Любов, що водить сонце й зорні стелі – ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО ВІДРОДЖЕННЯ. ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ – КОЛИСКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ
Словом “любов” в українській і багатьох інших сучасних мовах позначають зовсім різні поняття. Ось мати пестить малюка – вона любить його. Юнак і дівчина злилися в поцілунку – це любов (українською це почуття називають ще словом “кохання”). Двоє друзів зустрілися після розлуки – вони щиро радіють, бо теж люблять одне одного. А ще можна любити своє місто… Проте всі ці почуття не можуть рухати сонце і зорі. Про яку ж любов ідеться в рядку з “Божественної комедії”, узятому за назву цього підрозділу?
Механізми культури
Такого почуття, незнаного в давнину, навчив людей Ісус на початку нової ери. Це любов Бога до людства, заради якого Він не пошкодував власного сина: “Бог бо так полюбив світ, що Сина свого единородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним”. Саме така любов (грецькою – “агапе”) спроможна “водити сонце й зорні стелі”.
Ісус дав людству заповідь Любові, однак доба Середньовіччя змусила забути його Слово. Прості європейці “темних століть” не читали Біблії і черпали свої знання про світ з давніх героїчних пісень, що їх передавали від покоління до покоління.
Так, у Франції XII ст. завдяки вуличним співакам, трубадурам (або труверам), неабиякої популярності зажив сюжет однієї з легенд про короля Артура. Це історія кохання лицаря Ланчелота до дружини Артура Геньєври. На цю тему існував також анонімний прозовий переказ кількома романськими мовами. Важливе місце в сюжеті посідає постать придворного інтригана Галеота, який відіграє роль звідника в любовних справах героїв.
Тема, що виникла наприкінці XII ст. у Франції, отримала несподіване продовження наприкінці XIII ст. в Італії. Франческа, юна дочка правителя Равенни, була приречена на звичний для Середньовіччя династичний шлюб з потворним і злим Джанчотто, правителем Ріміні, але закохалася в його молодшого брата красеня Паоло Малатесто. Розлючений Джанчотто з ревнощів убив дружину та її коханого. Сучасники вважали, що трагедія сталася через те, що молодь начиталася любовних романів. А от Данте, ровесника Паоло і Франчески (на момент їхньої загибелі поетові було близько двадцяти), ця сумна подія змусила глибоко замислитися.
У тридцять років Данте зробив блискучу політичну кар’єру, однак поступово зневірився в меті “шляху земного”. Чого варті знахідки на цьому шляху, якщо йти людину спонукають гординя, хтивість та інші гріхи, а у фіналі чекає пекло?
Якщо вже йти за знанням, то саме туди… І Данте описав свої уявні мандри потойбічним світом. Сила його оповіді та влада міфу над душами сучасників були надзвичайними. Побожні італійки, зустрівши митця на вулиці, сахалися від нього, бо вірили, що обличчя цього чоловіка засмагло від пекельного жару.
Пекло (у “Божественній комедії” це слово пишеться з великої літери) у Данте має форму воронки, вершина якої розміщена в центрі землі. Воно поділяється на дев’ять кіл, причому дев’яте розташоване найглибше. Пекельні муки посилюються від першого до дев’ятого кола залежно від тяжкості (у розумінні Данте) скоєного гріха.
Пекло відокремлює від землі річка Ахерон, а античного перевізника Харона Данте перетворив на демона. У першому колі, що має назву Лімб, перебувають праведники, які жили до Христа, тобто античні герої, поети, філософи. (Однак “хитромудрий” Одіссей за свій підступний план узяття Трої потрапив у восьме коло). У другому колі Данте розмістив душі хтивих людей, у третьому – ненажер, у четвертому – скнар і марнотратів, у п’ятому – гнівливих. Шосте коло відокремлене від попередніх вогненним кам’яним муром міста Діте. У цьому колі перебувають ті, хто спотворював Слово Боже, у сьомому – насильники над єством (тирани, убивці, самогубці, гвалтівники та інші). Восьме коло складається з десяти ровів (щілин). Там мучаться спокусники, підлабузники, торговці церковними посадами, віщуни, лицеміри, злодії, хабарники, лукаві радники, винуватці розбрату. Останнє коло пекла – для зрадників.
Е. Делакруа. Данте і Вергілій у пеклі. 1822 р.
А. Бьоклін. Острів мертвих. Варіант 1883 р.
Мета уявного сходження до пекла – поспілкуватися з душами тих, хто вже подолав свій земний шлях. І ось поет у другому колі:
І зрозумів я: муку там терпіли
Ті, що піддавшись на хотіння плоті,
Спокусі грішній розум підкорили.
Немов шпаки, що крізь осінні сльоти
На крилах линуть хмарою густою,
Так мчали душі злі в круговороті
Звідтіль, звідсіль, зусюди темнотою;
І жодна їх надія не втішала
Хоч на передих від тортури тої.
