Література доби Відродження – ВІДРОДЖЕННЯ – Хрестоматія
Із другої половини XIV століття в Європі почався новий історичний період. Його назвали добою Відродження, або Ренесансом (від слова renaissanse, що в перекладі з французької означає відродження). Хронологічні межі доби Відродження охоплюють лише два з половиною сторіччя – друга половина XIV – початок XVII століття,- але за цей час світ змінився невпізнанно.
До XIV століття католицька Європа була занедбаною окраїною цивілізованого світу. Порівняно з культурним розквітом православної Візантійської імперії, витонченістю і цивілізованістю мусульманських держав, європейські досягнення виглядали величезним кроком назад від часів Давнього Риму.
Однак на кінець Зрілого Середньовіччя в Європі розпочалися зміни, які швидко переросли в справжній економічний та культурний вибух. Це був початок Відродження – епохи небаченого розвитку науки, техніки, промисловості, який дозволив західним європейцям захопити світове лідерство.
Першість невеличкої Європи стала очевидною, і найбільше цьому сприяло підкорення нею океанів. Після створення португальцями в XV столітті нового типу вітрильника (каравели), здатного йти проти вітру, європейці з’явилися в усіх куточках земної кулі. Вони, використовуючи свою технічну та військову перевагу, стали диктувати умови всім народам світу.
Європейська першість, закладена в епоху Відродження, утілилася в європеїзацію більшості населення Землі – європейські цінності та спосіб життя почали переймати навіть народи зі значно давнішими культурними традиціями. І процес цей триває донині.
ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЗМІНА СВІТОГЛЯДУ ЄВРОПЕЙЦІВ У ДОБУ ВІДРОДЖЕННЯ
Найважливішою передумовою європейських досягнень доби Відродження став розвиток міст і міського життя в епоху Середньовіччя. Почала розвиватися промисловість, з’явилися перші банки, потоки товарів йшли у різні країни світу. Нові городяни-багатії прагнули розвивати бізнес, поліпшувати умови свого життя та урізноманітнювати дозвілля. Тому в Європі виник великий попит на інженерів, юристів, бухгалтерів, лікарів, учителів, а також митців (архітекторів, художників, скульпторів, письменників).
Уперше після падіння Римської імперії в Європі з’явилася така велика кількість освічених людей. Вони здебільшого не належали до духівництва, а були світськими спеціалістами. З появою прошарку світської інтелектуальної еліти світогляд європейців почав докорінно змінюватися, і особлива роль у цьому процесі належала античній літератури
Віднайдений в античній культурі ідеал гармонійної особистості виявився для нової еліти настільки близьким, що з’явилася зухвала мрія відродити духовні цінності минулого після тисячолітнього “варварства”. (Звідси і назва нової епохи – Відродження, тобто відродження античності.)
Як ви вже знаєте, у середні віки панувала думка про гріховність людини, її залежність від божественної волі. Однак у XIV столітті під впливом античної культури сформувався інший погляд на сутність людини. Вона тепер бачилися не гріховною, а доброчесною. Потрібно лише розбити обмеження, накладені на людину церквою та феодальним суспільством, і тоді вона стане такою, якою є насправді, – гармонійною, творчою особистістю, здатною змінювати своє життя.
Нове філософське розуміння сутності людини стало провідною ідеєю всієї доби Відродження й отримало назву гуманізм (від латинського слова humanus – людяний).
Гуманістична культура набула світського характеру та поставила в центр уваги не Бога, а його найкраще творіння – людину, назвавши її “мірилом усього”. Адже й справді, чого вартий світ без людини, яку, за Біблією, Всевишній поставив понад усім сущим на Землі? Невже звичайне земне життя істоти, яку Бог створив за подобою своєю, вдихнув у неї безсмертну душу, заслуговує лише осуду? Гуманісти утверджували оптимізм та обстоювали рівність всіх людей, незалежно від походження. Вони вірили в людину і вважали, що кожен цілком здатен на самовдосконалення і вільну творчість.
У зв’язку з цим виникає нове розуміння митця – він уже не сприймається, як у Середньовіччі, ремісником, рукою якого водить божественна воля. У ньому бачиться тепер вільний самодостатній творець, який керується власним натхненням.
У добу Середньовіччя твори живопису, скульптури і літератури покликані були, зазвичай, зміцнювати віру та втримувати від гріховних вчинків. У добу Відродження відбувається усвідомлення того, що духовну цінність може становити й те, що викликає почуття захоплення.
