ЛОБО1 – ВОЛОДАР КУРУМПО – ЕРНЕСТ СЕТОН-ТОМПСОН – ЗАХИСНИК НАШИХ ВОЛОХАТИХ І ПЕРНАТИХ РОДИЧІВ – ПРИРОДА І ЛЮДИНА

ЛОБО1 – ВОЛОДАР КУРУМПО

(Скорочено)

І

Курумпо – велика скотарська округа на півночі Нью-Мексико. Це край соковитих пасовищ, де вигулюють незліченні стада, край високих гір, грімкотливих потоків, що впадають у річку Курумпо, від якої і походить назва місцевості. Могутнім володарем, чия свавільна влада простяглася на весь край, був тут старий сірий вовк.

Старий Лобо, або Володар Лобо, як його називали мексиканці, був ватажком зграї сірих вовків, що спустошували долину Курумпо впродовж багатьох років. Усі місцеві скотарі та пастухи добре знали цього хижака. Кожні відвідини Лобо і його вірної зграї наганяли смертельний жах на тварин і викликали напад безсилої люті у їхніх господарів. Старий Лобо – справжній велетень – був надзвичайно дужим і хитрим звіром. Його нічне виття враз розпізнавали всі тутешні люди. Звичайний вовк годинами вив обіч пастушого табору, і ніхто на те не зважав, а коли луна доносила з ущелини могутнє виття старого ватажка, пастухів огортав неспокій: вони готувалися дізнатися вранці про нові безчинства сірої ватаги.

1 Лобо – у перекладі з іспанської: вовк.

Зграя Лобо була невеликою. Я не міг зрозуміти чому. Звичаєм навколо такого виняткового в усьому звіра завжди збирається чималий гурт. Може, він сам не хотів збільшувати ватаги, а може, всіх відлякувала його аж надто лиха вдача. Без сумніву одне: протягом останніх років його панування в нього було лише п’‎ятеро підлеглих, кожен із яких зажив слави своїми величезними розмірами.

Особливо виділявся помічник Лобо, справжній гігант, але й він поступався перед ватажком силою і завзяттям.

Кожен член ватаги мав свою характерну рису. Одного красивого білого вовка мексиканці звали Бланкою1. Гадали, Бланка – самиця, подруга Лобо. Інший вовк, рудої масті, відзначався нечуваною спритністю. Ходили чутки, буцім він легко наздоганяв прудконогу антилопу.

Життя вовків тісно перепліталося із життям скотарів, тим-то не дивно, що вони прагнули будь-що і якнайшвидше спекатися зграї. Кожен скотар ладен був віддати чимало молодих бичків за скальп бодай одного вовка з ватаги Лобо.

Тим часом сіроманці насолоджувалися полюванням, зневажаючи всі виверти мисливців.

Вони ніби глузували з них, нехтуючи отруєною приманкою, і збирали й далі, принаймні останні п’‎ять років, данину зі скотарів Курумпо в розмірі однієї корови щодня. Таким чином, здобич зграї становила, за грубими підрахунками, щонайменше дві тисячі добірних голів.

Застаріле поняття, що вовк завжди голодний і пожирає все поспіль, у даному разі не відповідало дійсності, бо ці свавільники були дорідні, вгодовані, ситі та ще й вередливі до харчу. Вони ніколи не торкалися тварини, що здохла сама або сконала в пошесть, гребуючи навіть тією, що її забив скотар. Свій вибір зупиняли на гладкій телиці, яку щойно самі зарізали, ласували лише найніжнішою частиною. Старою коровою чи бугаєм просто гидували. Відомо також, що вони не любили баранини, однак часто, розважаючись, загризали овець. Якось уночі, у листопаді 1893 року, Бланка і рудий вовк, охочі до таких забав, вигубили двісті п’‎ятдесят овець, навіть не скуштувавши їхнього м’‎яса.

1 Бланка у перекладі з іспанської: біла.

Малюнок Е. Свтона-Томпсона

За голову Лобо було призначено велику нагороду. Навмисно для нього розкидали кругом отруєне м’‎ясо, але він ніколи не схибив: завжди непомильно розпізнавав приманку.

Лобо боявся лише вогнепальної зброї. Він знав, що всі тутешні чоловіки носять із собою рушниці, тим-то ніколи не нападав на людину й всіляко уникав зустрічі з нею. Непорушним законом для зграї був порятунок втечею, хоч би на якій відстані майнула людська постать. Звичка Лобо дозволяти вовкам жерти лише здобич, яку самі вполювали, не раз ставала їм у великій пригоді, а гострий нюх ватажка завжди визначав людський запах і давав їм можливість уникнути неминучої загибелі.

