Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

1. Аксаков К. С., Аксаков И. С. Литературная критика. Москва, 1981.

2. Андреев А. Л. Место искусства в познании мира. Москва, 1980.

3. Античные риторики. Москва, 1978.

4. Аристотель и античная литература. Москва, 1978.

5. Арнаудов М. Психология литературного творчества. Москва, 1980.

6. Арутюнова Н. Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры // Res philologica. Филологические исследования. Памяти академика Г. В. Степанова. Москва; Ленинград, 1990.

7. Асеев Н. Родословная поэзии. Москва, 1990.

8. Атарова К. Н., Лесскис Г. А. Семантика и структура повествования от первого лица в художественной прозе // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1976. Т. 35. № 4.

9. Бахмутова Е. А. Выразительные средства русского языка. Казань, 1967.

10. Белецкий А. И. Избранные труды по теории литературы. Москва, 1964.

11. Белинский В. Г. Взгляд на русскую литературу 1847 г. // Полное собрание сочинений. Москва, 1956. Т. 10.

12. Білецький О. Зібрання праць: У 5 т. Київ, 1966. Т. 3.

13. Бондарев Ю. Хранители ценностей. Москва, 1987.

14. Бонецкая Н. К. “Образ автора” как эстетическая категория // Контекст-1985. Литературно-теоретические исследования. Москва. 1986.

15. Булаховський Л. А. Виникнення і розвиток літературних мов // Мовознавство. 1947. Т.

16. Бунин И. А. Собрание сочинений: В 4 т. Москва, 1988. Т. 1.

17. Введение в литературоведение / Под ред. Г. Н. Поспелова. Москва, 1976.

18. Введение в литературоведение: Хрестоматия / Под ред. П. А. Николаева. Москва, 1988.

19. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. Москва, 1980.

20. Винокур Г. О. О языке художественной литературы. Москва, 1991.

21. Воробьева О. П. Реализация фактора адресата в художественном тексте в аспекте лингвокультурной традиции // Филологические науки. 1992. N 1.

22. Галич В. И. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика // Автореферат на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук. Київ, 1993.

23. Гегель Г. В. Эстетика: В 4 т. Москва, 1968- 1971.

24. Гете И. В. Об искусстве. Москва, 1975.

25. Гинзбург Л. О лирике. Москва; Ленинград, 1964.

26. Гинзбург Л. О старом и новом. Москва, 1982.

27. Головенченко Ф. М. Введение в литературоведение. Москва, 1964.

28. Горский И. К. Исторический роман Сенкевича. Москва, 1966.

29. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1.

30. Гуторов А М. Литературный персонаж и проблемы его анализа // Принципы анализа литературного произведения. Москва, 1984.

31. Давыдов Ю. Диалектика произведения искусства // Вопросы литературы. 1972. № 5.

32. Данте А. Новая жизнь. Божественная комедия. Москва, 1967.

33. Довгалевський М. Поетика (Сад Поетичний). Київ, 1973.

34. Долгополов Л. Личность писателя, герой литературы и литературный процесс // Вопросы литературы. 1974. № 2.

35. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. Мюнхен, 1993.

36. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. Київ, 1974.

37. Дремов А. Художественный образ. Москва, 1961.

38. Жаккар Ж.-Ф. Даниил Хармс и конец русского авангарда. Санкт-Петербург, 1995.

39. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Ленинград, 1977.

40. Ефремов С. Історія українського письменства. Київ, 1995.

41. Каган М. С. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. Ленинград, 1971.

42. Ковалев В. П. Выразительные средства художественной речи. Киев, 1985.

43. Комарова А. П. Метафоры и аллегории в произведениях Шекспира. Ленигарад, 1989.

44. Котляревський І. Енеїда. Київ, 1989.

45. Кошелев В. А. Гумилев и “Северянщина”. Две “маски” // Русская литература. 1993. № 1.

46. Деякий Б. Про життя і твори Тараса Шевченка. Київ, 1994.

47. Лесик В. В. Композиція художнього твору. Київ, 1972.

48. Лесик В. В. Про вивчення ідейно-тематичного змісту літературних творів // Українська мова і література в школі. 1976. № 12.

49. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. Київ, 1965.

50. Левитан Л. С., Цилевич Л. М. Основы изучения сюжета. Рига, 1990.

51. Левитан Л. С., Цилевич Л. М. Сюжет в художественной системе литературного произведения. Рига, 1990.

52. Литвинов В. В начале был читатель // Литературная учеба. 1987. № 3.

