Літературне хуторянство

Літературне хуторянство – примітивне, провінційне розуміння завдань та специфіки літератури, відсторонення її від магістральних ліній світового письменства, втілення хворобливої меншовартості українства. Для нього властиве зловживання літературними штампами, версифікаторство, епігонство, протистояння оновлювальним віянням у мистецтві. Небезпідставно Леся Українка назвала такі безпереспективні тенденції “дикою бурсаччиною”. Л. х. заперечували власною творчою практикою представники “Молодої музи” та “Української хати”, “празької школи” та “розстріляного відродження”. Особливого загострення проблема Л. х. набула під час Літературної дискусії 1925-28, коли М. Хвильовий повстав проти “червоної просвіти” як мімікрованого різновиду літературної провінційщини, так званого “масовизму”, підтримуваного більшовицькою владою. Особливого “розквіту” Л. х. набуло у сприятливих для псевдолітератури умовах соціалістичного реалізму, дискредитуючи справжні критерії достеменного мистецтва. Л. х. слід відрізняти від хуторської філософії П. Куліша (“Листи з хутора”, 1861), в якій обстоювалася потреба розвитку української культури та літератури на націоцентричній основі, співмірній європейським масштабам світосприймання, але без втрати ментальної ідентичності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Літературне хуторянство