Якось один ковбой почув могутній клич старого Лобо. Покрадьки він наблизився до улоговини й побачив, що зграя оточила невелику череду корів.

Лобо сидів на пагорбі, а Бланка й решта вовків намагалися відбити від стада телицю, вибрану на обід. Але худоба згуртувалася в коло і виставила до ворога суцільний ліс рогів. Однак оборона не була щільною: кілька передніх корів, настрахані наскоками грізного суперника, рвалися всередину. Саме через цей злам в обороні вовкам вдалося поранити облюбовану телицю.

Терпець Лобо урвався, з горла вихопилося глухе виття, він стрімголов помчав на череду. Очманіла від переляку череда сахнулася і розпалася навпіл. Лобо з розгону увірвався в розколину. Корови кинулися врозтіч, наче відламки розірваної вибухом бомби. Обрана жертва й собі рвонула бігти, але кількома стрибками Лобо наздогнав її, люто вп’‎явся в горло і, вгрузаючи в землю лапами, різко спинився. Від могутнього ривка телиця повалилася, задерши ратиці догори. Лобо теж перекинувся на спину, але миттю скочив на ноги. Зграя в лічені хвилини прикінчила нещасну телицю.

Старий ватажок не брав участі в розправі. Він повалив жертву і всім своїм виглядом, здавалося, говорив: “Чому ніхто з вас не зробив так само, а лише марно гаяв час?”.

Ковбой з голосним гиканням помчав на вовків, і ті кинулися навтьоки. Ковбой тут-таки посипав зарізану тушу стрихніном1 У трьох місцях і подався геть, упевнений, що зграя повернеться за здобиччю.

Наступного ранку, коли він прийшов поглянути на сподівані трупи, з’‎ясувалося, що вовки і справді ласували телицею, але перед тим старанно відокремили й викинули геть усі отруєні частини.

Страх перед ватагою Лобо дедалі зростав. Щороку винагорода за його голову підвищувалася, аж поки сягнула нечуваної суми – тисячі доларів. За людську голову, голову небезпечного злочинця, призначалася набагато менша ціна. (…)

Найкращі мисливці намагалися впіймати Лобо. Вони вдавалися до всіляких хитрощів, але вовк щоразу виявлявся розумнішим і оминав їхні

Літературний практикум

1. Яке враження справив на вас Лобо?

2. Знайдіть у тексті першу згадку про ватажка вовків. Як характеризує автор свого героя?

3. Наведіть епізоди, у яких Лобо виявляє неабиякий розум, тонкий нюх і дивовижну обережність.

4. Як місцеві жителі ставилися до Лобо? Розкажіть про їхні спроби позбутися хижака.

II

Я не надто йняв віри розповідям ковбоїв, аж поки восени 1893 року випала нагода стрітися із сірим пронозою2 і вивчити його краще, ніж інші.

За кілька років до цих подій, коли іще був живий Бінго3, я частенько полював на вовків. Відтоді змінив заняття на інше, що прикувало мене до письмового столу і стільця. Мені доконче потрібен був рухливий спосіб життя, тим-то, коли мій дав ній друг – фермер із Курумпо – запросив приїхати до нього і спробувати покласти край розбійницьким нападам сірої зграї, я погодився без вагань, радіючи можливості познайомитися з її ватажком.

1 Стрихнін – сильна отрута.

2 Проноза – спритний, хитрий.

3 Бінго – герой оповідання Сетона-Томпсона “Бінго. Історія мого собаки”.

Аби ліпше вивчити місцевість, я багато їздив верхи. Часом мій проводир показував на кістяк тієї чи іншої тварини, що на нім поприсихало сухе шкураття, й говорив: “Це його робота”.

Я зрозумів: шкода й думки вполювати Лобо в горах верхи на коні. Лишалося єдине – капкани й отрута. Та нам бракувало достатньої кількості капканів, тим-то я вдався до отрути. Не описуватиму з усіма подробицями десятки хитромудрощів, на які я пускався, щоб обвести “вовка-перевертня”. Годі було знайти таку суміш стрихніну, миш’‎яку, синильної кислоти, якої б я не випробував як отруту для Лобо. Годі було знайти такий сорт м’‎яса, якого б не підкинув цьому лиходію для приманки. Минали дні, а мої зусилля йшли нанівець. Старий пройдисвіт був хитріший. (…)

Малюнок Е. Сетона-Томпсона

Нарешті прибули довгождані капкани. Я та ще двоє мисливців тиждень, не шкодуючи сил, поралися з ними, аби їх поставити. Робили все, що, на наш погляд, могло сприяти успіхові.