(Переклад М. Стріхи)
З-поміж тих, хто страждає в другому колі пекла, погляд Данте вихоплює героїв античної міфології. Ось прекрасна Олена та Паріс, через фізичне кохання яких (грецькою “ерос”) почалася Троянська війна й загинула Троя. Ось Ахілл, який через пристрасть до Брісеїди відмовився виконувати обов’язок воїна і спричинив події, о зрештою призвели до його загибелі.
Описуючи це та інші пекельні кола, Данте вдається до прийому, який сщьогодні назвали б кінематографічним. Він поступово укрупнює плани зображення подій. Спочатку ми бачимо, як натовп душ “мчить в круговороті” (загальний план). Далі наближаємося так, що можемо роздивитися окремі обличчя (середній план): це здебільшого античні чи біблійні герої. Зрештою, Данте, а разом з ним його співвітчизники, несподівано вирізняють у натовпі вже по-іншому знайомі обличчя і починають уважно до них придивлятися (крупний план). Це – земляки, може, й родичі, близькі, знайомі, які нещодавно пішли з життя. їхні долі досі хвилюють поета.
Так, у другому колі пекла серед міфологічних героїв Данте зустрічає Паоло і Франческу. Їм, як і міфологічним героям, “утнув віку любові пломінь нерозважний”. Однак поет високого Середньовіччя має до них окрему розмову. Він хоче знати причину кохання своїх сучасників.
Д. Енгр. Паоло і Франческа. 1819 р.
Г. Холідей. Данте і Беатріче. 1883 р.
З погляду совісті
Нехай бажаннями і почуттями античних героїв керували язичницькі боги. Але хіба ж “шляхетні” християнські серця так само підвладні “хотінню плоті”? Яка принада, яке чаклунство занапастило їх?
І ось Франческа починає свою розповідь, з якої випливає, що витончені почуття не тільки не перешкоджали, а, навпаки, сприяли її неправедному коханню. Ба більше, виявляється, що для Франчески любов є категоричною необхідністю. Хоча, здавалося б, що можна любити в людині – у тілі, яке зотліє в землі?
Любов шляхетне серце враз займає,
Тож і його краса заполонила,
Що, згублена, в землі вже дотліває.
Любов любити любленій звеліла,
І покохала щиро так його я,
Що, бачиш, нас ніщо не розлучило.
(Переклад М. Стріхи)
Проте Данте така відповідь не задовольняє. Причину він і досі не зрозумів. Розповідь про прекрасну любов нічого, крім глибокого смутку, у поета не викликає, адже саме це гармонійне почуття привело героїв у пекло. Він розпитує далі.
І, вчувши їхнє те оповідання,
Я мовив так: “Франческо, ваша мука
Збудила в серці тугу та зітхання.
Але скажи мені, яка спонука
В часи солодких мріянь відкриває
Любові ще притаєну науку?”
І ось що відповідає Франческа:
“Гіршого немає,
Як згадувать щасливу давню днину
У злигоднях; учитель твій те знає.
Та як питаєш ти, яка зернина
Зродила вицвіт нашої любові,
Я відповім, хоч плачучи неспинно.
Одного дня знічев’я по розмові
Читали про кохання Ланчелота
Ми вдвох, самі, до злого не готові.
За тим читанням раз у раз блідота
Вкривала лиця, як стрічались очі,
І нас та книга здужала збороти.
Читаючи, як посміх преохочий
Цілунком уст коханих відгукнувся,
Той, що ми з ним довічно серед ночі,
Весь тремтячи, устами уст торкнувся.
Та книга нашим Галеотом стала:
В той день ніхто до неї не вернувся”.
Коли одна душа розповідала,
Ридала друга, і тужба недолі
Мене жалем смертельним перейняла;
І, наче мертвий пада, впав я долі.
(Переклад М. Стріхи)
Що ж так сильно, до непритомності вразило поета? Відповідь проста і страшна: він раптом збагнув, що теж став підбурювачем. Що як поет, головною темою якого колись була любов до жінки, став тим, про кого Ісус сказав: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити і його потопити в морській глибині”.
Любов – високе, світле, а втім, земне почуття – головне відкриття високого Середньовіччя, що залишається з нами донині. Вона виникає зненацька, без будь-яких причин, не питаючи дозволу. Саме тут і постає проблема. У п’ятій пісні “Пекла” Данте навіть не сформулював – болісно вигукнув її:
…”Ой леле,
Хто знав, що те солодке поривання
Їм до загину злого путь простеле!”
(Переклад М. Стріхи)
Горювання поета щире, і пекло, яке воно відкриває в його душі, – справжнє. А все тому, що одній лише любові він присвятив книгу свого життя – “Божественну комедію”. Ні пекло, ні чистилище, ні Рай, тільки любов є її темою, як не раз зазначав сам автор.
Ви, певне, пам’ятаєте, що коли Данте було дев’ять років, він закохався у восьмирічну Беатріче Портінарі. Потім, уже дорослою, поет бачив кохану лише один раз і ніколи особисто з нею не спілкувався, але проніс своє почуття крізь усе життя, утіливши його в прекрасних віршах. Звісно, це віддане служіння Прекрасній Дамі було любов’ю і важило для Данте набагато більше за любов-ерос, яку нині ми називаємо коханням між жінкою і чоловіком.
