ЛЕОНІД КИСЕЛЬОВ
(1946 – 1968)
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете – только песня
На украинском языке.
Леонід Кисельов
“Світ вже змужнів – йому ляльок не треба!”
Про молодого талановитого київського поета Леоніда Кисельова говорили, що він може стати новим Лермонтовим, чи Пушкіним, або, може, навіть Шевченком… Його зірка рано пронизала небосхил яскравим спалахом – і так само раптово згасла через тяжку хворобу. Батько юнака, відомий письменник Володимир Кисельов, написав книгу “Веселий роман”, де прототипом головного героя – київського поета Леона – став його син.
Після блискучих російськомовних віршів, що були надруковані в Москві і наробили там чимало галасу, почав Леонід писати українською мовою. Знаменитий російський поет Олександр Твардовський дав згоду на першу публікацію поезій молодого таланту в редагованому ним часописі “Новый мир”, яку було підписано коротко – “Леонід Кисельов, учень 10 класу школи № 37 м. Києва”. Але після тієї публікації про нього заговорила вся літературна (і не тільки) громадськість Москви – обуренню гонорових академічних кіл Росії не було меж! Київський десятикласник дозволив собі зневажити “священну” особу Петра І, ще й посилаючись на думку Тараса Шевченка!
А в Україні, в газеті “Літературна Україна” його поетична добірка вийшла з теплим напутнім словом Івана Драча – щоправда, 12 квітня 1968 року, всього за декілька місяців до смерті Леоніда…
Він почав писати українською мовою тоді, коли вона зазнавала чи не найбільших гонінь і від так званих “державних керманичів”, і від простих людей. Тоді українці вели своїх малюків до російських шкіл, тоді паплюжилось усе українське. А він, син російського письменника, на запитання друзів про те, чому саме українська пісня, чому українською мовою, відповів: “А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь…”
Двадцять два роки – це лише початок життя. Попереду стільки не прочитаних книжок, стільки не почутих мелодій американського джазу і українських народних пісень, які дуже любив Леонід Кисельов. Але жорстокий і підступний ворог – лейкемія – з 16 років намагався здолати поета. І юнак боровся з хворобою до кінця, до своєї останньої 22-ї весни…
Перш ніж ви почнете розкривати для себе багатогранний світ поезій Леоніда Кисельова, зауважте: всі ті його вірші, що прочитаєте у 7-му класі, написані 1968 року, незадовго до трагічного завершення життя поета.
“Щоб я пізнав основ основу…”
Чи ви замислювались над тим: що означає любити людей? Що означає, знаючи про свою приреченість, продовжувати бажати щастя всім і кожному? Мабуть, це дуже непросто. Щойно прочитаний вами твір – про глибину душі молодого поета, який прагне щастя, здійснення мрій не для себе – для інших. Для тих, хто, на його думку, страждає більше за нього – від нерозтраченої любові, від безповоротної втрати віри, якій може зарадити лише зворушлива пісня сопілки. Цей вірш – про тонке розуміння поетом Людини. І в кожній душі озивалось його слово теплом і надією, радістю від взаєморозуміння і лагідною посмішкою.
Тут немає складних метафор і чудернацьких порівнянь. Поезія доволі скупа на художні засоби. А проте авторові вдалося віднайти саме ті образи, що символізують для кожної людини важливі речі: лицар – втілення мужності і честі; Івасик-Телесик – довгождана дитина, що з’являється у хвилину безнадії і осяває життя батьків світлом любові; вірний друг людини – песик; сопілка – символ співочої української душі у фольклорі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)