(художній кіносценарій) Темний екран. Неясний шурхіт радіоперешкод. Шурхіт ущільнюється в якісь незрозумілі чи то скрики, чи то схлипи. Зрідка спалахують іскри. Внизу екрана виникає бігучій рядок: “…А тепер до відома Мартіна, котрий витріщає очі
Під сірим віттям вгору йшов помалу Він, сірий і самітний, між олив І голову, пилюкою припалу, В пил рук гарячих глибоко втопив. По всьому – це. І це кінець надходить. Та я повинен, і
Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – “Кобзар Тарас” Він, ким зайнялось і запалало. Скорше – бунт буйних
Лорд Генрі зайшов до свого приятеля, художника Безіла Голуорда, який писав портрет юного красеня Доріана Грея. Краса юнака надзвичайна. Голуорд не хоче, щоб лорд Генрі бачив Доріана, бо лорд Генрі з його цинічним та
Частина перша І Бела Історія ця стала відома авторові зі слів штабс-капітана Максима Максимовича. П’ять років тому він (Максим Максимович) стояв із ротою у фортеці за Тереком. Одного разу, восени, до фортеці прибув молодий
Пригадай, Мариночко, Дівчинко мала, – Отака ж ялиночка І торік була. Волохаті гілочки, Зелені голки, На вершечку – зірочка, На гілках – цяцьки. Зайчики, ведмедики, Човник, паровоз, У самій середині – Сивий Дід Мороз.
– Чи немає у вас, Веселію Йвановичу, якої газети або книжки! – питав хурщик Антін монопольщика, зав’язуючи в хустину гроші за хуру. Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом, потягнув цигарки й
КАРА Барбула підстерігав Зубатку. Незважаючи на попередження, злодійка знову й знову чатувала на недосвідчену малечу з дитсадка. Навколо господаря затону снували мальки. Присутність Барбули їх заспокоювала. Та зненацька вони стріпнулися і кинулися врозтіч. Вниз
Комедія Дійові особи комедії Пан Журден – міщанин. Пані Журден – його дружина. Люсіль – дочка Журденів. Клєонт – закоханий у Люсіль. Дорімена – маркіза. Дорант – граф, закоханий у Дорімену. Ніколь – покоївка
Полечу я до Монголії Та й куплю собі коня Білого, як цвіт магнолії, Ніжного, як цуценя. І назад я аж до Києва Буду їхать на коні. Стану, як душа Батиєва, При невидимій стіні. І