Ліцейська лірика Пушкіна
Ліцейська творчість умовно ділиться на два періоди – ранній (1813-1815) і пізній (1815-1817). Ранній період проходить під знаком анакреонтики. Тут переважає поезія, дякує насолода життям з її радощами і веселощами. Пушкін слід анакреонтической ліриці Державіна, Батюшкова, легкої французької поезії. Він пише про безтурботному і безтурботне ставлення до життя і до її прикрощів. Стислість життя спонукає поета насититися її чуттєвою красою. У захваті життєвими радощами відбувається самоствердження особистості, яка відмовляється від казенної моралі, від умовностей світла, від погоні за чинами, титулами, регаліями і багатством. Їхнє місце в безлічі віршів займає бенкет душі і духу з неодмінними атрибутами – вином, любов’ю, дружбою, поезією.
Поезія бенкетів, вакхічних задоволень ніяк не сумісна з релігійно-етичними нормами, світським етикетом, але цілком сумісна з ліберальними ідеями особистої свободи, захисту честі, гідності, незалежності думок. Справжній поет, у поданні Пушкіна, творить за натхненням, по натхненню, на противагу реміснику, який не знає духовної свободи і підпорядковує свою поезію корисливим інтересам. Отже, анакреонтика не просто жанр, але ліберально-поетична установка творчої особистості, яка породжує різноманітні жанри – від “анакреонтической оди” (“Труну Анакреона”) до романсу і “казки” (“Амур і Гомонай”), У тому ж ключі формується і найпоширеніший жанр раннього ліцейського періоду – любовне і дружнє послання (“До Наталі”, “До друга поету”). Багато послання беруть в якості зразка “Мої пенати” Батюшкова. До них відносяться численні послання до поетів-вчителям і друзям. У посланнях зазвичай проголошується літературна програма, спрямована до романтизму і що виключає класицизм.
Послання часто включають побутові і сатиричні сцени, які присутні не як живі і безпосередні враження, а в якості літературно-умовних прийме і мають суто жанрове походження. Особливість пушкінської поетики в Ліцеї – засвоєння принципів різних поетичних шкіл. Пушкін не прагнув сліпо, бездумно наслідувати Жуковському або Батюшкову. Він вчиться у них писати, тому в посланнях Пушкін оголошує себе прихильником “Арзамаського” творчих декларацій і одночасно відстоює власний шлях. Так, послання “Батюшкову” (“У печерах Гелікона…”) завершується знаменної цитатою-кінцівкою (“Будь всякий при своєму”).
Якщо в посланнях, в романсах, в елегіях вироблявся пушкінський поетична мова психологічної лірики, поки досить умовний, багатий готовими формулами, то в одичних жанрах (ода, пісня, гімн, дифірамб), жвавих батального лірикою Вітчизняної війни 1812 року, складалася громадянська лірика з її високим стилем слів-сигналів, за якими стояли соціально-політичні поняття.
Після 1815 помітно посилюється опозиційність суспільних настроїв. Якщо в ранній ліцейський період основна установка Пушкіна полягає в тому, що життя дане для насолоди, то в пізній ліцейський період він шкодує про те, що бенкет духу неможливо внаслідок недосконалих обставин. Земні радощі, чуттєві бажання поступаються місцем смутку. Неможливість досягти повноти душевного життя висуває в поезії на перший план жанр елегії і близький до нього жанр романсу. Панівне становище займає сповідальна любовна лірика, яка реалізується у двох різновидах – “сумній” і любовної елегії.
У “сумній” елегії переважає одна пристрасть – смуток, страждання від розлуки, спогад про втрату коханої. Любов, пережита героєм, позбавлена, як правило, чуттєвого начала. Вона споглядальна, платонічность і часто релігійна.