Наступного дня, коли я поїхав оглянути капкани, тут-таки натрапив на сліди Лобо, що в’‎юнилися від одного пристрою до іншого. Сліди розповіли історію його нічних походеньок.

Він шастав у темряві і, хоч капкани були ретельно замасковані, відразу викрив перший з них. Лобо наказав зграї зупинитися, а сам заходився розгрібати землю навколо, доки розкопав і капкан, і ланцюг, і колоду. Лобо перебігав від капкана до капкана і з кожним робив те саме. Невдовзі я помітив: старий проноза спинявся і збочував щоразу, помічаючи на дорозі якийсь підозрілий предмет.

Тоді в мене визрів новий план. Я розставив капкани у формі літери “Н”. Замаскував їх уздовж обох боків стежки, а один поставив, мов поперечку для літери, посередині. Спливали дні. Я визнав, що вкотре мене спіткала невдача.

Лобо вільно біг стежкою і вже був між двома паралельними рядами капканів, як завважив “поперечку”. Старий пройда зупинився саме вчасно.

Як він здогадався – не знаю. Певно, якийсь добрий звіриний янгол літав над ним і охороняв від небезпеки, що чигала на нього. Лобо не збочив ні на дюйм1 уліво чи вправо, обережно, повільно позадкував, ставлячи кожну лапу в свій попередній слід, доки опинився в безпечному місці. Перегодом обійшов капкани з іншого боку і задніми ногами заходився загрібати землю, так що каміняччя і грудки летіли навкруг, аж поки механічні пружини спрацювали й заклацнулися.

Точнісінько так само він робив і в інших випадках. Попри всі мої хитромудрі виверти, Лобо ні разу не схибив, неухильно обминав небезпеку, розв’‎язуючи всі мої головоломки, й досі чинив би він свої спустошливі набіги, якби глибока прихильність до подруги не занапастила його, поповнивши іменем сіроманця довгий список героїв, що були нездоланні наодинці й загинули через необережність друга, якому сліпо довіряли.

III

Я не раз помічав, що у зграї Лобо не все гаразд. Скажімо, чому попереду слідів ватажка видно відбитки меншого вовка? Я не міг збагнути причини, та ось один ковбой мені сказав:

– Бачив їх сьогодні. Стрій порушує і відривається від зграї Бланка.

Отже, Бланка – справді самиця. Жоден вовк-самець не дозволить собі йти попереду ватажка, інакше накладе життям.

1 Дюйм – міра довжини, що дорівнює приблизно два з половиною сантиметри.

Це наштовхнуло мене на новий план.

Вовки мали за звичку підходити до кожної туші, що траплялася їм на шляху, навіть не маючи наміру їсти. Я сподівався, що ця їхня звичка стане мені в пригоді, хоча здогадувався, що Лобо розкусить мою хитрість з м’‎ясом і заборонить зграї наблизитися до нього, але я покладав великі надії на голову, яка мала цілком безневинний вигляд.

Наступного ранку я вирушив обстежити капкани. Яка радість! Земля навколо них була густо поцяткована свіжими вовчими слідами, а місце, де лежала голова з капканом, було порожнє.

Побіжний огляд слідів переконав, що Лобо справді не дозволив зграї наблизитися до м’‎яса, але один, менший вовк, легковажно підійшов понюхати голову, що лежала осторонь, і потрапив у сталеві лабети.

Ми подалися слідами і за милю1 побачили цього горопашного вовка – Бланку. Зауваживши людей, вовчиця наддала бігу, але голова телиці, що важила понад п’‎ятдесят фунтів2, добряче їй заважала. Однак Бланка сильно випередила мого помічника, який ішов пішки. Ми перехопили її поблизу скелястого узгір’‎я: голова телиці міцно застрягла рогами між камінням.

Ніколи раніше не доводилося мені бачити такої красивої вовчиці. М’‎яка густа шерсть Бланки була срібно-сірого відтінку.

Вона обернулася, готуючись стати до бою, і завила. Її голос був сповнений розпачу. Луна відкотила його далеко в гори. Неподалік з ущелини басовитим виттям озвався вірний Лобо. То був останній поклик Бланки: ми підступали ближче, біла вовчиця мала берегти сили, щоб боронитися.

