Літературна творчість – Улас Олексійович Самчук – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-50-х років ХХ століття
Дослідники поділяють творчість Самчука на два періоди:
I. Воєнний – 1938-1944 pp. (репортерська, редакційна діяльність);
II. Повоєнний, який ділиться на два часові відтинки:
– 1945-1948 pp. (МУРівський період);
– осінь 1948 р.- до кінця життя ( “канадський” період).
“Ось моя власна історія, – писав він 1 серпня 1945 р. Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту України, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-1933 pp., концентраційні табори…”
Своє перше оповідання “На старих стежках” Улас Самчук опублікував у 1926 р. у варшавському журналі “Наша бесіда”, аз 1929 р. став постійно співпрацювати з “Літературно-науковим вісником”, “Дзвонами” (журнали виходили у Львові), ” Самостійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін), “Сурмою” (без сталого місця перебування редакції).
Найвидатнішим твором Самчука вважається трилогія “Волинь” (1932-1937 pp.), де виведений збірний образ української молодої людини кінця 20-х – початку 30 pp., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 pp., над третьою – з 1935 по 1937 pp.. Саме роман “Волинь” приніс 32-річному письменнику світову славу. За трилогію “Волинь” Уласа Самчука висували на Нобелівську премію, як і Володимира Винниченка за “Сонячну машину”. Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.
Ідейним продовження “Волині” є повість “Кулак” (1932 р.). У “Марії” (1934 р.) відтворена трагедія голодомору українського народу 1932-1933 pp. на центральних і східноукраїнських землях, у “Гори говорять” (1934 р.) – боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням “Волині” є його роман-хроніка “Юність Василя Шеремети” (І-II, 1946-1947 pp.). У незакінченій трилогії “Ост”: “Морозів хутір” (1948 р.) і “Темнота” (1957 р.) – зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах радянської дійсності. Темами останніх книг Самчука є боротьба У ПА на Волині (роман “Чого не гоїть вогонь”, 1959 р.) і життя українських емігрантів у Канаді (” На твердій землі”, 1967 р.). Переживанням другої світової війни присвячені спогади “П’ять по дванадцятій” (1954 р.) і “На білому коні” (1956 p.).
Останній роман “Слідами піонерів” написано 1980 р. У 1986 р. письменник дописав до трилогії “Волинь” сторінки про Чорнобиль.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)