Наприклад, картини вже не виконують суто релігійно-виховне завдання, а слугують окрасою приміщень. Адже яке використання в релігійному обряді чи в побуті може мати прекрасний портрет звичайної жінки, крім того, що дарує естетичне задоволення?
Змінюється ставлення і до навколишньої природи. Для пересічного середньовічного європейця вона мала значення метеорологічного фактора, що заважає або допомагає у веденні господарства (сонце благо, мороз – зло). Освічена людина доби Відродження зрозуміла, що дійсність може бути цікавою сама по собі: явища природи не лякають, а викликають захват; лісові й польові пейзажі милують око, а квіти – не лише корм для худоби. Для гуманістів навколишня дійсність теж стає джерелом естетичної насолоди.
Література доби Відродження
Головна особливість розвитку літератури доби Відродження – це надзвичайна цікавість ренесансних митців до античної літератури. Всі освічені європейці вважали античні твори неперевершеним взірцем для наслідування.
Як не дивно, під впливом античних авторів європейські письменники звернулися до проблем та переживань сучасників. Наприклад, Петрарка – творець ренесансної лірики – уперше після падіння Римської імперії описав кохання до реальної, земної жінки не як молитов. ний трепет (згадайте обожнення образу Беатріче у Данте), а як, хоча й ідеалізоване, але живе почуття.
Письменники-гуманісти активно запозичували з античності сюжети і жанри. Зокрема жанри комедії та трагедії, які були втрачені в добу Середньовіччя, відновилися в. європейській літературі лише в XV столітті.
Література доби Відродження зароджувалася в країнах Європи неодночасно. Першою увійшла в нову добу Італія (в XIV столітті), економічно найрозвиненіша країна доби Середньовіччя. Крім того, італійська культура була тісніше пов’язана з культурою Давнього Риму, ніж інші європейські культури. Італійці завжди бачили в античності свою історію і своє минуле.
Із другої половини XV століття в коло ренесансної культури почали входити й інші країни Європи. Значно прискорило цей процес винайдення у 1445 році книгодрукування, яке швидко розповсюдилося Європою. Усі інші європейські літератури розвивалися не лише під впливом античної, але й під впливом італійської ренесансної літератури.
Завершилася доба гуманізму розчаруванням у людині та її спроможності змінити недосконалий світ. У романі видатного іспанського письменника Мігеля де Сервантеса “Премудрий ідальго Дон Кіхбт” відобразився цілковитий крах ідей Ренесансу, їхня несумісність із повсякденною грубою реальністю.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які століття охоплює доба Відродження?
2. Поясніть, як економічне піднесення спричинило зміну світогляду європейців.
3. Які світські професії виникли в містах і чому?
4. Поясніть відмінність між ремісниками та митцями. Доведіть, що і ті, й інші потрібні в суспільно-економічному житті.
5. Хто такі гуманісти і які ідеї вони пропагували? Чому, на вашу думку, гуманістичні ідеї виникли саме в колі освічених світських людей?
6. Поясніть походження назви Відродження (або Ренесанс).
7. Зробіть висновки, у чому відмінність між середньовічним і ренесансним сприйняттям навколишнього світу і людини.
8. Чому, на вашу думку, добу Відродження називають оптимістичною?
ДЛЯ ТИХ, ХТО ХО ЧЕ ЗНАТИ БІЛЬШЕ
Найвидатнішими митцями доби Відродження стали італійці Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікеланджело Буонарроті (1475-1562) та Рафаіль Са’нті (1482-1520). Вони втілили у собі проголошений гуманістами ідеал універсальної людини – творця та знавця багатьох галузей культури і науки.
Так, Леонардо да Вінчі не лише художник, автор одного з найзначніших шедеврів в історії живопису – картини “Джоконда”, а й видатний вчений та інженер. У його записах збереглися креслення невідомих тоді гелікоптера, парашута, парової гармати, а також багатьох удосконалень для технічних пристроїв.
Мікеланджело Буонарроті створив статую біблійного героя Давида, яка досі вважається символом Флоренції, та розписав Сікстйнську капелу в Римі, а ще був видатним архітектором і поетом – автором філософських сонетів. Рафаель Санті – творець всесвітньо відомої картини “Сікстинська мадонна”, прославився ще й як архітектор. Шедеври цих майстрів, утверджуючи культ земного життя, стали взірцями ренесансного мистецтва.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)