53. Литературный энциклопедический словарь. Москва, 1987.

54. Лосев А. Ф. Символ и художественное творчество // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1971. Т. 30. № 1.

55. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. Москва, 1978.

56. Лотман Ю. М. О разграничении лингвистического и литературоведческого понятия структуры // Вопросы языкознания. 1963. № 5.

57. Манн Ю. М. Автор и повествование // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1991. Т. 50. № I.

58. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. Київ, 1983.

59. Маяковский В. Собрание сочинений: В 12 т. Москва, 1978. Т. II.

60. Мелетинский Е. М. Возникновение и ранние формы искусства слова // История всемирной литературы: В 9 т. Москва, 1983. Т. I.

61. Мешкова Л. А. Авторская позиция в современной прозе (Теоретический аспект) // Филологические науки. 1988. № 3.

62. Мирний Панас. Твори: В 3 т. Київ, 1976.

63. Набоков В. Николай Гоголь // Новый мир. 1987. № 4.

64. Николаев Д. Границы гротеска // Вопросы литературы. 1968. N9 4.

65. Об ораторском искусстве. Москва, 1973.

66. Овсянико-Куликовский Д. И. Литературно-критические работы: В 2 т. Москва, 1989. Т. I.

67. Панов М. В. Ритм и метр в русской поэзии. Статья вторая. Словесный ярус // Поэтика и стилистика. 1988-1990. Москва, 1991.

68. Паперный 3. О художественном образе. Москва, 1961.

69. Переверзев В. Ф. Гоголь. Достоевский. Исследования. Москва, 1982.

70. Петровский М. Что отпирает “Золотой ключик”? // Вопросы литературы. 1979. № 4.

71. Петросов К. Г. Теоретические и историко-литературные аспекты изучения проблемы лирического героя // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1989. Т. 40. № 1.

72. Пономарев О. Д. Стилістика сучасної української мови. Київ, 1992.

73.Поспелов Г. Н. Целостно-системное понимание литературного произведения // Принципы анализа литературного произведения. Москва, 1984.

74. Потебня А. А. Теоретическая поэтика. Москва, 1990.

75. Поэт и слово. Опыт словаря. Москва, 1973.

76. Поэтические течения в русской литературе конца XIX – начала ХХ века. Хрестоматия. Москва, 1988.

77. Прозоров В. В. Художественный текст и читательское восприятие (К теории вопроса) // Филологические науки. 1978. № 1.

78. Пушкин А. С. Об искусстве: В 2 т. Москва, 1990.

79. Ревякин А. И. Проблемы преподавания литературы. Москва, 1972.

80. Рыбникова М. А. Избраннные труды. Москва, 1985.

81. Сидоренко Г. К. Як читати і розуміти художній твір. Київ, 1988.

82. Словарь античности. Москва, 1992.

83. Словарь литературоведческих терминов // Под ред. Л. И. Тимофеева и С. В. Тураева. Москва, 1974.

84. Соловьев В. С. Философия искусства и литературная критика. Москва, 1991.

85. Справочник лингвистических терминов. Москва, 1972.

86. Степанов Г. В. Язык. Литература. Поэтика. Москва, 1988.

87. Степанов Ю. С. Французская стилистика. Москва, 1965.

88. Степун Ф. А. Литературно-критические статьи // Русская литература. 1989. № 3.

89. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія // За загальною ред. акад. І. К. Білодіда. Київ, 1973.

90. Сучасна українська літературна мова: Стилістика // За загальною ред. акад. І. К Білодіда. Київ, 1973.

91.Теория литературы: основные проблемы в историческом освещении: Образ, метод, характер. Москва, 1962.

92.Теория литературы: основные проблемы в историческом освещении. Стиль. Произведение. Литературное развитие. Москва, 1965.

93. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы. Москва, 1976.

94. Толстой Л. И. Собрание сочинений: В 22 т. Москва, 1983. Т. 15.

95. Томашевский Б. В. Теория литературы. Москва; Ленинград, 1927.

96. Томашевский Б. В. Пушкин: Работы разных лет. Москва, 1990.

97. Томашевский Б. В. Стилистика. Ленинград, 1983.

98. Томашевский Б. В. Стих и язык. Москва; Ленинград, 1959.

99. Тынянов Ю. Н. Литературный факт. Москва, 1993.

100. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. Москва, 1977.

101. Український радянський енциклопедичний словник: В 3 т. Київ, 1986. Т. 1.