З дванадцяти років поет був заручений з Джеммою ді Манетто Донаті (за традиціями того часу, наречену обрав його батько) і згодом узяв з нею шлюб. Подружжя мало четверо дітей, але, незважаючи на це, про свою дружину Данте не написав жодного рядка, тимчасом як Беатріче стала героїнею двох його книжок. Ані дружина, ані громадськість не засуджували куртуазної1 лицарської любові поета.
У 1290 р. Європою прокотилася пошесть чуми. Серед її жертв була і двадцятичотирирічна Беатріче. Звістка про смерть Дами Серця вразила Данте так глибоко, що рідні навіть побоювалися за його власне життя. Однак душевний біль вилився в книжку “Нове життя” (1293). Це – автобіографічно-психологічний твір, сповнений символів і алегорій. У “Новому житті” Данте об’єднав вірші, присвячені Беатріче, та власний прозовий коментар до них. У фіналі автор пообіцяв грандіозне продовження і дотримав слова, написавши “Божественну комедію”.
Образ Беатріче став для Данте символом Любові Божої. З найвищих небесних висот, з “десятого неба”, її душа бачить відчай вірного лицаря і спускається в Лімб, де перебувають душі язичників. Там вона знаходить Вергілія, літературного вчителя Данте, і просить його показати згорьованому поетові потойбічний світ. Так Беатріче рятує митця. Він має побачити, що чекає на людей – грішників і праведників – після смерті, і більше ніколи не піддаватися гріху. Так і Бог рятує від пекла тих, хто намагається пізнати Його Любов.
Механізми культури
В Ісуса Христа був улюблений учень – Йоан. У своєму Євангелії та листах до церкви (Соборні послання), уміщених у Новому Заповіті, він пояснює, що Бог є Любов і що Всесвіт створений Любов’ю, вона – його рушійна сила.
Данте все життя вивчав Новий Заповіт і добре це знав. Однак просто знати – замало. Інша річ – усвідомлювати, перетворити на власний духовний досвід. Для цього треба жити не так, як “більшість”, і навіть не “своїм розумом”, адже людський розум змалечку вбирає життєвий досвід загалу. І саме тоді, коли розум знемагає, коли для осягнення істини замало власних талантів, людина щиро прагне пізнати вищу гармонію і знаходить її. Як знайшов Данте в останніх рядках “Божественної комедії” (“Раю”):
Були ж у мене крила надто кволі;
Але яскравість сяйва тут прийшла,
І міць зростала розуму і волі.
1Куртуазний – від куртуазність: система правил поведінки при дворі короля або великого феодала.
Уяву сила зрадила була,
Та, мов колеса, ясні і веселі,
Жадобу й волю долі повела
Любов, що водить сонце й зорні стелі.
(Переклад Є. Дроб’язка)
Перевірте себе
1. Кого з героїв романів про Ланчелота, крім нього самого, згадує Франческа, оповідаючи про свій шлях до пекла? Яку роль відіграє цей персонаж у сюжеті любовних романів?
2. Яку муку Данте вважає покаранням за любов поза шлюбом? Як ви гадаєте, чому саме таку?
3. Робота в парах. Як за доби Середньовіччя укладали шлюби? Чи заохочувало суспільство XII-XIII ст. кохання за індивідуальним вибором? Як на сприйнятті вибірного кохання за часів високого Середньовіччя позначилася новизна цього почуття, що не мало аналогів у попередні епохи? Як вибірність любові чоловіка і жінки співіснує з християнською вірою? Для відповіді на останнє запитання зверніться до сьомої біблійної заповіді (“Вихід”, глава 20, вірш 14).
4. Який гріх учинили Паоло та Франческа? Чому Данте співчуває цим грішникам? У чому полягає співчуття поета (за текстом п’ятої пісні “Пекла”)?
5. Як у “Божественній комедії” порушено важливу для високого Середньовіччя проблему примирення “земної” і “високої” любові?
6. Подискутуймо! Групова робота. Чому, на ваш погляд, автори підручника обрали для аналізу саме епізод розмови Данте з Франческою? Оберіть один з варіантів відповіді і поясніть свою думку.
– Щоб показати, до яких жахливих наслідків може призвести читання художньої літератури.
– Щоб застерегти юнаків і дівчат від бесід і поцілунків наодинці.
– Щоб ви усвідомили різницю між розумінням любові й зради за доби високого Середньовіччя та в наші дні.
– Щоб ви замислилися про те, що не все, назване словом “любов”, є щирим, шляхетним почуттям, яке окрилює людину.
– Щоб довести сучасному юнацтву, що “Божественна комедія” – не важкий для розуміння і зовсім не нудний твір.
– Ваш варіант відповіді.
7. Яку роль відіграла Беатріче в житті і творчості Данте? Схарактеризуйте значення образу Беатріче для композиції “Божественної комедії”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)