Невдовзі сталася неминуча трагедія, від згадки про яку мені стає моторошно. Кожен з нас накинув на шию приреченій тварині ласо і погнав коня в протилежний бік. Мотузки зашморгнулися, кров хлюпнула з горла Бланки, очі оскляніли, кінцівки витягнулися і знерухоміли. Ми поскакали додому, волочачи мертву вовчицю, і раділи, що завдали зграї Лобо першого смертельного удару.

Дорогою ми чули тужливе завивання. Старий ватажок блукав мов неприкаяний, сподіваючись знайти Бланку. Він-бо не хотів її кидати, але нічим не міг зарадити біді, порятувати; страх перед вогнепальною зброєю глибоко сидів у ньому.

1 Миля – тут: міра довжини, що дорівнює 1609 м.

2 Фунт – тут: міра ваги, що дорівнює приблизно 454 г.

Цілий день ми чули виття: у безнадійних пошуках вовчиці минав час. Я сказав одному з ковбоїв:

– Тепер я певен, що Бланка була його подругою.

Надвечір Лобо став ніби наближатися до нашої ущелини: його виття чимраз ближчало. Як разюче воно змінилося. Войовничий клич воїна-звитяжця, хижу лють і нескореність заступили відчай, горе і глибокий сум.

Лише проти ночі він, певно, знайшов місце, де сконала Бланка: протяжливий стогін вихопився з грудей Лобо. Від його скорботи хололо в серці. Я ніколи б не повірив, що відчуватиму таке гостре почуття жалю до нього. Суворі, стримані ковбої не уявляли, щоб вовк так гірко побивався. Лобо зрозумів, що сталося: земля на тому місці була скривавлена.

Він побіг слідами наших коней аж до ранчо1 мого друга. Що гнало його – жадоба помсти чи сподівання знайти там Бланку – не знаю. Принаймні частково відплатити за кривду йому вдалося. За п’‎ятдесят ярдів2 від воріт ранчо він напав на нашого сторожового собаку й роздер сердегу на шматки. Очевидно, Лобо приходив сам, на ранок я не помітив більше нічиїх слідів. Він знавісніло гасав навколо ранчо, втративши страх. Я чекав на це і понаставляв по всьому пасовиську багато нових капканів. Перегодом переконався, що він таки попався в один, але завдяки своїй могутній силі вирвався зі сталевих лещат.

Я був переконаний, що Лобо ганятиме довкіл, доки відшукає труп Бланки, тож усі зусилля спрямував на те, щоб покінчити з ним, перш ніж він угамується і назавжди покине місце. Я зрозумів, що припустився великої помилки, коли вбив білу вовчицю і не скористався нею як живою приманкою, тоді б мені вдалося заскочити Лобо тієї-таки ночі.

Я зібрав усі капкани – сто тридцять міцних сталевих вовчих пасток – і поставив їх по чотири вздовж усіх стежок, які вели в ущелину. Кожен капкан окремо кріпився до колоди, а кожна колода в свою чергу окремо прикидалася землею. Маскуючи їх, я ретельно знімав дерен, клав його на полотно, щоб по закінченні роботи знову покласти на місце, аби старий вовк не помітив бодай найменшого сліду людини.

Коли капкани були надійно сховані, я протяг між ними труп бідолашної Бланки. Потім відтяв вовчиці одну лапу і наслідив нею над кожним капканом. Я вдавався до всіляких хитрощів і вживав усіх пересторог, аби забезпечити успіх.

1 Ранчо – тваринницька ферма.

2 Ярд – міра довжини, що дорівнює приблизно 91 см.

Пізно ввечері я повернувся додому. Вночі мені чувся голос Лобо, але я не був того певен. Назавтра згуслі вечірні сутінки не дали мені об’‎їхати всієї північної частини ущелини і довідатися щось про старого ватажка. За вечерею один з ковбоїв сказав:

– Уранці худоба в Північній ущелині чогось страшенно ревла. Може, в капкан упіймалася якась звірина?

Лише пополудні наступного дня мені пощастило дістатися до вказаного місця. Іще здалеку я побачив велику сіру тінь, що при моїй появі підвелася із землі, марно намагаючись метнутися кудись убік. Переді мною виріс сам Лобо, могутній володар Курумпо, міцно стиснутий сталевими лещатами.

Безталанний герой! Він ні на мить не припиняв пошуків своєї подруги, натрапив на її слід, сліпо, не роздумуючи, кинувся вперед і потрапив у пастку.

Чотири капкани намертво стиснули в своїх сталевих обіймах чотири лапи звіра, а густа мережа слідів на землі свідчила про те, що худоба збиралася навколо переможеного кривдника, щоб поглузувати з нього, але близько підійти не наважувалася.