102. Франко /. Зібрання творів: У 50 т. Київ, 1976-1984.

103. Хлебников В. Творения. Москва, 1986.

104. Храпченко М. Б. Типологическое изучение литературы и его принципы // Проблемы типологии русского реализма. Москва, 1969.

105. Чернец Л. В. Персонаж // Русская словесность. 1993. № 4.

106. Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль, 1994.

107. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова: Довідник. Київ, 1993.

108. Шекспір В. Твори: В 6 т. Київ, 1986.

109. Шкловский В. Гамбургский счет. Москва, 1990.

110. Шмелев Д. Н. Современный русский язык: Лексика. Москва, 1977.

111. Эко У. Заметки на полях “Имени розы” // Имя розы. Москва, 1989.

112. Энциклопедический словарь юного литературоведа. Москва, 1988.

113. Эсалнек А. Я. Внутрижанровая типология и пути ее изучения. Москва, 1988.

114. Эстетика: Словарь. Москва, 1989.

115. Якобсон Р. Работы по поэтике. Москва, 1987.

116. Якубинский Л. П. История древнерусского языка. Москва, 1953.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Related posts:

  1. ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 1. Бехер И. В зашиту поэзии. Москва, 1959. 2. Борее Ю. Б. Художественный процесс (проблемы теории и методологии) // Методология анализа литературного процесса. Москва, 1989. С. 4-30. 3. Бушмин Л. Преемственность в развитии литературы. Ленинград, 4. Верли М. Общее литературоведение. Москва, 1957. 5. Клочен Г. Поетика Бориса Олійника. Київ, 1989. 6. Легший Б. Твори: У […]...

  2. ЛІТЕРАТУРА – ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ 1. Андрухович Юрій. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода // Слово і час. 1999.№ 3. 2. Аристотель. Поэтика. Москва, 1957. 3. Арістофан. Комедії. Київ, 1956. 4. Бичко І. В. та ін. Філософія. Київ, 1994. 5. Білецький Леонід. Основи української літературно-наукової критики. Київ, 1998. 6. Вишенський І. Твори. Київ, 1959. 7. Гегель Г. В. […]...

  3. Структура літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Загальна структура образу в усіх видах мистецтва виходить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у своїй специфіці не може бути зведений без залишку ні до свого чуттєвого образу, ні до його ідеї. Художній образ, з одного боку, це завжди щось […]...

  4. Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У літературознавстві існують різні системи класифікації видів художнього образу, які, узагальнюючи, можна звести до двох основних типів, що є похідними від двох розглянутих раніше аспектів розуміння суті художнього образу. В розумінні образу як способу буття художнього твору різні його види співвідносяться з умовно відокремлюваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності […]...

  5. Визначення поняття “література” – ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Поняттям “література” користуються у двох значеннях. У вузькому розумінні цього слова літературою називається один з основних (на сучасному історичному етапі) видів мистецтва – мистецтво слова, тобто такий вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є слово, словесний вираз. Відомий галицький філолог В. Домбровський визначав свого часу літературу як “мистецтво, в якім ідея виражається у звукових […]...

  6. Проза – Основні етапи історичного становлення літератури та види літературно-художньої творчості – ЛІТЕРАТУРА ЯК ВИД ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У процесі свого історичного становлення як мистецтва слова література проходить два великі етапи, перший з яких умовно можна пов’язати з періодом панування Поезії, спочатку у фольклорній, тобто колективно-авторській, а згодом у літературній, індивідуально-авторській формі, другий – з періодом пануванняПрози, або літератури у власному розумінні цього слова. 1.3.3.Проза Прозою (лат. Prosa) називають тип словесно-художньої творчості, який […]...

  7. Тема – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Тема (грец. Τέμα – те, що покладено в основу) – це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв’язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема – узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до […]...

  8. Ідея – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Ідеєю (грец. Ιδέα – образ, початок) називається та головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ. Панас Мирний, наприклад, у листі до М. Старицького так визначив ідею циклу із семи своїх оповідань “Як ведеться, так і живеться”: “Колись малась думка у таких обрисах подати […]...

  9. Пафос – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Пафосом (грец. Πάθοζ – пристрасть, почуття) називається тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й мотивує ідейну визначеність авторського ставлення до зображуваного, а також впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання авторові твору або його героям. Пафос – це те, що, як влучно зауважує Є. Аксьонова, можна назвати “душею твору”. Це той настрій, яким […]...

