Ліки – хімія
Ліки відомі людині з глибокої давнини. В одному з єгипетських папірусів (XVII ст. До н. Е.) Описуються лікарські засоби рослинного походження, деякі з яких (наприклад, касторове масло) використовуються і в наші дні.
Великий давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 до н. Е.) Шукав причини хвороб вже не в злих духів, а в навколишньому середовищі, кліматі, способі життя і харчування. Саме він “приземлив” медицину, закликаючи лікувати не хворобу, а хворого. Він створив вчення про чотири життєвих рідинах – крові, слизу, чорної і жовтої жовчі, перевага однієї з яких в організмі і визначає темперамент людини. Так, сангвінік (від лат. Sanguinis – кров) – людина товариська, швидкий, легко мінливий, рухливий, “текучий”, з багатою мімікою і жестами; флегматик (від лат. phlegma – слиз) – повільний, “в’язкий”, незворушний, спокійний, що не проявляє почуттів; холерик (від лат. chole – жовч) – неврівноважений, запальний, нестриманий; меланхолік (від лат. melanos – чорні, згорілі і chole – жовч) – стриманий і повільний, швидко стомлюється і ранимий, замкнутий у собі.
Крім профілактичних заходів, причин хвороб та їх діагностики, Гіппократ описав понад двохсот лікарських рослин і способів їх вживання. Недарма його називають батьком медицини.
Крім Гіппократа, величезний вплив на розвиток медицини зробив римський лікар Клавдій Гален (129-201), що поклав основу “аптекарської науці” – фармакології. Він широко застосовував різні витяжки (витяжки) з лікарських рослин, наполягаючи їх на воді, вині або оцті. Спиртові витяжки – екстракти і настойки знаходять широке застосування і в сучасній медицині. Дотепер фармацевти називають їх “галенових препаратами”.
Велика кількість лікарських препаратів рослинного та мінерального походження і способів їх приготування описано у творах великого середньоазіатського медика епохи Середньовіччя Абу Алі Ібн Сини – Авіценни (980-1037). Багато з цих коштів: камфора, препарати блекоти, ревеню та ін. – З успіхом використовуються досі.
Праці Авіценни заклали основу виникнення іатрохіміі (від грец. Iatros – лікар) – лікарської, медичної хімії, основоположником якої є швейцарський природодослідник Теофраст Парацельс (1493-1541), дивним чином поєднував в собі талановитого лікаря і алхіміка.
Цілком покладаючись на свої знання хімії, Парацельс відмовився від класичних поглядів на медицину Галена і Авіценни. Він вважав, що в основі життя лежать хімічні процеси, а захворювання – це результат порушення їх перебігу в організмі, який Парацельс порівнював з великою ретортою. Вважаючи організм хімічним “реактором”, він почав використовувати для лікування хвороб мінеральні води і численні хімічні препарати: сполуки сурми, миш’яку, міді, свинцю, ртуті та інших елементів.
Парацельс заклав основи медичної хімії, відкрив новий напрям у науці. Актуально досі твердження Парацельса про величезну важливість кількості вживаного препарату: “Все є отрута, ніщо не позбавлене отруйності, і все є ліки. Лише тільки доза робить речовину отрутою чи ліками “.
А що у нас, в Росії? Із давніх рукописів відомо, що в 1547 р цар Іван Грозний направляє посла в “німецьку землю” для привозу “майстра для виготовлення квасцов”, що застосовувалися для лікування вогнепальних ран, різних хвороб і пухлин. За царя Михайла Федоровича (1613-1645) лікарський персонал царського двору становили 7 докторів, 13 лікарів, 4 аптекаря і 3 алхіміста. Доктора і лікарі визначали хворобу і спосіб її лікування, аптекарі продавали прості ліки і за вказівкою лікарів виготовляли складні. Алхімісти готували звичайні ліки в хімічній лабораторії за вказівкою аптекарів, брали участь в “надкушіваніі” – своєрідної експертизі та перевірки нових ліків. Через 100 років назва “алхіміст” замінили на “хімік”.
До XIX ст. значно вдосконалилися методи отримання, очищення та аналізу хімічних речовин. Всі новими фактами підтверджувалися ідеї Парацельса про хімічну природу біологічних процесів. Так, Гемфрі Деві, вивчаючи оксид азоту (I) N20, виявив, що вдихання невеликих кількостей цього газоподібної речовини викликає сп’яніння, безпричинні веселощі і судомний сміх, вдихання великих кількостей (згадайте ідеї Парацельса про важливість дози!) Знімає зубний біль. Ще більші кількості оксиду азоту (I) вводять людину в стан наркозу – повної втрати чутливості і свідомості. Відкриття Г. Деві анестезуючих, т. Е. Знеболюючих, властивостей цієї речовини дозволило застосувати його в хірургічній практиці. Хіміки ж досі називають оксид азоту (I) “звеселяючим газом”.
Розвиток ідей Галена і пошук “діючих початків” – активних компонентів лікарських рослин, що відповідають за їх цілющі властивості, – увінчалися успіхом. На початку XIX ст. були відкриті перші алкалоїди – біологічно активні азотомісткі органічні сполуки рослинного походження. Наприклад, до них відносять ефективний засіб для боротьби з малярією – алкалоїд хінін, отриманий з кори хінного дерева.
Виділені алкалоїди стали все ширше застосовувати як лікарські, у тому числі знеболюючих засобів. Роботи хіміків-органіків дозволили встановити будову алкалоїдів і розробити способи їх отримання.
