ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ № 2. КЛЕКІТ ТРИВОГИ (ЗА РОМАНОМ ВАСИЛЯ ЗАХАРЧЕНКА КЛЕКІТ СТАРОГО ЛЕЛЕКИ) – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ
Мета (формувати компетентності): Предметні: поглиблені знання про творчість письменника рідного краю Василя Захарченка; уміння аналізувати прозовий твір щодо проблематики, образної системи, композиції; Ключові: навички аналізу тексту; комунікативну: формувати вміння висловлювати судження про проблематику твору; навички роботи в групі та навички спілкуватися в колективі; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; емоційну: шанобливе ставлення до творчості В. Захарченка в українській літературі.
Тип уроку: урок літератури рідного краю.
Обладнання: портрет В. Захарченка, виставка його творів.
Дай, Боже, витримати мені до останньої нотки той протяжний зойк
Рідного народу, України у своєму скромному письмі.
В. Захарченко
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ
Черкащина – осердя України. Споконвіків надихав наш край співців і літописців своєю красою, своїм багатством, мужністю і мудрістю людей. Багато митців красного письменства подарувала Черкащина Україні. Не можна не сказати і про тих майстрів пера, котрі хоч і не є уродженцями Черкащини, але пов’язали своє життя з Шевченковим краєм, знаходять тут героїв своїх книг. Це Василь Симоненко, Федір Моргун, Василь Захарченко, Костянтин Світличний, Наталія Віргуш.
Сьогоднішній урок присвячено вивченню життєвого і творчого шляху письменника-дисидента, лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка.
ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя
Постать письменника Василя Захарченка досить чітко окреслилася в українському письменстві вже у 80-х роках, коли протягом десятиріччя з’явилися друком п’ять книжок його прози. Це було “друге пришестя” письменника в літературу після тривалого, тринадцятилітнього вимушеного мовчання – явища для нашого письменства настільки поширеного, що вже й ніби аж буденного. Для тих, хто знав Василя Івановича, хто з ним спілкувався, повернення було подією, яка щиро радувала. Але, на жаль, були і такі, котрим новодруковані твори і сама його особа завдали цілком професійних клопотів: чи не пише і чи не чинить він чогось антирадянського.
Після проголошення незалежності України 1991 року голос письменника залунав повносило і в художніх творах, і в численних публіцистичних виступах. Письменник – патріот, письменник – гуманіст Василь Захарченко однозначно і твердо став на шлях творення незалежної демократичної України, відстоювання її державницьких інтересів; став на захист української мови та літератури, на шлях відродження і творення наших національних святинь, національної духовності. Власне, на цьому шляху він стояв завжди.
Апогеєм популярності письменника став 1995 рік, коли В. Захарченку судилося зазнати й піднесення, і великого болю. Йому було присуджено Шевченківську премію за роман “Прибутні люди”. Та відбулось і судилище, яке чинилося недругами української державності. Василь Захарченко з мужністю пережив нелегке випробування, із властивою йому мудрістю.
2. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях В. Захарченка
Народився Василь Іванович Захарченко 13 січня 1936 року на хуторі Гутирівка Полтавського району Полтавської області в селянській родині Івана Харитоновича й Галини Кирилівни Захарченків. Цей закуток землі української і ці двоє найдорожчих письменникові людей служать і служитимуть йому вічним оберегом.
“Чисто людська і письменницька скромність,- пише про В. Захарченка його побратим по перу,- його вперта мовчкувата працьовитість, схиляння перед людиною чесної праці, повна нездатність до найменшого зухвальства, егоїзму, завищених оцінок зробленого, зазнайства і високомірства – виходять своїми паростками з родинного кореня, дідівського-батьківської традиції простих селян-хліборобів землі полтавської…”
На шляху долі письменника трапилося чимало подій, здебільшого сумно-трагічних, котрі навіки вкарбувалися в історію нашого народу, в історію України.
Батько Василя Захарченка Іван Харитонович працював конюхом, воював усю війну з 1941 року по 9 травня 1945 року. Німецький полон, повоєнні примусові робітничі батальйони в Сталінграді мало не забрали його життя. Мати Галина Кирилівна увесь трудовий вік пропрацювала в колгоспі на рядових роботах. “Якби я погано вчився та якби мене не випустили безпашпортного із села”,- згадує у своїй автобіографії письменник, – то така доля чекала й на нього.
