В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, І піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер – де б я не був і
Знову чую, мов співає мати, Долітає голос до зорі. І мене виходять зустрічати Край дороги наші явори. Сонце з небокраю Встало рано-рано. Знову розмовляю З вами, рідна мамо. Ви співали дітям колискові, Ніжне серце
АБЕТКА ДЛЯ “СТАРШОГО БРАТА” ФОСФОРУЄ НОКТИЛЮКА… УКРАЇНЦІ – РОСІЙСЬКІ СИМВОЛІСТИ Ніч. Ніхто нічим не грюка. Фосфорує ноктилюка. Чути шерех хвиль. Я впевнений, що коли буде складена антологія українського символізму, цей чудовий вірш севастопільського українського
Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. Колисав мою колиску Звук підгірської трембіти, Що від неї зорі меркнуть І росою плачуть квіти. Колисав мою колиску Голос недалеких
I Читайте газети при тихім вікні, Впивайтесь ясним каламутом. І як не зірвуться ці лагідні дні, Не крикнуть розпучливо-люто! Читали, пряли недомріяні сни, Солодку молошність туману. Від року до року, з весни до весни,
…Зронив тоді великий Святослав Золоте слово, зо слізьми змішане: “Дітки мої, Ігорю і Всеволоде! Рано взялись ви землю Половецьку Мечами разити, А собі слави шукати. Не з честю ви ворога подолали, Не з честю
Коли кавалеристи проходили через село Бережки, німецький снаряд розірвалося на околиці й ранив у ногу вороного коня. Командир залишив пораненого коня в селі, а загін пішов далі, порошачи й дзенькотячи удилами, – пішов, закотився
Панiкери, заспокойтеся! Колишньому мiнiстровi Охорони здоров’я УРСР Тов. Романенку О. Є. ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ Вася увiмкнув телевiзор. Екран спалахнув, зробився строкатим, потiм зображення стало бiльш чiтким. На Васю позирала офiцiйна особа у модерних окулярах. Пихату фiзiономiю
Трохименко примружив очі: над головою йому, над золотим колосом подільської пшениці високо стояло сонце. Димні хмарини, схожі на бабине літо, заткали були на сонце на одну лише мить… Гарячий серпневий день приском пломенів над
Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі. Нам тієї тарілочки Чому не любить – Хорошая, золотая І як жар горить. Прийшла баба – сама чорна І чорний жупан, – Заховала