Два дні й дві ночі пролежав він прикутий і геть знесилився. Та коли я підійшов до нього майже впритул, звір підвівся, шерсть на ньому наїжилася. Востаннє я почув його могутній, оглушливий голос. Він завив, скликаючи своїх підданців. Але ніхто не озвався, не прибіг на поміч. І тоді він зібрав останні сили й кинувся на мене. Марно. Кожен капкан важив щонайменше триста фунтів. Лобо був безсилий проти них.

Він скреготав могутніми іклами, кусаючи ненависні ланцюги, а коли я спробував торкнутися до нього рушницею, схопив її зубами і залишив на ній глибокі прим’‎ятини. Очі звіра потемніли від люті й ненависті, щелепи грізно клацали, але мене й коня, що тремтів від страху, годі було дістати. Лобо сильно виснажився від голоду й втрати крові і невдовзі знесилено впав на землю.

Щось схоже на жалість ворухнулося у мене в грудях, коли я збирався вчинити з ним те, що він звично робив зі своїми жертвами.

– Старий невгамовний свавільнику! Герою незліченних спустошливих набігів! – сказав я, звертаючись до нього. – За хвилину ти станеш купою мертвечини. Так буде справедливо!

Ласо майнуло в нього над головою.

Але ватажка не так легко було обдурити. Перш ніж петля зашморгнулася в нього на шиї, він на льоту схопив її зубами, легко перекусив і кинув під себе.

Звісно, я мав напохваті рушницю, але мені шкода було псувати його чудову шкуру. Тож я погнав коня до табору й повернувся з ковбоєм і новим ласо. Ми кинули вовку цурпалок, який він міцно схопив зубами, і перш ніж Лобо встиг випустити його, наші ласо просвистіли в повітрі і впали йому на шию. Промінь життя поволі згасав в очах могутнього володаря Курумпо.

Я гукнув до свого помічника:

– Стривай! Захопимо його живцем і відвеземо до табору.

Лобо так знемігся, що ми легко просунули йому в пащу товсту палицю, пообсновували щелепи міцним мотузяччям і прив’‎язали до палиці. Палиця тримала мотузку, мотузка – палицю. Так ми убезпечили себе від грізного звіра. Лобо вгамувався і байдуже позирав на нас, наче хотів сказати: “Ваше зверху. Ви здолали мене. Тож робіть зі мною, що хочете!..”.

Відтоді він перестав нас помічати.

Ми надійно зв’‎язали йому ноги. Лобо не загарчав, не завив, навіть не підвів голови. Хекаючи, ми ледве завдали вовка коневі на спину. Лобо дихав рівно й спокійно, мов уві сні. Очі знову стали ясними й чистими. Але на нас вони не дивились. Погляд його линув у далечінь, обіймав колишні володіння, де щасливилося йому та його грізній зграї.

Ми їхали поволі і незабаром дісталися до ранчо. Накинули на Лобо ошийник, сталевими ланцюгами прип’‎яли його до стовпа на пасовиську и розв’‎язали йому ноги. (…)

Я поставив перед ним воду і м’‎ясо, але він навіть не повернув голови. Лежав нерухомо, жовтаві очі пильно дивилися на вхід в ущелину, у прерії, широкі й безкраї. Він не здригнувся й тоді, коли я доторкнувся до нього. Сонце сідало за обрій, а Лобо невідривно дивився вдалину. Я сподівався, що вночі старий ватажок скликатиме свою зграю, навіть приготувався до цього. Але він уже кликав її в скрутну мить, і ніхто не прибіг на допомогу. Більше він кликати не схотів.

Кадр з кінофільму “Лобо. Вовк, який змінив Америку” (Велика Британія, 2007 р.)

Кажуть, лев, який позбувся сили, орел, що втратив волю, і голуб, котрого розлучили з подругою, гинуть від розбитого серця. Тож чи можна було сподіватися, що серце цього нескореного свавільця стерпить потрійний удар? Він втратив і силу, і волю, і подругу.

Коли зарожевів світанок, Лобо лежав так само спокійно, немовби спочивав. Але старий ватаг уже був мертвий.

Я зняв ланцюг з його могутньої шиї. Один з ковбоїв допоміг мені відтягти труп у повітку, де лежала й Бланка. Ми поклали Лобо поруч із нею, і ковбой сказав:

– Нарешті ти знайшов її. Тепер ви знову разом.

Переклад Лариси Боженко

Запитання і завдання до прочитаного уривка

1. Які спостереження за поведінкою вовків підказали оповідачу успішний план подальшого полювання? На чому грунтувався розрахунок мисливця?