  10. Характер – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Літературним характером (грец. Χαρακτήρ – відмітна риса, ознака, особливість) називається та конкретна сукупність душевних рис, що визначає індивідуальність зображуваної особи й водночас узагальнює собою певні життєві типи людей, які постають у творі як предмет авторського пізнання та оцінки. В. Тюпа визначає характер у літературно-художньому, на відміну від психологічних і т. п. його значень, як “образ […]...

  11. Фабула – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Фабула (лат. Fabula – байка, історія) – подієва основа змісту, перебіг основних подій, що розгортає конфліктне положення, окреслене темою твору, і виступає в ньому як предмет розповіді, який сприймається читачем у вигляді більш-менш цілісної картини або фрагментів життя певних осіб. Інколи фабулу позначають іншим – близьким, але не тотожним поняттям “сюжет” (більш докладно про різницю […]...

  12. Гротеск – Автологічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставляються реальне та ірреальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично-перебільшуваному, загостреному вигляді. Власне кажучи, будь-який художній образ є умовним, побудованим на перебільшенні, оскільки в ньому відтворюється така дійсність або в такому її вигляді, в якому вона ніколи не існувала насправді. […]...

  13. Символ – Металогічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Символом (від грец. Σύμβολον – знак, розпізнавальна прикмета) називають такий тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Наприклад, чуттєвий образ червоних вітрил з однойменної феєрії О. Гріна, з одного боку, має […]...

  14. Підтекст – Металогічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Підтекст (букв. – те, “що лежить під текстом”, тобто певне глибинне, не поверхневе смислове значення), це тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, крім власного, має значення зумисно прихованого натяку на якусь іншу ідею чи образ, що прямо не називаються, але маються на увазі й суттєво переоцінюють зміст того, про що йдеться відкрито, […]...

  15. Автологічний тип художнього образу – Види літературно-художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Автологічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, певним чином розширюючи та узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, не виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет. Іншими словами, це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня […]...

  16. ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА 1. Грушевський Михайло. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Київ, 1993-1996. 2. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. Київ, 1995. 3. Козлов А. В., Щербак С. Козлов Р. А. Азбука літературознавства. Київ, 1995. 4. Наєнко Михайло. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. Київ, 1997. 5. Ткаченко Анатолій. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. Київ, 1998. 6. […]...

  17. Образ як форма буття художнього твору – Визначення художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Група вторинних значень поняття “образ” з’являється у зв’язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного мислення, тобто матеріального його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у принципі, будь-який естетично […]...

  18. Художній твір як основна форма буття літератури – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ТВІР – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Основною формою буття літератури як мистецтва слова є Літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм, за афористичним висловом Б. Пастернака: “Образ світу, в слові явлений”. У найзагальніших рисах літературно-художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження […]...

  19. Художній образ – Визначення художнього образу – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ В основі художнього образу як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний, або так званий чуттєвий образ. Чуттєвим образом називають конкретно-чуттєву даність (явленість) предмета відображення, тобто те нормальне уявлення, в якому відображувана реальність постає, кажучи словами М. Чернишевського, не у формі думки про неї, а у формі самого життя, наочно, такою, якою ми її бачимо чи […]...

  20. Гіпербола – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Гіперболою (грец. Ύπερβολή – перебільшення) називається словесний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача. О. Потебня писав, що “гіпербола є наслідком якогось сп’яніння в почуттях, що перешкоджає бачити речі в їхніх звичайних розмірах”. Наприклад: “Давно, давно вже Київ панував. // Його церкви аж […]...

  21. Неологізми – Засоби словотворчого увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Неологізми (від грец. Νέοζ – новий і Λόγοζ – слово) – це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з’явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з’являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, “якщо предмет чи […]...

  22. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА СПИСОК ОБОВ’ЯЗКОВИХ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ Міфи і легенди Стародавньої Греції і Риму (за ред. М. А. Куна). Гомер “Іліада”, “Одіссея”. Гесіод “Труди і дні”, “Теогонія”. Грецька класична лірика: Тіртей, Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреонт, Піндар. Есхіл “Прометей закутий”. Софокл “Цар Едіп”, “Антігона”. Еврипід “Медея”. Аристофан “Жаби”, “Хмари”, “Вершники”. Менандр “Третейський суд”, “Відлюдник”. Плавт “Комедія про горщик”, “Хвальковитий […]...

