ЛЯСКОРОНСЬКИЙ СИЛЬВЕСТР
ЛЯСКОРОНСЬКИЙ СИЛЬВЕСТР (р. нар. невід. – 19.05.1754, Київ) – культурно-освітній діяч, письменник першої половини XVIII ст.
По закінченні курсу навчання в Києво-Могилянській академії залишився в ній учителем. З 1734 р. почергово викладав граматику (два роки), синаксиму (1737- 1738), риторику. З грудня 1740 р. – академічний екзаменатор, з 29 січня 1741 р. – ігумен, а згодом настоятель Віденського Святодухівського монастиря. У 1745 р. призначений архімандритом Ніжинського Благовіщенського монастиря. 23 січня 1746 р. на вимогу митрополита Київського Рафаїла Заборовського призначено ректором Київської академії як людину “стану і вчення доброго, що може богослов’ю навчати”. Через конфлікт його з митрополитом Тимофієм Щербацьким 29 листопада 1751 р. звільнений з посади ректора й засланий у Київський Видубицький монастир з позбавленням архімандричого титула. Там він і помер наглою смертю під час монастирської трапези. Похований у Видубицькому монастирі.
С. Ляскоронський залишив після себе записи з догматичного богослов’я, текст курсу риторики, драму “Трагікомедія…”. Остання, хоч і має назву трагікомедії (жанр, теоретично розроблений Ф. Прокоповичем), писана в старих київських традиціях і належить до великодніх драм. Являє собою певною мірою компіляцію з київських великодніх драм, найближче до неї – “Царство натури людської”. Очевидно, трагікомедія С. Ляскоронського, хоча й вважається великодньою, була виставлена на свято св. апостолів Петра і Павла (29 червня за ст. ст.), тому що ціла група яв другої дії присвячена цим апостолам, не має зв’язку з попередніми й, очевидно, була вставлена спеціально. Це підтверджується й фіналом драми, де фігурують “Орел монарший”, що побиває лева. Драма ця не належить до найкращих зразків драматургії, але цікава з історико-літературного боку.
Літ.: Петров Н. Очерки из истории украинской литературы XVII – XVIII вв. К., 1911.
М. Шевчук
Related posts:
- СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТР (р. нар. невід. – 1123) – літописець, церковний діяч, ігумен Видубицького монастиря. З 1118 р. – єпископ переяславський, автор Другої, так званої Лаврентіївської, редакції (переяславського зведення) “Повісті врем’яних літ”. У приписці, що йде в кінці записів за 1110 р., зазначено: “Игумен Силивестра святого Михаила написах книгы си Летописец, надеяся от бога милость прияти, при […]...
- ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ (світське ім’я Григорій, р. нар. невід. – 18.08.1754, Москва) – письменник і культурно-освітній діяч XVIII ст. Закінчив курс Київської академії, з 1749 р. – її викладач (до того був ченцем Софійського собору у Києві). Викладав риторику (1750 – 1751), філософію і грецьку мову (1751 – 1752), з 1752 р. – префект академії. О. […]...
- ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ (1704 – 28.07.1774) – давньоукраїнський драматург, філософ, церковно-релігійний діяч. Народився в польській родині. У 1726 – 1737 рр. навчався в Києво-Могилянській академії. 1738 р. постригся в ченці під іменем Варлаама. Викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику, богослов’я, грецьку та єврейську мови. У 1747 р. запрошений до Петербурга для перегляду слов’янського тексту Біблії та […]...
- Яричевський Сильвестр (1871-1918) Яричевський Сильвестр Яричевський Сильвестр Гнатович – письменник, педагог і громадський діяч Буковини, родом з Рогатина; учитель гімназії у Перемишлі, Коломиї, Кіцмані і з 1909 в Сереті. Автор збірок поезій “Пестрі звуки” (1905), оповідань і новель: збірки “На хвилях життя” (1903), “Між терням і цвітом” (1905), також циклу новель “Рогатинські оповідання”, “Вірую”, “З людського муравлиська”, […]...
- МИГУРА ШАРЮН МИГУРА ШАРЮН (рр. нар. і см. невід.) – художник, поет. Народився в Києві. По закінченні повного академічного курсу його було запрошено намісником Софійського монастиря Іларієм для проведення реставраційних робіт у храмі; тут він і прийняв чернечий сан. У 1702 – 1703 рр. викладав в академії синтаксиму, а наступного року – поетику. 1704 р. одержав сан […]...