2. Що відчував оповідач у хвилини перемоги над Бланкою? А як сприйняли цю подію ви?

3. Як змінилася поведінка Лобо після втрати подруги? Які деталі свідчать про глибину його горя?

4.Як було схоплено старого вовка? Чому оповідач хотів зберегти йому життя?

5. Схарактеризуйте поведінку Лобо в полоні. Чому він збайдужів до власного становища? Знайдіть у тексті відповідний коментар оповідача. Чи поділяєте ви думку мисливця?

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Назвіть основні риси характеру Лобо. У яких епізодах виявляється могутність, внутрішня сила та велич цього звіра?

2. Доведіть! На які почуття здатен старий вовк? Чи можна назвати їх людськими? Як ставиться до Лобо оповідач? Доведіть свою відповідь.

3. Схарактеризуйте оповідача та його ставлення до природи. Обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.

4. Подискутуйте! Сетону-Томпсону часто дорікали, що він закінчив оповідання загибеллю вовка. На це письменник відповідав, що почуття, які викликають вовк і мисливець у фіналі твору, мають допомогти читачеві зрозуміти його зміст. Отож обговоріть з товаришами такі питання:

– Чи був оповідач гідним суперником Добо?

– Чи можна назвати їхній двобій чесним?

– Кому із супротивників ви співчуваєте? Чому?

– Чи вважаєте ви перемогу мисливця над вовком беззастережною? Чому?

– Як ви зрозуміли фінал твору?

5. Пофантазуйте! Запропонуйте свої варіанти назви оповідання “Добо – володар Курумпо”. Прокоментуйте їх. На якій думці автора вони мали б наголошувати?

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Бажаєте більше дізнатися про життя тварин? Скористайтеся “Літературним навігатором”. Його рубрика “Книжка за книжкою” підкаже вам, які твори Сетона-Томпсона треба для цього прочитати.

Книжка за книжкою

“Доміно. Історія одного чорно-бурого лиса”. У цій повісті письменник розповідає історію чорно-бурого лиса на прізвисько Доміно. Ще дитинчам він вирізнявся з-поміж інших лисенят спритністю й розумом. А коли подорослішав, став найкращим серед лисів своєї місцевості. Жоден з них не міг перевершити Доміно в красі, силі, хитрості й сміливості. Та був у Доміно запеклий ворог – собака Гекла. Гекла постійно полювала на лиса, але схопити його не могла. Проте якось вони зійшлися в смертельному двобої…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. На скільки частин поділено повість “Доміно”? Розкрийте зміст назви кожної з них.

2. Які особливості поведінки лисиць та інших тварин зображує в цьому творі письменник?

3. Визначте основні риси характеру Доміно. Доповніть відповідь прикладами з твору.

4. Кому із супротивників симпатизує автор – Доміно чи Геклі? А ви? Поясніть чому.

“Снап. Історія бультер’‎єра”.

Головним героєм цього невеличкого оповідання є бультер’‎єр на прізвисько Снап. Оповідач отримав його в подарунок від шкільного товариша, схильного до жорстких жартів. Записка, що докладалася до посилки з песиком, містила кілька речень: “Надсилаю тобі чудове щеня. Будь з ним ввічливим. Так безпечніше”. Щойно Снапа було випущено з коробки, він показав свою вдачу, гнівно кинувшись на нового господаря. Кілька днів оповідач витратив на те, щоб перетворити маленького, але грізного песика на відданого товариша. Снап був відчайдушно сміливим. Здавалося, він узагалі не відчував страху. Саме тому оповідач вирішив скористатися допомогою бультер’‎єра в полюванні на вовків…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Як оповідачеві вдалося приборкати Снапа?

2. Чим відрізнявся Снап від інших собак?

3. Як поводився бультер’‎єр під час полювання на вовків?

4. Із чим письменник порівнює Снапа в сцені полювання? Розкрийте зміст цього порівняння.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

ОБРАЗИ Й КАРТИНИ ПРИРОДИ В РІЗНИХ ВИДАХ МИСТЕЦТВА

У той час, коли Джон Кітс оспівував “поезію” рідної землі у віршах, його талановитий співвітчизник Джон Констебл (1776-1837) увічнював її в чудових живописних полотнах. До цього художника в англійському малярстві природа була лише тлом для зображуваних сцен і постатей. Констебл же зробив її головною темою своєї творчості.