Були синтезовані і застосовані для лікарської практики хлороформ (тріхлорметан) СНСl3, сірчаний (діетиловий) ефір С2Н5ОС2Н5, нітрогліцерин (тринитрат гліцерину), що полегшує страждання при “грудній жабі” – стенокардії, і саліцилова (о-гідроксибензойна) кислота, що володіє протизапальною дією.
У другій половині XIX ст. в роботах видатного французького вченого Луї Пастера (1822-1895) знайшли блискуче підтвердження ідеї Авіценни про “найдрібніших тварин *, що викликають і переносять захворювання. У наші дні навіть дитині знайомі слова “бактерія”, “мікроб”, “вірус”.
Учитель хімії та фізики за освітою, Пастер істотно просунув вперед науку – він, вивчаючи симетрію молекул органічних сполук (ми б сказали, просторову изомерию і стереохімію) і бродіння, відкрив анаеробні (що не потребують кисні) бактерії і спосіб знезараження і збереження харчових продуктів, названий на його честь пастеризацією, і розробив шляху формування імунітету, створив необхідні для цього лікарські засоби – вакцини.
Французькі лікарі зневажливо ставилися до відкриттів “якогось хіміка Пастера”, поки він на практиці не довів, що зараження невиліковною тоді сибірською виразкою і смерть від неї можуть бути запобігти за допомогою створеної людиною вакцини. Тріумфом лікарських препаратів – вакцин і вакцинації як способу попередження захворювань та їх наслідків стало порятунок у березні 1885 хлопчика, погризеного скаженою собакою. Інших способів уникнути смерті при зараженні сказом медицина не знає досі. Вакцинація дозволяє уникнути кору, віспи, поліомієліту, інших хвороб та їх ускладнень. Однак, на жаль, далеко не завжди організм здатний самостійно впоратися із захворюванням або інфекцією навіть за допомогою вакцин. Медицина потребувала не тільки в засобах, мобілізуючих захисні сили організму, але і в препаратах, здатних самостійно впоратися з хворобою.
У 1909 р німецький вчений Пауль Ерліх отримав з’єднання миш’яку – сальварсан, перше ефективний засіб проти сифілісу. Роботи Ерліха заклали основи хіміотерапії (хемотерапии, від грец. Терапія – робота, догляд, лікування) – лікування інфекційних, паразитарних та онкологічних захворювань ліками, що пригнічують життєдіяльність збудника хвороби або пухлинних клітин. На відміну від фармакотерапії – лікування препаратами, що впливають на функції організму або симптоми хвороб, хіміотерапія є причинний терапією, т. Е. Вплив направлено на причину, збудника хвороби. Тому хіміотерапевтичні препарати характеризуються спрямованістю, специфічністю і вибірковістю своєї дії.
Ідеї Ерліха отримали розвиток в роботах великого хіміка-органіка А. Е. Чичибабіна (1871 -1945) та англійської бактеріолога А. Флемінга (1881 -1955).
А. Е. Чичибабін в роки Першої світової війни, коли в госпіталях тисячі людей страждали від відсутності або нестачі болезаспокійливих, антисептичних та протизапальних препаратів, розробив методи отримання знеболюючих препаратів з вітчизняної сировини, створив у Росії технології виробництва аспірину, фенацетину і салолу.
Відкриття А. Флемінгом в 1928 р пеніциліну – групи антибіотиків грибка Penicillium стало тріумфом вчення про антібіоз – явищі антагонізму і смертельної боротьби мікроорганізмів один з одним: одні види бактерій, грибків пригнічують (в прямому сенсі слова – труять!) Життєдіяльність інших за допомогою виділяються мікроорганізмами в навколишнє середовище специфічних речовин – антибіотиків.
Антибіотики – потужна зброя. Потрапляючи в організм, вони знищують не лише патогенні, а й корисні мікроорганізми, наприклад мікрофлору кишечника. Крім того, хвороботворні мікроби, в свою чергу, набувають стійкості до “знайомих” ім антибіотиків, а вони, активно допомагаючи організму боротися з хворобою, дозволяють йому “розслабитися”, поступово знижуючи рівень імунітету, послаблюючи його власні захисні реакції.
Очевидно, що не можна займатися самолікуванням антибіотиками.
Речовини, що впливають на психіку людини, зовсім не винахід наших днів. Вже в давнину жерці готували дурманні ритуальні напої з різних трав і грибів, деякі з них використовуються шаманами й зараз, наприклад настоянка мухомора, а рецепти інших увійшли в повсякденну мову: згадайте характерний вираз “блекоти об’ївся”. Здавна відомі і опіум, і гашиш.
З незапам’ятних часів опій, а потім і морфін лікарі використовували як знеболююче, снодійне і заспокійливий засіб, але з тих же пір було добре відомо, що застосовувати його треба з великою обачністю. Морфін не тільки знімає біль, але і викликає відчуття особливої насолоди, приємні (спочатку) галюцинації. У людини, кілька разів брав морфін, виникає звикання до нього, він вже не може обходитися без наркотику. Це звикання носить двоїстий характер: розрізняють звикання психологічне – тяга наркомана до відчуттів, що викликаються морфіном, і фізичне – наслідок патологічних змін в організмі наркомана, і насамперед в нервовій системі, при яких неотримання в термін чергової дози наркотику веде до болісним стражданням. Поступово організм адаптується до наркотику, для досягнення бажаного ефекту дози доводиться збільшувати… Нещодавно ще квітучий молода людина перетворюється на безпорадну і страшну у своїй жадобі наркотику руїну.
Останнім часом все частіше впроваджують у свідомість оману, легенду про існування “легких” наркотиків. Будь (!) Наркотик формує фізіологічну і психічну залежність від нього. “Легкі” наркотики лише більш підступні, вони повільніше і непомітніше (але також необоротно!) Підпорядковують собі свідомість людини.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)