Ліричний герой – Система образів художнього твору – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
Ліричним героєм називається специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена співвіднесеність з авторським “я”, що стало простежується в межах більш-менш значної групи ліричних творів певного тематичного циклу, біографічного періоду або й творчості окремих поетів загалом.
Наукова категорія ліричного героя теоретично була обгрунтована на початку 20-х років століття формальною школою літературознавства (зокрема, Ю. Тиняновим та Б. Томашевським) і майже одночасно російським поетом А. Бєлим. Останній у передмовах до розділів берлінського видання своїх творів назвав її “ліричним суб’єктом” і “суб’єктом поезії”. Б. Томашевський писав стосовно цього про “біографічний ліризм” (стаття “Література і біографія”). Вважається, що найаргументованіше підгрунтя під категорію “ліричного героя” підвів Ю. Тинянов у своїй літературно-критичній статті “Блок”. Аналізуючи літературно-критичні и мемуарні праці, якими відгукнулася суспільна думка Росії на смерть О. Блока, Ю. Тинянов дійшов висновку, Що в більшості цих праць місце біографічної постаті поета, про яку ведуть мову, заступає, власне, та лірична біографія і те Поетичне “я”, яке цілком свідомо чи напівсвідомо відтворив у своїй ліриці О. Блок і яке не в усьому збігається з його Реально-біографічним, людським “я”. Пишуть, як зауважує Тинянов, не про біографічного Блока, а про його поетичний образ, хоча цей образ, вказує Тинянов, і був головною темою лірики Блока: “Блок – провідна лірична тема Блока. Ця тема приваблює як тема нової, ще ненародженої (або неусвідомлюваної) формації. Про цього Ліричного героя тепер і говорять. Він був необхідним, його вже оточує легенда, і не лише нині – вона оточувала його від самого початку, здавалося навіть, що вона передувала самій поезії Блока, що сама його поезія лише розвинула та доповнила декларований образ. У цьому образі персоніфікують усе мистецтво Блока…” [100, 118-119] Потрібно зауважити, що поняття “ліричного героя” визнають не всі літературознавці, а з тих, хто ним користується, багато хто тлумачить його розширено, без огляду на його термінологічну специфіку, автоматично урівнюючи з ним будь-яке “я”, від особи якого ведеться розповідь у ліричному творі.
В системі образів ліричного твору постать ліричного героя посідає особливе місце, відрізняючись, з одного боку, як від звичайних, подібних до прозаїчних, об’єктивованих персонажів, окреслених з більшою чи меншою конкретно-чуттєвою певністю, так, з іншою боку, – від неперсоніфікованих розповідачів – носіїв Іншої, не обов’язково протиставленої, але все ж відмінної чи, точніше, такої, що не має інтимних зв’язків з авторською, свідомості. Разом з тим, ліричний герой – це й непряме біографічне відображення авторського “я”: “Герой протистоїть поетові як людині, але водночас є найбільш повним виявом його особистості, його ліричної теми” [34, 121]. Внутрішнє, глибоко особистісне “я” поета немовби відокремлює від себе “двійника”, який втілюється, “матеріалізується” в особі ліричного героя: “Ліричного героя можна визнати, на наш погляд,,двійником” авторського “я” насамперед у тому розумінні, що в цьому художньому образі, створеному (як і будь-який інший) за допомогою уяви й відкрито поставленим між читачем та зображуваним світом, виявляються узагальненими (сконденсованими) в ліричній формі потаємні думки та почуття поета…” [71, 8]. Про явленість характеру ліричного героя, очевидно, можна говорити тільки на підставі вияву в його особі такого кола рис, що зв’язується в певну, стало прослідковувану послідовність, витриману в низці творів автора. Як доречно зауважує з цього приводу Л. Гінзбург: “У справжній ліриці… завжди присутня особа поета, але говорити про ліричного героя є сенс тоді, коли він зв’язується певними сталими рисами – біографічними, психологічними, сюжетними… Ліричний герой не існує в окремому вірші. Це обов’язково єдність, якщо не всієї творчості, то періоду, циклу, тематичного комплексу” [25, 15]. У цьому відношенні, очевидно, аналогом ліричного; героя в прозі можна вважати такого розповідача, який водночас виступає і головним героєм цілої групи творів, зв’язаних його особою в певний тематичний цикл (як, наприклад, “Записки юного лікаря” М. Булгакова).
Ліричний герой, таким чином, – це та поетизована суть авторського “я”, котра найповніше відповідає його естетичному ідеалові, це той літературний характер і та поетична біографія, яку художньо конструює автор для своїх читачів. Найбільш загострена форма вияву ліричного героя – так звана поетична маска, характерна для творчості окремих поетів. Поетична маска – це той підкреслено гіперболізований, метафорично збагачений художній образ, в якому постає особа ліричного героя. В. Кошелєв, зіставляючи, наприклад, поетичні маски ліричних героїв російських поетів М. Гумільова та І. Сєверяніна, характеризує висловами самих поетів першого як “конквистадора в панцире железном”, “флибустьера” і “открывателя новых земель” у “высоких ботфортах” і “брабантских манжетах”; другого – як”царя страны несуществующей”, “царственного паяца”, що плаче “за струнной изгородью лиры”, “вашего нежного, вашего единственного” прихильника “ананасов в шампанском”, “гения Игоря Северянина” [45, 165-169].
(2 votes, average: 3.50 out of 5)