Літературна ієрархія
Один з найбільш спірних питань літературознавства – розмежування “високою” і “низькою” літератури. Художні твори можуть виконувати своє високе призначення, а можуть бути банальним комерційним продуктом, феноменом масової культури. Проте, в літературознавстві накопичено певний досвід вибудовування літературної ієрархії.
До “високої” літератури відносять класику – твори, що володіють справжньою художністю, масштабністю і новизною. Твір визнається класичним, як правило, не відразу після своєї появи, а тільки після перевірки часом. Кумири свого часу – ще не класики. Говорити про те, що будь-кому з сучасних письменників уготована доля класика, можна лише приблизно. Літературознавець Валентин Хализев зазначає, що, наприклад, в 19 столітті поряд з талантами Гоголя, Достоєвського і Толстого високо оцінювався літературний дар таких авторів, як Нестор Кукольник або Семен Надсон, проте з часом одні імена стають відомі всьому світу, а інші знайомі лише вузькому колу фахівців.
Літературою “низькою”, або масової, або паралітературою називають популярні твори, розраховані на невибагливого читача, мало залучений до художній культурі, тобто не має уявлення про те, що таке хороший літературну мову, що таке якісно збудований сюжет і т. д. Характери персонажів і сюжети масової літератури, як правило, схематичні і нерідко передбачувані, а мова далекий від художності і вивіреного стилістичного єдності. Відсутність художності компенсується динамічним сюжетом, великою кількістю неймовірних подій, а герой, чия зовнішність позбавлений справжнього психологізму, наділяється суперздатностями. Щоб переконати наївного читача в реальності подій, використовуються достовірні подробиці: реальні географічні точки, детальні описи відомих будівель, точні маршрути пересування. В. Хализев в “Теорії літератури” ілюструє поняття масової літератури прикладом популярної свого часу повісті Матвія Комарова “Англійська пане”.
Літературний “низ” російського XIX в. неважко уявити, хоча б в найзагальніших рисах познайомившись із знаменитою, багато разів перевиданий з 1782 по 1918 р повістю про МІЛОРД Георге, виконаної дуже примітивною сентиментальності, банальних мелодраматичних ефектів і одночасно грабувати просторечной. Наведемо цитату, коментарів не потребує: “Королева початку невтішно плакати, рвати на собі плаття і волосся, бігаючи по своїх покоїв, як здивована Бахусова німфа, хоча позбавити себе життя; дівиці її тримають, нічого не сміючи промовити, а вона кричить: “Ах! Нещасна Мусульміна, що я над собою зробила і як могла випустити з рук такого лиходія, який всюди буде паплюжити честь мою! Пощо я такого жорстокосердістю шахраю, спокусившись на його прекрасну пику, відкрилася в любові моїй? “… догану це, схопивши кинджал, хотіла заколоти; але дівиці, відняти цей і взявши її без будь-якого почуття, віднесли в спальню і поклали на постелю “.
Поряд з “високою” і “низькою” літературою, виділяється така серединне ланка літературної ієрархії, як белетристика. Це літературні твори, які не відносяться до класики, що не володіють оригінальністю і високою художністю, але мають деякі незаперечні переваги, що дозволяє їм знаходити потужний відгук у сучасників.
Доля творів белетристики складається по-різному. Наприклад, в 19 столітті були дуже популярні твори Михайла Загоскіна та Дмитра Григоровича, однак через десятиліття імена цих письменників виявилися майже забуті. На початку 20 століття потужно прозвучали і навіть довгий час вивчалися в школі романи Миколи Островського “Як гартувалася сталь” і Олександра Фадєєва “Розгром”, але згодом значення цих творів було визнано перебільшеним.
У той же час твори Олександра Дюма, аж ніяк не будучи Шедеві словесності, улюблені широким колом читачів і регулярно перевидаються вже близько двох століть. Іноді твори, спочатку сприймаються як розважальне читання, з часом переходять в розряд класики – досить назвати імена письменників-фантастів Гербер Уеллса, Станіслава Лема, братів Стругацьких. Таким чином, белетристика як “серединна” сфера літературної творчості тісно стикається як з “верхом”, так і з “низом” літератури. В найбільшій мірі це відноситься до таких жанрів, як авантюрний роман і роман історичний, детектив і наукова фантастика.
Окреме явище в літературі представляє епігонство – наслідування, нетворче наслідування відомим зразкам, варіювання добре відомих сюжетів і мотивів. Успіх повісті Н. М. Карамзіна “Бідна Ліза” посприяв появі десятка схожих творів. Точно так само можна говорити про численні спроби наслідувати поезії Некрасова або Блоку. При цьому епігонство не слід плутати з наступністю літературних традицій
(1 votes, average: 5.00 out of 5)