Герой постає мрійливим юнаком – поетом, оплакує любовні страждання. Типова елегійна ситуація – передсмертний монолог. У таких елегіях переважають стійкі поетичні звороти (“зів’яла в кольорі років” та ін.). Ті ж почуття любовного томління і зневіри характеризують і романс. Але в ньому мова може йти про героя, відокремленому від автора. Такому героєві повідомляється особлива біографія воїна-співака, полеглого на полі битви (“Вершники”). У романсі може звучати і гусарська тема (“Сльози”), в якій оживають прикмети лірики Д. В. Давидова.
Любовна елегія, на відміну від “сумній”, висловлювала суперечливий внутрішній світ героя – “Елегія” (“Знову я ваш, про юні друзі!”), “Елегія” (“Я думав, що любов згасла назавжди…”). Основний герой в ній – замислений відлюдник, що біжить з товариства в природний світ любові, насолод, поезії. Іноді він є в образі скептичного вільнодумця. На відміну від “сумній”, любовна елегія наповнена чуттєвої пристрастю. Герой в любовній елегії суперечливий: він жадає повноти насолод, але вона виявляється неможливою.
У зверненнях до друзів (“В альбом Іллічівському”, “Товаришам”, “В альбом Пущину”, “Кюхельбекеру”) виникає тема Ліцею, мотив поетичного союзу, “святого братства”.
Підсумки огляду ліцейської лірики такі. Ліцейська лірика носила типово жанровий характер. Вона була поетичний-скі-умовної і відображала ідеальну позицію Пушкіна-поета, але ніяк не його реальне життєве поведінку. Саме умовність лірики була запорукою поетичного новаторства Пушкіна, який пізніше наповнив умовні поетичні формули конкретним життєвим змістом. Книжково-умовний лад ліцейської лірики відбився і на образі ліричного героя. Він теж жанрове обличчя.
Юний Пушкін часто уявляв себе то мрійливим, сумним поетом (“Співак”), то ледачим мудрецем (“Городок”), то веселим і безтурботним гультіпакою (“Бенкетуючі студенти”), У житті він не був схожий на літературні образи, які виникали в його віршах. Інакше кажучи, в ліцейської ліриці в центрі віршів знаходиться не автор, а узагальнений умовний образ, залежний від жанру. Вибір жанру визначає і вибір ліричних масок героя, які постійно змінюються. У вірші “Послання до Юдина” з’являється образ юнака-самітника (“Живу з природного простотою, С філософського забавою І музою жвавою і младой…”). У посланні “До Батюшкову” виникає інша маска: “Філософ жвавий і поет, Парнасский щасливий лінивець, Харитина зніжений улюбленець, Наперсник милих Аоніди”. У “Моєму заповіті” Пушкін приміряв маску епікурейця, поета ліні і хтивої млості:
Тут дрімає Юнак-Мудрець,
Вихованець Heг і Аполлона.
У вірші “Досвідченість” прочинилися інша маска – закоханого гуляки, що живе простий і веселим життям. Зміна масок – це одночасно і зміна жанрових та стилістичних прийме. Пушкін в Ліцеї вчився писати: кожну тему, кожен жанр перетворював відповідно до своєї особистості, своїм літературним поглядам і творчим цілям.
В останніх ліцейських віршах бере початок тема поетичного союзу, дружнього братства. У них помітно посилилися опозиційні мотиви. Все це явні свідчення органічного переливу ліцейської лірики у творчість петербурзького періоду.
Запитання і завдання
Що являв собою Царськосельський ліцей? Які були програми занять і склад викладачів? Кого з вчителів поет згадував у своїх віршах?
Розкажіть про дружбу ліцеїстів, про їх захоплення. З ким був найбільш близький поет?
Назвіть поетичних вчителів Пушкіна. Кому слідував він у своїх ранніх віршах?
Розкажіть про ліцейської ліриці Пушкіна. Які теми і мотиви їй властиві? Які жанри панували в ліриці Пушкіна в різні роки ліцейського творчості? Чим вони характеризуються?
Який образ ліричного героя пушкінської ліцейської лірики?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)