- ДОВГАЛЕВСЬКИЙ МИТРОФАН ДОВГАЛЕВСЬКИЙ МИТРОФАН (світське ім’я Михайло, рр. нар. і см. невід.) – культурно-освітній діяч, письменник, одна з найвизначніших постатей літератури українського бароко. Навчався, очевидно, в Київській академії, з 1735 р. викладав у ній синтаксиму, в 1736- 1737 рр. – поетику. Залишив після себе знаменитий курс поетики “Сад поетичний”, що вважається класичним зразком барокової поетики, де риси […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- ЯРОШЕВИЦЬКИЙ ІЛАРІОН ЯРОШЕВИЦЬКИЙ ІЛАРІОН (р. нар. невід. -1704, Київ) – поет і освітній діяч. По закінченні Київської академії викладав у ній синтаксиму (1700 – 1701) й поетику (1702). Зберігся його курс поетики “Аполлонів кедр”, де містяться й цікаві поетичні твори, зокрема елегія “Купідон, або Крилатий Амур”, написана класичним елегійним дистихом згідно з теорією елегійної поезії, що викладалася […]...
- МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ (1725, с. Ручки Гадяцького полку – 30.09.1793, Чернігів) – церковний та освітній діяч, поет. Вихованець Київської академії. Прийнявши чернечий сан, з 1757 р. викладав у нійсинтаксиму й граматику, з 1759 р. – поетику “по Сампсону”, з 1762 – риторику й велику інструкцію. В грудні 1762 р. став префектом академії і викладачем філософії. Влітку […]...
- Питання до заліку (XVIII ст.) – Додатки 1. Загальна характеристика літературного процесу XVIII ст. 2. Літературні особливості козацьких літописів. 3. Публіцистичне спрямування “Історії русів”. 4. Зміст і форма “Мандрів до святих місць” Василя Григоровича-Барського. 5. Творчість Феофана Прокоповича. 6. Драма Георгія Кониського “Воскресіння мертвих”. 7. Образ Богдана Хмельницького у драмі “Милість Божа”. 8. Інтермедії XVIII ст. 9. Вертепна драма. 10. Художні засоби […]...
- МАКСИМОВИЧ ІВАН МАКСИМОВИЧ ІВАН (грудень 1651, Ніжин – 10.06.1715, Тобольськ) – культурно-освітній діяч і поет. Був старшим сином шляхтича Максима Васильківського. По закінченні Київської академії (1669) прийняв чернечий сан і залишився в ній викладачем, очевидно, поетики чи риторики. 1680 р. став ієромонахом Києво-Печерської лаври. У 1685- 1690 рр. був проповідником і одночасно (до 1696 р.) намісником підпорядкованого […]...
- СИМОН СИМОН (р. нар. невід. – 22.05.1226) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерського монастиря, згодом (імовірно, з 1197 р.) – ігуменом Рождественського монастиря у Владимирі й духівником великої княгині, дружини Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо). 1214 р. став єпископом Суздаля й Владимира. Дбав про зміцнення політичних позицій молодого Владимиро-Суздальського князівства, ініціював будівництво […]...
- КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) (1699, м. Ямпіль, тепер Вінницької обл. – 15.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінської обл., Білорусь) – представник раннього Просвітництва в Україні. Походив із сім’ї шляхтича. Закінчив Київську академію (1733). Разом з іншими магістрами-вихованцями Академії поїхав до Сербії на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича. Там одержав призначення в Карловську словено-латинську школу, працював у ній […]...
- ЖАНРИ ДРАМАТИЧНОГО РОДУ Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні, та сатирова драма, що зникає ще за часів античності. В драматургії середньовіччя з’являються твори жанрів духовної драми, що були пов’язані з богослужінням та з сюжетом Біблії й житійної літератури […]...
- Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...
- Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була Д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. Декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
- ВІТАЛІЙ З ДУБНА ВІТАЛІЙ З ДУБНА (2-га пол. XVI ст. – бл. 1640, м. Дубно, тепер Рівненської обл.) – поет, філософ, релігійний діяч. Був високоосвіченою людиною, знав грецьку й латинську мови. На початку XVII ст. – один із провідних діячів віденського братства; ієродиякон Святодухівського братського монастиря. З 1612 р. – ієромонах, згодом – ігумен Дубненського монастиря. Видав у […]...
- ФАЛЬКІВСЬКИЙ ІРИНЕЙ ФАЛЬКІВСЬКИЙ ІРИНЕЙ (світське ім’я Іван Якимович, 11.06.1762, с. Біло – церківка, тепер Пирятинського р-ну Полтавської обл. – 12.05.1823, Київ) – учений, письменник, церковний і освітній діяч. Навчався в Київській академії. Потім разом з батьком, якого призначили настоятелем російської церкви в Токаї, перебрався до Угорщини. Там продовжив навчання в пиярській школі. Навчався в Презбурзькій гімназії, цісарсько-королівській […]...
- СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА (1769, с. Половецьке, тепер Богуславського р-ну Київської обл. – 04.11.1810, м. Київ) – письменник і культурно-освітній діяч кінця XVIII – початку XIX ст. Родом із священицької родини. У 1782 – 1792 рр. навчався в Київській академії, потім три роки в Московському університеті вивчав російську мову й набував учительську кваліфікацію. З 1797 р. викладав […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври, а через рік – ректором Київської колегії. Належав до книжників кола Петра Могили. Автор віршів. 1641 р. видав “Казання погребове […]...
- КОНИСЬКИЙ ГРИГОРІЙ КОНИСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (чернече ім’я Георгій; 20.11.1717, м. Ніжин – 13.02.1795, м. Могильов, Білорусь) – письменник, педагог, церковний і громадсько-культурний діяч. В 11 років Григорій став студентом Києво-Могилянської академії й завершив повний курс навчання 1743 р. Учителями Григорія Кониського були Сильвестр Кулябка, Симон Тодорський та ін. За особливі успіхи в навчанні Григорія залишають в Академії. 1744 […]...
- СЕРАШОН СЕРАШОН (рр. нар. і см. невід.) – письменник і мандрівник. Інок Мотронинського монастиря, який здійснив та описав своє паломництво до гробу Господнього у 1749 р. Автор записок вказує власний маршрут: Бориспіль – Золотоноша – Чигирин – Січ, звідки на човнах добрався до Очакова, а потім до Константинополя. Описав турецькі й грецькі міста, а також ті, […]...
- ТУРЧИНОВСЬКИЙ ІЛЛЯ ТУРЧИНОВСЬКИЙ ІЛЛЯ (30.07.1695, с. Березань, тепер смт. Баришівського р-ну Київської обл. – р. см. невід.) – письменник першої половини XVIII ст. Син березанського сотника. Навчався спочатку у місцевій школі, потім у Київській академії, яку не закінчив. З 1710 р. мандрував по Україні та Білорусі. Свої мандри описав у автобіографічному творі, що є одним з найкращих […]...
- ДРАМАТУРГІЯ. ШКІЛЬНА ДРАМА “ВЛАДИМИР” Ф. ПРОКОПОВИЧА. ВЕРТЕП ЯК ВИД ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА 1. Драматичний твір, у якому найбільше збережено структуру мораліте. А Ф. Прокопович “Володимир”. Б Г. Кониський “Воскресеніє мертвих”. В “Милість Божа” невідомого автора. Г М. Довгалевський “Комическое дєйствіє”. 2. Жанр драматургії давньої української літератури, у творі якого інсценізувалося народження, смерть і воскресіння Христа. А Історична драма. Б Міракль. В Містерія. Г Мораліте. 3. Для міракля […]...
- НЕРУНОВИЧ ІНОКЕНТІЙ НЕРУНОВИЧ ІНОКЕНТІЙ (р. нар. невід., Київ – 26.07.1741, Іркутськ) – культурно-освітній діяч, поет. 1721 р. закінчив повний курс Київської академії, після чого прийняв чернечий сан у Братському монастирі. У 1727-1728 рр. викладав в академії курс поетики під назвою “Bicollis Parnassus”. У квітні 1728 р. за указом Синоду був викликаний до Московської академії на посаду вчителя […]...