Про свої шкільні роки Василь Захарченко згадує без особливого ентузіазму і досить скупо. Тільки читання книг, пише прозаїк, рятувало його душу: “У все ж я дякую Богові, що він обдарував мене здатністю сприймати душею книгу. Не знаю більшої, радіснішої насолоди, як читання книжки. Ким я тільки не перебув під час того читання: і Оводом, і Ісусом Христом, і апостолом Петром, і Миколою Джерею, і Чіпкою, і Геком Фіном, і Тарасом Бульбою, і Хомою Хаєцьким, і Дон Кіхотом… Це рятувало душу від казенної чужої по духу, власне антиукраїнської школи, силоміць витягало мене на самостійну дорогу роздумів, мрій, фантазій. Ще не вміючи самотужки зліпити двох слів докупи, я любив мріяти про те, як стану знаменитим письменником, напишу багато цікавих книг…”
Негативних емоцій додавало й те, що в рідній Гутирівці були тільки початкові класи. Тож і довелося змалку звідати “самостійного” життя інтернатського, інших непростих вражень. Вимушені обставини, ранні тривалі розлуки з батьками, котрих син шанував надзвичайно, заклали підвалини загостреного розуміння письменником природного значення родини, роду в житті людини, а відтак і в житті народу.
Закінчив школу в приміському селі Супрунівка й повіз документи в Київський університет на відділення журналістики. Це було влітку 1953 року. В автобіографії письменник пише: “Все літо, аж до вступних екзаменів я провів у несамовитому зубрінні й повіз до Києва… всі сім підручників по семи екзаменах. І вступив. І зразу ж почав відвідувати літературну студію в університеті”.
Наступні п’ять років “столичного” життя стали в долі майбутнього письменника стрижневими. Вдумаймося, що то були за роки? Рік вступу – то рік смерті тирана Сталіна. На період студентського Захарченкового життя припадає й відомий XX з’їзд компартії, і початок “хрущовської відлиги” та рух, котрий пізніше назвуть шістдесятництвом. Це сьогодні відомі імена: Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко.
Університет закінчив у 1958 році. Працював журналістом в міській газеті “Робітник Кременчуччини” в м. Кременчуці, потім у м. Сталіно (ниніДонецьк) в газеті “Комсомолец Донбасса”, згодом перейшов редактором у видавництво “Донбас”, на Донецькій телестудії, в газетах “Під прапором Леніна” в м. Мар’їнка, “На будові”. Саме там писалися перші книжки (“Співучийкорінь”, “Трамвай о шостій вечора”, “Стежка”), та публікації в періодиці.
У 1969 році письменник переїхав на помешкання в Черкаси, працював у газеті “Молодь Черкащини”, звідки був брутально вигнаний КГБ “за антирадянські, національні погляди” й тут же запроторений на 5 років у концтабірсуворого режиму в Пермську область.
Після відбуття покарання у 1976 році повернувся в Черкаси під пильний нагляд КГБ: Від 1968 р. до 1981 р. на цілих 13 років моє ім’я було вилучене з літературного процесу, книги вилучені з книгарень і бібліотек і знищені. 1970 р. рукопис чергової книжки “Рідний шум” був повернутий мені з видавництва з припискою: “Повертаємо вам рукопис з відомих вам причин”,- і вільно зітхнув тільки в 1989 – після 1-го з’їзду Народного Руху, де зустрів багато національно свідомої української молоді.
Двічі Василя Івановича приймали до Спілки письменників України – перший раз у 1966 році (перед ув’язненням вигнали), другий – у 1992 році, після проголошення незалежності України.
Взагалі ж Василь Захарченко надзвичайно “плодючий” письменник. Ним написано 10 романів, 9 повістей, 112 оповідань, книжку публіцистики “На камені рідного слова”. Останнім часом побачили світ його романи та оповідання у книгах “Крізь срібний іній” (2005) та “На відстані зойку” (2007). В останній опублікований і щоденник Василя Івановича.
Більшість творів Василя Івановича високопошановані: роман “Клекіт старого лелеки” відзначений як кращий роман року літературною премією ім. А. Головка; оповідання “Шістнадцять георгіївських кавалерів” – літературною премією ім. Ю. Яновського; роман “Прибутні люди” – Національною премією України ім. Т. Шевченка. За талановиті твори й патріотичну гуманістичну позицію митця 2006 року нагороджено ще й премією імені полум’яного патріота України Олекси Гірника.
3. Робота над твором
3.1. Історія написання роману.
