душевною красою і чарівним голосом. Вона прищепила своїм синам – Іванові, Богданові, Максимові – любов до народних пісень і легенд, яких знала безліч.
З осені 1908 року підліток навчався у приватній гімназії в Києві, мешкав у будинку друга родини Рильських – Миколи Лисенка, з яким мав щастя щодня спілкуватися, відвідувати вечори за участю композитора, камерні концерти. У цьому середовищі з любов’ю ставилися до української мови, культури, історії, що позначалося на формуванні світогляду майбутнього поета. З одного боку, на нього мали вплив українське мистецтво, творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Миколи Вороного, Олександра Олеся, Лесі Українки. З другого боку, на становленні естетичних смаків юнака позначилися французькі класики, модерні поети Європи: Олександр Блок, Стефан Малларме, Поль Верлен, Артюр Рембо, Шарль Бодлер. У будинку Лисенка гімназист Максим закохався у доньку композитора Галю, яка вже мала нареченого. На основі цих переживань виникли вірші, що увійшли до збірки “На білих островах” (1910), написаної у річищі символізму. Леся Українка, ознайомившись із цією збіркою, напророкувала її авторові славне майбутнє.
У 1915 році Максим Рильський вступив на медичний факультет Київського університету, проте 1917 року він перевівся на історико-філологічний факультет. Грізні події громадянської війни, голод і холод спонукали Максима Тадейовича 1918 року залишити місто і повернутися до Романівки. У 1919-1923 роках він учителював у селах Вчорайше та Романівка. Водночас Рильський публікував вірші в часописах “Шлях”, “Літературно-науковий вісник”. Значний читацький інтерес викликали його збірки “Під осінніми зорями” (1918), “Синя далечінь” (1922), поеми “На узліссі”, “Царівна” (1918).
Повернувшись до Києва, Максим Тадейович викладав українську мову і літературу в школах та на робітфаці Київського університету, читав курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Поет поринув у літературно-мистецьке життя міста, зблизився з поетами-неокласиками.
Знаковими у тогочасній поезії були збірки Рильського “Крізь бурю й сніг” (1925), “Тринадцята весна” (1926), “Де сходяться дороги” (1929), “Гомін і відгомін” (1929). У них Максим Рильський досяг філософської глибини і витонченої рівноваги художніх форм, плекаючи класичний сонет, олександрійський вірш, октави, ямби, розмаїття розмірів і строф: дистихи, терцети, терцини, катрени, сектини (шестивірші), нони (дев’ятивірші), децими (десятивірші).
У 30-х роках почалися показові суди “ворогів народу”, масові репресії невинних людей. 19 березня 1931 року (удень народження) Максим Рильський був арештований за звинуваченням у належності до міфічної української контрреволюційної організації. Під загрозою десятирічного ув’язнення на Соловках поет “покаявся” і представив слідчому написану ним у в’язниці “Пісню про Сталіна”. 19 серпня 1931 року митця було звільнено.
Перша збірка Рильського “На білих островах”. 1910
Талановитий поет жив у атмосфері страху, оскільки органи безпеки постійно стежили за ним. У збірці “Знак терезів” (1932) Рильський задекларував свою лояльність до влади, підтримав офіційну концепцію поезії як ідеологічної зброї партії. Проте митець залишався вірним неокласичній поетиці. У цій стильовій манері письма створено цикл “Постаті”, в якому змальовано образи Прометея, Бетховена, Шевченка, Франка. У його творах переважали краса, висока духовна культура самодостатньої особистості, віра у перемогу добра над злом. Поетичним кредо Рильського була любов до України і людства, яка керувала його вчинками, визначала тональність творів.
Під час війни з 1941 до 1943 року Максим Тадейович із сім’єю перебував у евакуації в Уфі – столиці Башкирії. У квітні 1944 року Максим Тадейович повернувся до зруйнованого війною Києва і поринув у громадську роботу: був головою президії Спілки письменників України, віце-головою Всеслов’янського комітету. У повоєнний період Рильський побував у кількох країнах Європи, що послужило імпульсом для написання нових творів, збагатило тематику та жанровий репертуар поезії. Побачили світ збірки “Вірність” (1946), “Мости” (1948), “Наша сила” (1952), “Сад над морем” (1955) та інші.
Любов до природи і доброзичливість до людей були основними рисами поета. Перекладач Олександр Дейч відзначав зосереджений спокій, стриманість Максима Тадейовича у словах і жестах, підкреслював природну артистичність поета, що виявлялася у галантній манері поведінки, в умінні спілкуватися з різними людьми, із захопленням розповідати й уважно слухати співбесідника.
У другій половині 50-х – на початку 60-х років відбувся творчий злет Максима Рильського, названий літературознавцями його “третім цвітінням”. Талант поета ніби заново відродився, розквітнув, засіяв новими гранями. Митець підніс свою поезію на небувалу висоту, наповнивши художньо досконалі твори глибокими думками і почуттями, філософськи місткими образами. В цю пору побачили світ збірки віршів “Троянди й виноград” (1957), “Далекі небосхили” (1959), “Голосіївська осінь” (1959), “Зграя веселиків” (1960), “В затінку жайворонка” (1961), “Зимові записи” (1964). Автор сповідував ідею, що мистецтво є сферою прекрасного, а не слугою політиків. Тому цінував творчу особистість, її внесок у культуру. Заперечуючи “соцреалістичне” розуміння поезії як відгуку на злобу дня, есеїст захищав національну самобутність мистецтва.
Максим Рильський був висококласним перекладачем творів світового письменства українською мовою. Митець відтворив рідною мовою понад п’ятдесят книг світових класиків.
Велику цінність мають праці Максима Рильського з історії та теорії літератури, мовознавства й фольклористики.
24 липня 1964 року Максима Рильського не стало. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві. Ім’я Максима Рильського носять Інститут мистецтва, фольклористики та етнології НАН України та Голосіївський парк.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)