- ПЕТРОВ МИКОЛА ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія – 20.06.1921, Київ) – літературознавець. За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар’євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. – доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної […]...
- Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
- Трагікомедія – Жанри драматичного роду – ДРАМАТИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Трагікомедія – драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від і трагіфарс драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга. Очевидно, що трагічне або комічне як у житті, так і в мистецтві не можуть існувати “паралельно”, не стикаючись одне з […]...
- ТРАГІКОМЕДІЯ Трагікомедія – драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга. Очевидно, що трагічне або комічне як у житті, так і в мистецтві не можуть існувати “паралельно”, не стикаючись одне з одним. Взаємодію […]...
- Драматична література – основна ознака, жанри Драматична література (греч. drama, букв. – дія) характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною її ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на двох частин – мови героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком “драматичної форми”. Це […]...
- Острозький монастир Острозький монастир – діюча сербська православна обитель в Чорногорії. Знаходиться вона в горах, на висоті близько 900 метрів, а найближче місто – Даніловград – в 15 кілометрах. Обитель була заснована в XVII столітті, з тих часів тут зберігаються мощі її засновника – Василя Острозького. Чудотворець помер 29 квітня 1671. Сьогодні в монастирі живуть дванадцять ченців. […]...
- ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ – термін – поняття – визначення “ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ”– визначна пам’ятка історіографії і літератури Київської Русі, літописне зведення, складене у Києві на початку XII ст. Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них – Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції “Повісті временних літ”: 1-а […]...
- ВІТИНСЬКИЙ СТЕФАН ВІТИНСЬКИЙ СТЕФАН (рр. та місце нар. і см. невід.) – поет. Навчався, очевидно, в Харківській колегії, де потім був викладачем. У 1736- 1737 рр. викладав поетику, згодом – риторику, у 1738-1739 рр. – професор філософії і префект колегії. Подальша доля невідома. 1739 р. видав старослов’янською мовою поетичну книжку “Епінікіон” на честь Анни Іоанівни, де описав […]...
- Шкільна драма Шкільна драма – жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження Ш. д. пов’язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов’язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії […]...
- Комедія, трагедія, драма – доповідь Дуже складно дати визначення смішного. Що саме породжує сміх? Чому смішно? Комедія (грец. “Весела пісня”) з моменту своєї появи до наших днів є найулюбленішим видом сценічного твору і літературної творчості. У творах комедійного змісту автори зображують людські типи і різні життєві ситуації в комічному прояві: потворність підноситься як краса, тупість видається за прояв блискучого розуму, […]...
- РУСИН ПАВЛО РУСИН ПАВЛО (бл. 1470, м. Кросно, Польща – 1517, м. Сонч, Польща – польсько-український гуманіст, ново-латинський поет, видавець. Гіпотетично був німцем за походженням. Свої твори підписував як “Павло Русин з Кросна”, так його називати й сучасники. Це доводить українську, на той час іще регіональну, самосвідомість поета. На цій підставі доцільно вважати його творчість належною до […]...
- Культура епохи Д. Апостола Апостол багато зробив для відновлення свого Alma Mater Києво-Могилянської Академії, зазнала гоніння в кінці правління Петра I. У роки його гетьманства число студентів зросла майже до 400 (зі 161 в 1709 р). Ректор Академії отримав від Синоду звання архімандрита. За часів Апостола в Академії була поставлена українська п’єса “Милість Божа, Україно від образ польських за […]...
- Академія Каррари Академія Каррари – це відома академія мистецтв і картинна галерея, розташована в італійському місті Бергамо. Вважається, що засновником академії був граф Джакомо Каррарі, відомий меценат і колекціонер, в кінці 18-го століття який передав Бергамо обширне зібрання творів мистецтва. Після смерті графа в 1796-му році і аж до 1958-го року цими зборами управляли спеціально призначувані комісари, […]...
- ПОЛІКАРП ПОЛІКАРП (кінець XII – перша половина XIII ст.) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерської лаври, протягом певного часу – ігуменом у київському монастирі св. Косми й Даміяна. Мріяв про єпископську кафедру, в чому його підгримувала княгиня Верхуслава, дружина князя Ростислава Рюриковича, та її брат – князь Юрій Всеволодович. З проханням […]...