Роман “Клекіт старого лелеки” написаний Василем Захарчен – ком, так би мовити, на одному диханні. Під ним стоїть термін “1984 рік, січень-березень”. Очевидно, що письменника гостро зачепила важлива життєва проблема. Він сам зізнається, що поштовхом для написання роману став конкретний життєвий факт: “Восени 1983 року в одному селі на рідній мені Полтавщині я став свідком, як на мене, жахливої, антилюдяної історії, на перший погляд, суто побутової.
В одній добре мені знайомій сім’ї лежала смертельно хвора стара мати. Лікарі передрекли їй лічені дні життя. І ось замість того, щоб у тиші й смутку побути з матір’ю в ці прощальні дні, рідні діти затіяли підготовку до весілля онука з думкою “проскочити” з ним до смерті матері. Та мати померла до весілля. І от вийшло так, що сьогодні відбули похорон матері, а на третій день увесь рід одіграв бучне весілля онука… Замість одвічної, яка в традиції українського народу, жалоби по смерті рідного, замість сумовитого поминання по дев’яти днях, по сорока, після півроку й року,- весілля на третій день по смерті. Стало страшно. Повіяло пусткою. Я побачив, відчув, як низько впала за ці десятиріччя бездуховності моральність моїх співвітчизників.
Якийсь голос мені настійно сказав, просто продиктував: напиши про це”. Письменник написав роман. Звичайно, сюжетні колізії не повторювали одну до одної колізії життєвого факту, але суть порушених проблем і “надзавдання” твору були цілком суголосними життєвим реаліям.
3.2. Постановка проблемного запитання.
“Вони (лелеки) дружно живуть. …лелека ніколи не зобиджає лелечиху та своїх лелеченят. А чого ж люди не можуть так жити?”
3.3. Бесіда за твором.
Ø Де відбуваються події твору? (У с. Гамаліївці.)
Ø Чому сюди з’їжджається багато людей з далеких усюд? (Бо дід Данило лікував людей.)
Ø Ким Данилу доводилася Югина (Це була дружина його брата Аристарха.)
Ø Що розповідав Ярема Люльченко про Данила Заставного? (Що дід має екстрасенсорні здібності, колись навіть приспав усіх хлопців, коли з ними боровся.)
Ø За яких обставин дід почав лікувати людей і чи любив про це розповідати? (Дід соромився людей про це розповідати. А розпочав це робити, коли попробував вилікувати свого сина Омеляна від алкоголізму. З того часу “Данило Мефодійович відчув неабияку силу в собі й став лікувати людей від нервових захворювань та алкоголізму”.)
Ø Що ми дізналися про бабу Світлу, сусідку діда? (З чоловіком “вона побралася весною перед війною, а в серпні 1941 року він помер в госпіталі від важких ран”. Відтоді вона живе сама.) Чому Данило колись боявся зустрічатися з Югиною? (Тому що він “тридцятичотирічний дядько, жонатий, з трьома дітьми” закохався в дев’ятнадцятилітню братову.)
Ø Як склалася доля Аристарха з Югиною? (Аристарх не повернувся з війни, спільних дітей, з Югиною у них не було.).
Ø Як ви ставитеся до того, що Югина після війни народила трьох синів і “нарекла їх по батькові Аристарховичами?”
Ø Чи засуджував Югину за цей вчинок Данило Заставний?
Ø Чому дід Данило з онуком Сашком поїхали в Яненки? (Тому що тваринницький комплекс заливає гноєм із сечею яр, а звідти все попадає в річку Шелестуху. Головою колгоспу в цьому селі був син Заставного – Ілля. Батько звертав увагу сина на те, що не можна бути байдужим до природи. Треба думати, що залишимо нащадкам.)
Ø Хто такий Андрійко і за яких обставин він загинув? (Андрійко дружив із Сашком. Одного разу хлопці побачили, що Омелян (Горечко) випасав корову в посадці, яку недавно посадили учні. Тварина об’їдала молоді деревця. Сашко та Андрійко хотіли цьому завадити. Омелян накинувся на Андрійка. Хлопець “упав потилицею прямо на гострий камінь”.)
Ø Кого звинуватив дід Данило у смерті Андрійка? (Свого сина Омеляна.)
Ø Чому Сашко навіть після умовлянь матері не пішов на похорони друга? (“Він утік з дому, і з села, бродив до самого вечора… Цим він хотів обдурити себе, що Андрійко не вмер, а просто поїхав з Гамаліївки далеко-далеко, на все життя…”)
Ø У чому ви бачите причину руйнування сім’ї дідового внука Степана? (Степан причастився до чарки.)
