ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА 1898-1965 – Донецьке послання Володимира Сосюри – Світло української поезії
Текст вірша 1944 р.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, І трави, і води,
В годину щасливу І в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Без неї – ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
Як очі її ніжно-карі…
Вона – у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці й пташині, в кривеньких тинах,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків і у хвилях Дніпра,
У хмарах отих пурпурових,
Редакція вірша після 1951 р.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
В просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці, в пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячий усмішці, в дівочих очах
І в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
І в хмарах отих пурпурових,
В огні канонад, що на захід женуть
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивають
Нам путь
До весен, і світлих, і щирих…
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину…
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ги не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
В цей час, як гудуть батареї…
Всім серцем любіть Україну свою,
І вічні ми будемо з нею.
В грому канонад, що розвіяли в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали
Нам шлях
До весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
Як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою –
І вічні ми будемо з нею!
ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Прочитайте текст вірша, надрукований у 1944 р. Розкажіть, яке враження він справив на вас.
2. Поясніть, чому в поезії В. Сосюра звертається до всіх узагальнено й до кожного окремо.
3. Поясніть, кого автор називає в тексті чужинцями в зелених мундирах.
4. Назвіть художні образи й поетичні деталі, за допомогою яких автор створює образ України. Відповідаючи, використовуйте цитати.
5. Доведіть, що поет одним із важливих чинників внутрішньої гармонії людини вважає любов до Батьківщини.
6. Обгрунтуйте тезу про те, що поезія “Любіть Україну” має виразний патріотичний пафос.
7. Поясніть, яку роль у вірші відіграє анафора та риторичні звертання. Які ще художні засоби вжив автор для розкриття ідейного змісту твору?
8. Поясніть, як ви розумієте порівняння “як та купина, що горить – не згора…”. Яке джерело походження цього виразу та якого значення він набуває у вірші?
9. До якого виду лірики належить поезія? Наведіть аргументи на доказ своєї думки.
Порівняйте текст вірша 1944 р. та його пізнішу редакцію. Прокоментуйте, які зміни було внесено до тексту та як вони вплинули на зміст твору.
Пригадайте, хто з українських письменників писав вірші, що нагадують послання чи заповіти. Чим вони подібні до вірша “Любіть Україну”?
1. Вивчіть вірш “Любіть Україну” напам’ять.
2. Прочитайте спогади заступника редактора районної газети “Народна трибуна” м. Балти Одеської області Семена Цванга. Спираючись на біографічну статтю в підручнику та спогади, напишіть есе або підготуйте усно повідомлення про долю українського письменника в тоталітарній радянській державі. Виголосьте його на уроці.
У 1951 р. в місті Горлівці на Донеччині біля Палацу гірників була вивішена афіша: “…відбудеться зустріч з поетами Павлом Безпощадним. Семеном Цвангом, а також з літератором Володимиром Сосюрою”. Перші два поети були написані великими літерами, а внизу під ними дрібним шрифтом – ім’я Сосюри. На зустріч прийшло багато горлівчан. Стояли навіть на вулиці. Тепло сприйняли виступ свого донецького поета Павла Безпощадного. І ось на сцену вийшов Володимир Сосюра. У залі запанувала тиша. Усі дивилися на свого земляка, улюбленого поета Сосюру. Якусь мить він стояв, а потім почав читати поему “Червона зима”, за нею вірші “Коли потяг у даль загуркоче”, “Знов село”. На очах у поета з’явилися сльози. Його хвилювання передалося всім присутнім. Вдячні горлівчани найбільше квітів подарували Володимиру Сосюрі. Того ж вечора Семен Цванг у готелі запитав Сосюру:
– Володимире Миколайовичу, чому ви не читали нових віршів?
Він якось сумно подивився на молодого поета і промовив із щемким болем:
– Нових читати мені ще но можна.
Той, хто хоче зрозуміти, що таке поезія серця, почуття, має прочитати хоч кілька віршів інтимної лірики Володимира Миколайовича Сосюри. Її часто називають книгою Марії, тому що саме цій жінці він присвятив найбільше щирих, задушевних творів.
У вірші “Васильки” Марії не згадано, але саме вона надихнула В. Сосюру на його написання. У своїх спогадах він оживив епізод створення поезії так: “В 1938 році, коли минуло мені сорок літ, я написав “Васильки”… Добре пам’ятаю свій настрій в той вечір, коли з’явився цей вірш. Щоб точно його висловити, треба було б сказати: “Васильки” я написав разом з Марією”.
Основний мотив вірша – ВІЧНІСТЬ кохання.
Автор підносить кохання як почуття, яке робить людину щасливою.
Твір зіткано з образів, які викликають у читачів яскраві асоціації. Перша строфа – це образ блакиті, яку відчуваємо в кожному рядку. Вона у непоказних польових васильках, у кольорі очей коханої, у просині гаїв, у стані душі ліричного героя. Незважаючи на використаний холодний синій колір, перша строфа емоційно дуже тепла й задушевна.
Автор майстерно вибудовує композицію 12-рядісової мініатюри. Кожна наступна строфа додає нових барв у переживання ліричного героя. Для вираження основної думки В. Сосюра використовує прийом обрамлення. Останній чотиривірш за змістом повторює мотив першого, але вже в новій інтерпретації: інші закохані в майбутньому будуть так само щасливі, як і ліричний герой у цю мить. Автор вірить, що почуття кохання вічне, і кожне наступне покоління переживатиме його по-своєму неповторно. У вірші гармонійно поєднано інтимні переживання з філософськими роздумами про пишність життя й вічність почувань.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)