Дж. Констебл. Дедхемська долина

Митець не змальовував вишуканих краєвидів. Його увагу привертали непоказні, на перший погляд цілком звичайні куточки рідного краю. Саме в них, на переконання художника, варто було шукати первісну красу та щиру поезію.

Аби досягти точності в зображенні природи, Констебл читав наукові праці й підручники з природознавства, консультувався з ученими-ботаніками. Та головним своїм учителем він вважав саму природу, а тому й намагався якомога більше писати її “з натури”. Пояснюючи, чим є для нього живопис, художник наголошував: “Живопис – це синонім відчуття. Я радше відчуваю, ніж бачу веселку, іскрясте світло й свіжість, зливу, що віддаляється, чи яскраве сонце, яке піднімається над обрієм… Схід сонця – ось що таке живопис!”.

Відкривачем одухотвореного пейзажу в німецькому малярстві став Каспар Давід Фрідріх (1774-1840). Щодо картин цього художника мистецтвознавець Марк Депюті зазначав: “Вони увиразнюють душевне напруження людини, яка. усвідомлює себе лише маленькою часточкою світобудови… Мистецтво Фрідріха демонструє нам переваги природи над людиною, закликає захоплюватися її величчю й досконалістю”.

До речі, картини Фрідріха високо оцінював Гете. У 1805 р. поет організував у Веймарі конкурс “Друг мистецтва”, і Фрідріх надіслав туди кілька своїх робіт. Гете відразу помітив талант молодого художника. Він особисто вручив Фрідріху головний приз конкурсу й назвав його видатним діячем німецького мистецтва.

К. Д. Фрідріх. Гора Вацманн

1. Розгляньте репродукцію картини Констебла “Дедхемська долина”. Як на ній передано настрій ранкового пробудження природи? Зверніть увагу на те, як побудована картина: дерева зображено на передньому плані, а долина, якою тече звивиста річка, губиться за обрієм. Чого досягає художник такою побудовою?

2. Розгляньте репродукцію картини Фрідріха “Гора Вацманн”. Що зображено на її передньому плані? Як змінюються пейзаж і кольори на задньому плані? Як художник передає величний спокій природи? Чи може бути ця картина ілюстрацією до вірша Гете “Нічна пісня мандрівника”? Обгрунтуйте свою думку.

Цікавий варіант перекладу “Нічної пісні мандрівника” належить видатному поетові Михайлу Юрійовичу Лєрмонтову (1814-1841). Його вірш, що є вільною варіацією на тему гетевського твору, визнано шедевром російської лірики XIX ст.

Прочитайте вірш Лєрмонтова і порівняйте його з українським перекладом “Нічної пісні мандрівника”, виконаним Миколою Бажаном (с. 125).

Михайло Лєрмонтов

ИЗ ГЕТЕ

Горные вершины

Спят во тьме ночной;

Тихие долины

Полны свежей мглой;

Не пылит дорога,

Не дрожат листы…

Подожди немного,

Отдохнешь и ты.

Чимало віршів з “Книги пісень” Гейне було покладено на музику відомими композиторами. Зокрема, – Робертом Шуманом, Францом Шубертом, Йоганнесом Брамсом, Петром Чайковським та іншими. Такий інтерес до збірки німецького поета з боку представників музичного світу цілком зрозумілий. Адже вміщені в ній вірші, відповідно до загальної назви, вирізняються надзвичайною мелодійністю. Значною мірою це зумовлено не лише особливостями поетичного обдаровання Гейне, а й міцним зв’‎язком з німецькою народнопісенною традицією. Не випадково деякі з творів поета набули популярності народних пісень.

Тема природи в різні пори року втілилася в доробку багатьох композиторів. Деякі з них навіть створили “музичний портрет” повного календарного року. До найвідоміших з таких творів належать цикл скрипкових концертів1 “Чотири пору року” Антоніо Вівальді (1678-1741) та цикл фортепіанних п’‎єс “Пори року” Петра Ілліча Чайковського (1840-1893).

Цикл “Чотири пори року” Вівальді об’‎єднує концерти “Весна”, “Літо”, “Осінь”, “Зима”. Кожен із цих творів складається з трьох частин (за кількістю місяців) і супроводжується віршем, який визначає настрій певної пори року. Вважається, що ці поезії належать самому композитору. Загалом цикл вражає багатством і розмаїттям музичних картин природи. Знайшлося тут місце й “жартам”: Вівальді майстерно відтворив гавкіт собак, дзижчання мух, ревіння звіра, виття хуртовини…

Водночас пори року у Вівальді набувають ширшого значення. Вони співвідносяться з чотирма періодами людського життя (дитинство, молодість, зрілість, старість), чотирма сторонами світу та чотирма частинами Італії. Завдяки своїй мистецькій досконалості цикл італійського композитора зажив слави не – перевершеного шедевра світової музичної класики.