Ø Чи правильно вчинив Данило, що не дав розгорітися цьому коханню?
Ø Коли дружина Степана вирішила розлучитися з ним, що порадив її Данило Мефодійович? (“Не спіши, дочко. У житті всяке буває. Степан, кажу тобі, не пропащий чоловік. Він здоровий, не бійся. У нього совість є”.)
Ø Чому, на вашу думку, Данило не признавався Югині у своєму таємному коханні до неї? (Спогади про неї гріли його душу на фронтах, пам’ять про неї проніс через усю війну. “У тяжкі хвилини непам’яті в медсанбатах і госпіталях, коли життя його зависало на волосинці, він кликав її, тільки її”. Ніхто й не підозрював про те, що діється в його душі. Навіть самому собі він боявся сказати, що любить її. Щось не давало Данилові розкрити свої почуття: чи то клятва, яку дав дружині при вінчанні, чи спокійна Оксанина вдача, чи малі діти, а чи може щось більше, святіше, те на чому стояло все його життя… Лише в останні дні, коли Югина сама зголосилася доглядати за хворим Данилом, не витримав, розказав їй усе.)
Ø Якими рисами характеру В. Захарченко наділив Данила Заставного? Які з них ви б хотіли мати? Чому?
Ø Чи всі діти Заставного мали такі риси? Хто був подібний, а хто з них мав інші цінності в житті?
Ø Чому Степан назвав своїх родичів “батькопродавцями”. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Чому?
3.4. Визначення жанру, теми, головної думки твору.
Літературний рід: епос.
Жанр: роман.
Тема: зображення життя українського села у другій половині ХХ століття, розповідь про Данила Заставного та його рід.
Головна думка: засудження духовної деградації людини; недотримання народної моралі, звичаїв роду; возвеличення родини, гуманних основ життя, подружньої вірності, етичних ідеалів.
3.5. Дослідницький практикум. Робота в групах.
Коментар. Учні колективно визначають проблематику твору та, об’єднавшись у групи, підтверджують прикладами з роману.
Вчитель. Роман “Клекіт старого лелеки””багатоплановий і багатопроблемний”. Що ж це за проблеми?
□ Проблема стосунків між батьками й дітьми;
□ взаємини між членами родини;
□ морально-етичні проблеми села;
□ проблема вдів;
□ виховання молоді;
□ моральність та аморальність;
□ персональна відповідальність кожного за свою роботу, за добробут сім’ї;
□ проблема бережливого ставлення до природи;
□ сімейна вірність та кохання;
□ уславлення праці й засудження ліні;
□ проблема алкоголізму.
3.6. Обговорення поставленого на початку уроку проблемного питання.
3.7. Робота з поясненням назви твору.
Ø Що, на вашу думку, символізує лелека у цьому творі?
Образ лелек присутній у багатьох епізодах твору. За народним повір’ям, лелеки будують свої гнізда тільки біля будинків добрих людей. І в подвір’ї діда Данила на сараї колись давно поселилися лелеки. Їхня подружня вірність, мир у сім’ї є прикладом для людей. Пара лелек, що проживали у діда на подвір’ї, ніби старі друзі діда Данила. І коли дід доживав свої останні дні, старий лелеки, коли вже всі відлетіли, залишився провести діда. Клекіт старого лелеки на хаті Заставного – це і “клекіт тривоги” самого героя твору, стурбованого численними проблемами життя людини й людства.
Заключні рядки роману ясно розкривають алегорію назви. Помирає Данило Заставний, відлітає у вирій старий лелека…
Та письменник не замикає коло в романі, залишає роз’ятрені житейські рани відкритими. Дивиться, люди, вирішуйте…
Митець означив проблеми заклекотів лелека. Нам треба почути цей “тривожний голос”.
IV. ПІДСУМОК УРОКУ
1. Вправа “Адвокат”
Будучи в ролі адвоката, кого з героїв твору ви взялися б захищати й чому?
2. “Продовжте речення”
Нам, українцям, для того, щоб діди гордилися нашими поколінням, потрібно зробити…
3. Слово вчителя
Закінчити цей урок хочеться словами, якими Данило Заставний звертався до людей: “Спасибі вам за віру у свої сили. Живіть по правді, не лайтеся з людьми, не бажайте нікому зла, не заздрість нічиєму багатству, мужньо зносьте свої невдачі, радійте чужій удачі, і вам воздасться сторицею: будьте здорові, веселі, добрі, і вас любитимуть і поважатимуть люди”.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Повторити вивчене за рік.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)