  23. Загальні принципи організації художнього мовлення – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Художнім мовленням називається підкреслено індивідуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлювання з розрахунком на естетичне враження. Загальні принципи організації художнього мовлення спираються на його протиставленість мові побутово-практичного призначення, використання якої обмежується Комунікативною (лат. Communicatio, від Communico – роблю загальним, зв’язую, спілкуюся) функцією мовлення й не виконує при цьому ніяких […]...

  24. Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, та передається авторське до них ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні […]...

  25. Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Поряд із засобами лексичної синонімії письменники й поети, працюючи над мовленнєвою організацією свого твору, дуже часто вдаються до так званої контекстуальної, тобто нефіксованої словниками, синонімії. Контекстуальними синонімами називаються слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Наприклад: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно […]...

  26. Інверсія – Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Інверсія (лат. Inversiо – перевертання, переміщення) – стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. Українська, як і інші східнослов’янські мови, належить до мов з вільним порядком слів у реченнях, проте певна їх синтаксична послідовність, унаслідок своєї узвичаєності, а також через її підпорядкованість логіці розгортання висловлюваної думки здається більш […]...

  27. Діалектизми – Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Діалектизми (від грец. Διάλεκτοζ – говір, наріччя) – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета – осика, блават – волошка (південно-західні говори); конопляник – горобець, клювак – дятел (північні говори); баклажан – помідор, калачики – кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує […]...

  28. Засоби словотворчого увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ До засобів словотворчого увиразнення належать слова або форми слів, наявність яких у тій чи іншій мовлення національній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовної творчості, не виходячи в більшості випадків за її межі. Забарвлені подібним індивідуальним уживанням новотворені прозаїком або поетом слова позначаються терміном […]...

  29. Канцеляризми – Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Канцеляризмами називають слова та сталі форми словосполучень, вживання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово “канцеляризм” стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичайно асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш “бездушними” й “сухими” словосполученнями – кліше, прийнятими в цьому стилі, на зразок: […]...

  30. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих Стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини” [90, 357]. Термін “фігура” (лат. figura – обрис, зовнішній вигляд) уперше з’явився в античній […]...

  31. Архаїзми – Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Архаїзмами (від грец. Άρχαίοζ – старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, “що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються […]...

  32. Професіоналізми – Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Професіоналізмами (від лат. Proffessio – заняття, спеціальність) називаються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної професії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними […]...

  33. Епітет – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ ЕпітеТ (від грец. Έπίθετον – додаток) – це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. В популярній на початку століття “Теорії словесності” О. Шалигіна цей термін визначався так: “Одним з найдійовіших засобів посилення картинності й емоційності мовлення є епітет. Так називається слово або […]...

  34. Епанафора – Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Епанафорою (від грец. Έτκχναφορή), або Анадиплосисом (від грец. Άναδίπλωσιζ – удвоєння), або Стиком називається стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної. Наприклад: Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет. (Є. Маланюк) Крім стику, тут ще й кільце. Стик можна розглядати як подвоєння епіфори та […]...

  35. Антономазія – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Антономазією (грец. Αντονομασία, від Άντονομάξω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії грунтується на тому, що “власне ім’я, найчастіше ім’я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфологізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: […]...

  36. Порівняння – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Порівнянням (лат. Comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. Наприклад, в уривку з вірша В. Стуса: “У цьому полі, синьому, як льон, // де тільки ти – і ні душі навколо, […]...

  37. Полісиндетон – Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Полісиндетон (грец. Πολυσύνδετον, від Πολύζ – численний і Σύνδετον – зв’язок), або Багатосполучниковість, – це стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв’язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: “Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими” (О. Кобилянська); “…й на личку змарнів, і волю стратив, і […]...

  38. Асиндетон – Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Асиндетон (грец. Άσύνδετον – незв’язане), або Безсполучниковість, – це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв’язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: “Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла” (І. Нечуй-Левицький). Безсполучниковість посилює виразність мовлення, акцентує в ньому динамічний аспект, служить для виділення окремих слів: Пружнаста віхола – прудка підпора […]...

  39. Анафора – Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Анафора (від грц. Αναφορά – винесення нагору, повторення) – стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць. Наприклад: Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. (М. Рильський) Найчастіше анафора зустрічається у віршових текстах, рідше в прозаїчних. Прозаїчна […]...

  40. Перифраз – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Перифразом (грец. Περίφρασιζ – описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означенням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: “…перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменування” [97, 230]. Наприклад: “Над морем високо, на непорушній скелі, // Квіт чарівний на мертвому […]...

ЛІТЕРАТУРА – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
«
»