Фортепіанний цикл “Пори року” Чайковського – це серія витончених музичних замальовок, які схоплюють окремі миттєвості життя природи й народу Росії. Поруч із особливостями природного світу (п’‎єси “Білі ночі”, “Пролісок”, “Пісня жайворонка”) у циклі відображено давні російські обряди (“Масляна”, “Святки”), селянську працю (“Жнива”, “Пісня косаря”), традиційні розваги (“Полювання”, “На трійці”).

1. Прослухайте концерт Вівальді “Весна” із циклу “Чотири пори року”. Які картини навіює вам ця музика?

2. Прослухайте п’‎єсу “Пісня жайворонка” із циклу “Пори року” Чайковського. Визначте в ній дві музичні теми. Схарактеризуйте їх. Який настрій навіює вам цей твір?

3. Які музичні весняні пейзажі ви обрали б для супроводу виразного читання вірша Гейне “Задзвени із глибини…”? Поясніть свій вибір.

На основі оповідання Сетона-Томпсона “Лобо” було створено кілька екранізацій. Так, 1962 р. в США вийшла стрічка “Легенда про Лобо”, у якій поєдналися особливості науково-популярного и художнього кіно. Замальовки з життя вовків доповнено в ній музичними вставками – піснями завойовників Дикого Заходу. Фільм не лише ознайомлює глядачів із цікавими відомостями про життя та вдачу вовків, а й навчає їх любити й поважати природу.

1 Концерт – тут: великий музичний твір для одного інструмента, що виконується в супроводі оркестру.

Ідею любові до природи ще виразніше втілено в другій кіноверсії оповідання Сетона-Томпсона, створеній у Великій Британії 2007 р. Назва фільму – “Лобо. Вовк, який змінив Америку” – відбиває думку його авторів про те, що викладена канадським письменником історія загибелі вовка вплинула на ставлення людей до природи, змусивши їх усвідомити відповідальність за долю кожного представника тваринного світу.

Постер кінофільму “Легенда про Лобо” (режисери Дж. Алгар, Дж. Коиффер, 1962 р.)

Перегляньте одну з кіноверсій оповідання “Лобо – володар Курумпо” і порівняйте її з прочитаним твором. Висловте свою думку з приводу цієї екранізації.

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Назвіть автора вірша “Про коника та цвіркуна”.

2. Хто такий Лобо?

3. Назвіть характерні ознаки віршованого твору.

4. Чому Лобо вважали володарем Курумпо?

5. Що таке пейзажна поезія? Наведіть відповідні приклади.

6. Що таке рима і ритм? Наведіть відповідні приклади.

7. У якому вірші є рядок “Поезія землі не вмре ніколи”? Якого змісту набуває ця думка у творі?

8. Як мисливцям вдалося зловити Лобо? Які риси характеру вовка розкрилися в цьому епізоді?

9. Дайте визначення епітета. Наведіть приклади з прочитаних творів.

10. У чому полягає правдивість зображення життя природи у творах Сетона-Томпсона? Обгрунтуйте відповідь прикладами з прочитаного оповідання канадського письменника.

11. Визначте основну думку поезії Гете “Нічна пісня мандрівника”.

12. Визначте настрій вірша Гейне “Задзвени із глибини…”. Обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.

13. Подискутуйте! У чому, на вашу думку, полягають труднощі написання реалістичних творів про тварин?

14. Пофантазуйте! Придумайте епітети до образів вершин, вітру та бору з вірша “Нічна пісня мандрівника”.

15. Підготуйте виступ на тему “Поезія Г. Гейне в перекладах Лесі Українки”.

16. Мандруємо Інтернетом. Виконайте одне із запропонованих завдань.

– Знайдіть в Інтернеті репродукції живописних пейзажів, які, на вашу думку, найкраще пасують до віршів, уміщених у другій частині підручника, і створіть мультимедійну презентацію на тему “Рядки, що ожили на полотні”.

– Знайдіть в Інтернеті інформацію про життя і поведінку вовків. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему “Життя вовків у дикій природі” і порівняйте подану в ній інформацію з текстом оповідання “Добо – володар Курумпо”.

Теми письмових робіт

1. “Поетичні картини природи (за вивченими віршами)”.

2. “Незвичайний вовк Лобо”.

3. “Мій улюблений літературний твір про природу”.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)